ВІЙНА. НЕЗВОРОТНІСТЬ

ВІЙНА. НЕЗВОРОТНІСТЬ
  • Автор: Євгеній Бевза
  • Місто: Київ
  • Рік: 2021

Дійові особи:

ПЕРША - холоднокровна, місцями агресивна жінка.

ДРУГА - боязлива, наївна жінка.

АНТАГОНІСТ - війна, страх.

СОЛДАТ – чоловік.

Сцена 1

(По центру сцени з купи трупів вистроїна піраміда. Поруч розкидані закинуті речі. Центральне верхнє світло освітлює цю піраміду. Наверх цієї споруди вилазить чоловік елегантно одягнений (костюм-трійка). Дивиться на глядача, посміхається. Клацає пальцями, постріли. До приміщення забігає жінка. Зачиняє двері, чимось підпирає. Чоловік знову клацає пальцями, постріли. Жінка підбігає до трупів, і накриває себе ними, аби притворитися, що вона мертва. Чоловік сміється. Вона не рухається. Постріли закінчуються. Повітря не вистачає, починає кашляти, скидає з себе труп. Вилазить звідти. Дивиться на труп. Це жінка.)

Жінка (звертається наче до неї): Я могла бути на твоєму місці..

(Тиша. Вона бере за руки труп жінки й спирає його на цю гору. З карману мертвої жінки випадає фотографія. Жінка підіймає, й оглядає.)

Жінка: Паскудно..

(Кладе назад до кишені померлої. Сідає поруч, дістає цигарки та запальничку. Закурює.)

Жінка: Сподіваюсь тобі не тхне.. Бляха.. Вибач. (Чоловік спускається донизу. Назвемо його АНТАГОНІСТ. Антагоніст щось собі насвистує, жінка не чує його, але дивне відчуття є. АНТАГОНІСТ підходить впритул, присідає, й дивиться їй прямо у вічі. Вона його не бачить. Повертається до глядача.)

АНТАГОНІСТ: У ВАС ВИНИКАЄ ПИТАННЯ, ХТО ВОНА В БІСА ТАКА?

(Немає відповіді. Підходить до неї. Своїми руками бере її щелепу, вона наче в трансі. Починає водити щелепою жінки, й говорити за неї писклявим голосом. Світло на неї, вона маріонетка.)

АНТАГОНІСТ: Я - ДОЧКА ШЛЮХИ. Я - ДОЧКА АЛКОГОЛІКА. МОЇХ БАТЬКІВ ВБИВ ВІН (повертає голову до себе, й відповідає вже за себе й посміхається) ЦЕ БУВ Я. (продовжує, а в жінки на очах з'являються сльози) НАЗИВАЙТЕ МЕНЕ НІХТО. НЕНАВИДЖУ СЕБЕ. ВБИЙТЕ МЕНЕ. ХОЧУ ПОМЕРТИ. ТУПА СУКА. ТУПА СУКА. ТУПА СУКА. ЗҐВАЛТУЙТЕ. ВИЇБІТЬ. ВІДРІЖТЕ ГРУДИ. Я НІХТО. Я..

(До приміщення забігає друга жінка. Зачиняє двері. Підпирає чимось їх. Світлішає. АНТАГОНІСТ відпускає Першу, і та прокидається. Чує, що хтось забіг. Прикидається мертвою. Дістає пістолет (тихенько). Друга заспокоюється, й починає досліджувати місцевість. Антагоніст назад вилазить на гору. Друга спокійно ходить. Дивиться на гору трупів, їй огидно. Ледь не блює, але стримується. Помічає двох трупів, які начебто сидять. Підходить ближче, зупиняється. Бачить пістолет. Хоче його взяти, нахиляється, помічає, що Перша жива, й дивиться прямо на неї. Здригається. Трохи скрикує, але затуляє собі рота. Дуже налякана, в ступорі. Пауза. Перша її оглядає, бачить що вона налякана, і в неї немає зброї.)

Перша: Хочеш до неї приєднатися?

(Друга махає головою)

Перша: Хто така?

Друга: Я..я..(важко говорити)

Перша: Куриш?

Друга: Н..н..н.

Перша: Будеш?

Друга: Н..н..н..і(заперечує)...т..т..та..та..к. (погоджується)

(Дістає цигарки. Залишається небагато. Засовує їй в рота. Підпалює. Курить. Друга до сих пір так само ошелешена, й не курить. В якийсь момент вдихає, й починає сильно кашляти. Перша посміхається, й легенько сміється.)

Перша: Горло розслаб.

(Ще якийсь момент Друга кашляє, а потім перестає. Розлабляє.)

Перша: Повільно вдихай.

(Вдихає. Трохи ще покашлює, але потім починає курити потроху.)

Перша: Сідай. 3-ою будеш.

(Сідає поруч. Курять. Мовчать.)

Друга: Дякую, що не вбила.

Перша: Ага.

Друга: Я думала, що більше не зустріну жінку..

Перша: А тут я.

Друга: Ти.. Мене звати..

Перша: Тихо. Замовкни.

Друга: Просто хотіла..

Перша: Чхати, що ти хотіла. Сиди мовчки й кури.

(Друга щось хоче сказати, але мовчить. Сидять в тиші.)

Перша: За тобою був хвіст?

Друга: Хвіст?

Перша: Слідкували?

Друга: Ні. Сподіваюсь що ні...

Перша: Ясно.

(Мовчать. Перша докурює, встає й починає шаритися по трупам. Шукає щось корисне. Друга це помічає.)

Друга: Що ти робиш? Вони ж мертві.

(Перша їй не відповідає.)

Друга: Чуєш? Будь ласка, перестань. Це ж неправильно.

(Немає відповіді.)

Друга: Послухай, тебе накажуть за це. Так не можнаа..

Перша: Наше народження на цій довбаній планеті ще та, сука, кара.

Друга: Не будь такою. Припини.

Перша: Я гадала ти мені вдячна, що я не прострелила твою довбану макітру.

Друга: Вдячна, але..

Перша: Що " але"? Краще допоможи знайти щось корисне.

Друга: Це неправильно.. Вони були живі..

Перша: А тепер мертві. Помовч, якщо не хочеш стати частиною цієї веселої компанії.

(Друга хоче щось сказати. Їй страшно. Вона відвертається від неї. Відходить трішки в бік. Роздивляється. АНТАГОНІСТ дивиться на неї. Світло вимикається. Включається клоунадна музика (але із розстроїними інструментами). Прожектор світить на Другу. Вона маріонетка. Сценічний етюд. Трохи видно, що нею керує АНТАГОНІСТ.)

Друга (фальшиво радісно): ХТО Ж Я ТАКА? ХТО? ЗРАДНИЦЯ? ТАК. БОЯГУЗКА? ТАК. МЕНЕ ТРАХАЛИ А Я МОВЧАЛА? ТАК. МОГЛА ЗУПИНИТИ ЦЕ ВСЕ? ТАК. ДУРНА. СТЕРВА. ШЛЮХА.

ТАК. ТАК. ТАК. ТАК.

А ТЕПЕР ВСІ РАЗОМ. ПОМЕРТИ БОЇТЬСЯ. ВБИЙТЕ ЇЇ. ВІЙНИ БОЇТЬСЯ. ВБИЙТЕ ЇЇ. ХОЧЕ ЖИТИ МИРНО, АХАХАХА. ВБИЙТЕ. ВБИЙТЕ. ВБИЙТЕ ЇЇ.

(Вона падає на підлогу. Світло вимикається. Музика теж. Сміх АНТАГОНІСТА. Дуже фальшивий. В темряві.)

Перша: Що сталося?

(Мовчання.)

Перша: Ееей.

(Світло з'являється. Друга лежить на підлозі. Тримається за голову. Перша напіврисідки сидить біля неї.)

Друга: Нерви. Легко непритомнію.

Перша: Аа. Бахнулася ти сильно. Голосно, точніше.

Друга: Вибач.

Перша: Ага.

Друга: Щось знайшла?

Перша: Так.

Друга: Покажеш?

Перша: А, так.

(Дістає з кишень: ніж, запальничку, 3 кулі, портсигар із сигаретами, бляшанку тушонки і флягу із чимось).

Перша: Там ще звісно серед них були.. (дивиться на неї) та ладно, нічого. Тепер в мене є 3 постріли, аби пристрелити тих виродків.

Друга: 3? (Пауза) То ти мене б і так не пристрелила. Не було чим. А я ще й думала, що ти добра..

Перша: Так, не було. Але ж я в тебе зараз не шмаляю.

Друга: Дуже тобі дякую.

Перша: Так. Так, ти мені маєш дякувати. Бляха, та я ж тобі сигарету дала.. Я нікому не давала сигарету. Ніколи в житті.

Друга: Велике діло. Тобто ти мене вбила б, якби там були набої?

Перша: Ні. Не знаю..

Друга: Не знаю?

Перша: Та хто ти така взагалі?Реально. Вперше в житті бачу. Навіть не знаю як тебе звати..

Друга: Я ж хотіла..

Перша: Багато ти там собі хотіла. Плювати на твоє ім'я. Не існує його більше. І мого теж. Не існує того світу. Він зник, як і зникли наші життя. Ми ніхто та ніщо. Нам треба кожного дня шукати собі їжу, щоб не здохнути. А як би хотілося..

Друга: Не кажи такого.

Перша: Чому? Чому не казати? Тут більше нічого немає мого. Я би вистрілила собі у вісок давним давно, але є ще незакінчені справи.

Друга: Які?

Перша: Та замовкни ти вже нарешті! Заїбала мене! Нахєр тут з'явилася, а?! Я тебе питаю!

Друга (налякана): Тихіше..

Перша: Не наказуй мені! Відповідь на питання!

Друга (налякано): Втікала з дому, і забігла сюди.

Перша: Чого втікала?!

Друга: Будь лаааска... Вони зараз сюди прийдуть..

Перша: І тоді я їх вб'ю! Так! Відріжу все! Виколю очі! Спалю! Буду мучити, а вони будуть благати! Благатимуть мене про допомогу!.. Їм. Пізда.

(АНТАГОНІСТ спостерігав весь час. І тут, він клацає пальцями. Постріли. Перша лякається, й пригає на Другу. Обіймає її. Постріли ще якийсь продовжуються, а потім АНТАГОНІСТ клацає знову. Зупиняється. Вони лежать нерухомо. АНТАГОНІСТ спускається донизу. Дивиться на них. Підходить на авансцену.)

АНТАГОНІСТ (спокійно): ПОДОБАЄТЬСЯ? А? О ТАААК. ГЛЯНЬТЕ НА ЦИХ ДВОХ ЩУРІВ. ЗАБИТІ, НАЛЯКАНІ ЩУРИКИ. ТАКІ СМІШНІ. (пауза) ВАМ НЕ ВЕСЕЛО? НІ? ШКОДА. ТО ТРЕБА Ж ЦЕ ВИПРАВИТИ. (клацає пальцями й підкурює сигару.)

(Вмикається музика The Thieving Magpie. Постріли. В приміщення вриваються солдати. Все в рапіді. АНТАГОНІСТ дирижер. Вибухи. Солдати громлять все. Відривають Першу і Другу одну від одної. Починають їх бити. Зривають з них одяг. Сміються. Музика стає ще сильнішою. АНТАГОНІСТ сміється. Вибух. Темнота. Тиша.)

АНТАГОНІСТ (в темряві і в тиші): ТЕПЕР ВЕСЕЛО? АЛЕ ЦЕ БУЛО Б ЗАНАДТО ПРОСТО.

(Вибух.)

Сцена 2

(З'являється світло. Перша чистить зброю, в якомусь теплому одязі. Друга закутана в якусь тканину сидить на підлозі й мерзне. Цукотять зуби. Повна тиша. Дратують тільки зуби Другої. АНТАГОНІСТА ніде немає.)

Друга: Холодно..

Перша: Кажу ж візьми щось там. Їм воно вже точно не знадобиться.

Друга: Ні.

Перша: Як хочеш.

(Тиша.)

Друга: Скільки ми тут?

Перша: Достатьно.

(Тиша.)

Друга: Не виношу тиші. Таке відчуття, що зараз щось станеться, і ти цього все чекаєш, чекаєш, чекаєш.. Дратує. (Перша просто слухає)

А гул в голові зводить з розуму. Ніби ти чуєш як по твоїх жилах тече власна кров... (Пауза.) Слухай, можливо вони більше не зайдуть сюди?

(Немає відповіді. Знову тиша.)

Перша: Бачиш ось цього, що навпроти тебе? (Вказує на труп чоловіка)

Друга: Т-так..

Перша: Жив по сусідцтву.

Друга: Напевно був гарною людиною.

Перша: Ага. Був.. Я відстрелила йому яйця.

Друга: Оу..

Перша: Дорогенька, гарних чоловіків більше не існує.

Друга: Мій батько.

Перша: Живий?

Друга: Не знаю. (Пауза.) Він чудово розповідав про зірки. Серпень. Найкраща пора для споглядання зірок. Ми лягали на траву й гледіли на небо.

(Проектор світить на сцену. Вони всі в зірках.) Ось це - Велика Ведмедиця.

Перша: Знаю, а це що?

Друга: Кассіопея. 5 точок. Бачиш?

(Без відповіді. Дивляться до зали.) Тепер вже цього немає. Але колись обов'язково я побачу зоряне небо, лежучи на вологій траві, й пошепки розмовлятиму з татом, аби хмари нас не почули й не затягнули небо..

Перша: Все-таки почули..

(На проекторі міняються картинки. Вже не зорі, а війна. В якийсь момент вимикається. Тут буде музика.)

Друга: Стільки спогадів, а зараз ніщо. Люди теж ніщо? Кому потрібна ця війна?..

Перша: Ясно кому...

Друга: Який в цьому сенс?

Перша: А має бути?

Друга: Має.

(Пауза) Я втекла з дому.

Перша: Ми завжди втікаємо, від когось, чи від чогось. Немає сенсу повертатися. Все знищено.

(Пауза)

Перша (тихо): Вб'ю. Зґвалтую. Відріжу все, що можливо..

АНТАГОНІСТ (тільки голос): СПРОБУЙ.

Перша: Ти це чула?

Друга: Що?

Перша: Ти приколюєшься?!

Друга: А що я мала почути?

(Пауза)

Друга: Ти кажеш, що їх вб'єш..

Перша (перебиваючи): Вб'ю.

Друга: Але як?

Перша: Яка тобі різниця "ЯК"?!

Друга: Що сталося?

Перша (не чуючи її, в неї їде дах): Ти всеодно здохнеш, як тільки вийдеш звідси! А потім і я здохну.. Ніі, ні, ні, ні, ні. Вони! Так! Так так так!

Все закінчено? Нічого не закінчено! Поки ця гора трупів не поповниться, доки цей світ не очиститься - ми тільки м'ясо, яке будуть трахати трахати, щоб потім знищити. А навіщо ж зайві роти, так?.. Сука.. (Друга все розуміє. Мовчить. Бачить що портсигар лежить на столі. Бере сигарету собі й Першій. Підпалює. Сідає біля неї. Дає їй, підпалює теж. Курять.)

Перша (дивиться на неї, посміхається): Сподобалося?

Друга: Голова перестає боліти.

(Пауза. Курять.) Тхне ще сильніше. (Пауза.) Емма. В минулому житті. Тепер не знаю..

Перша: Едіта.

Емма: В тебе був чоловік?

Едіта: Ні.

Емма: І в мене. (фальшиво) Хоча мама постійно підсовувала когось. То однокласник, то якийсь син її подруги.. Всі були чмошніками.

(Едіта сміється. Емма теж.)

Ну реально. Знаєш, в них ще вусики такі огидні були, фу. О, і підтяжки.

Едіта: Мені подобаються підтяжки.

Емма: Але ж не під шорти до пупка й дідовську сорочку.

(Сміються. Потім заспокоюються.)

Емма: Я не любила свою матір..

Едіта: Через хлопців?

Емма: Ні. Вона постійно випивала. Дома майже не з'являлася, а якщо так, то це постійні крики, побиття.. (пауза.) Батька не було. Вони розлучилися. Я приїжджала до нього час від часу. Жив сам, а я хотіла до нього... Було важко. (Пауза.) Сестра. Лора. Класне дівчисько.

Едіта: Скільки їй?

Емма: 11. (Едіта сумна.) Колись я їй подарувала набір "юний інженер", ну знаєш такі продавалися. Так от, вона за день змайструвала собі автоматичний замок на дверцята, який зачинявся по натисканню однієї лиш кнопки, що знаходилася біля ліжка. Щоб мама не зайшла..

(Пауза.) Про себе нічого розповідати.

Едіта: Давай.

Емма: Чесно... Ну, гаразд. Був випадок, вилазила на дерево, дуб наче, й на самій верхівці..

Едіта: Чого тебе туди потягнуло?

Емма: Якби не полізла - проспорила. Банка згущонки. Так от, вилізла на самий верх, а там сидів кіт, й дивився на краєвид. Він наче до чогось готувався.. Можливо до смерті.. (пауза)

Едіта: І?

Емма: А, я потім звалилася донизу. (Посміхається. Пауза.)

Едіта: Чому звалила з дому?

Емма: Твоя черга.

Едіта: Ні. Всеодно нічого вже не повернеш.

(Пауза.)

Емма: У матері з'явився чоловік. Офіцер. Пила вона менше, нас не била (майже), а він її гамселив добряче.. Кожного вечора з їхньої кімнати доносилися стони. Продовжувалося тривалий час, і для нас це стало нормою. Але в один день.. (сльози навертаються) Я боягузка. Я втекла.

Едіта: Що сталося?

Емма (ледь стримує сльози): Офіцер, 3 чоловіків разом із ним прийшли до нас. Спочатку вони щось кричали, потім я почула, як кричала сестра... До моєї кімнати вже підходили, і... Було страшно. Дуже.

Едіта: Ти їх покинула?

Емма: Я злякалася. Вони напевно ще живі.

Едіта: Ти їх покинула..

Емма: Зрозумій, вони могли вбити всіх, а так я жива, і ще можу допомогти..

Едіта: Ти МОГЛА їм допомогти! В тебе був шанс!

Емма: Я знаю.. (плаче)

Едіта: Боягузка.. Ти їх зрадила! Кинула свою сестру серед тих уйобків! Вали звідси!

Емма: к..к.Куди? (Плаче ще дужче)

Едіта (тихо, мрачно): Краще б я тебе пристрелила..

(Емма йде в куток. Лягає там. Плаче. Вкривається з головою тканиною. Едіта заспокоюється. Їй стає незручно. Вона дивиться де Емма знаходиться. Їй стає трохи страшно. Страх самотності, й страх розуміння.)

Едіта: Чуєш, в мене є банка тушонки, будеш? (Тиша.) Йди. Поїж. (Тиша.) Напевно голодна. (Тиша.) Тоді сама з'їм.

(Відчиняє банку й їсть. Емма починає труситися, й кричати. Едіта підривається, щоб зрозуміти в чому справа, але бачить, що в неї приступ, будить її, й затуляє рота, аби не було так гучно, а вона через це задихається. Постріли. У Емми приступ не закінчується, Едіта її відтягує від дверей далі, й затуляє зі всієї сили руками рота, аби вони не прийшли. Постріли посилюються.)

Едіта (гучним шепотом): Заспокойся! (Продовжується.) ЗАМОВКНИ! ПРОШУУ! (Продовжується.) Якщо ти не хочеш померти, то перестань, бляха, дьоргатися!!!

(Затикає ще сильніше двома руками рот. Емма інтенсивніше труситься, а потім в якийсь момент тіло ледь-ледь посмикується, й потім взагалі зупиняється. Все зупиняється, постріли теж. Емма не рухається. Едіта забирає руки, й сідає біля неї.)

Едіта: Це що в біса таке взагалі було, а?

(Відповіді немає.)

Не права була. Треба було поговорити нормально. (Пауза.) Але втікати від рідні... (Пауза.)

Якщо ти не будеш сильною, тебе зламають. І який тоді був в цьому сенс? Який сенс втікати, жити, народжуватися взагалі? Ніякого? То ліпше спали себе, аби та погань не могла нічого зробити з твоїм тілом.. А вони можуть. Гадаєш, вже пішли? Та ні, під дверима стоять, весело їм. Ось такі реалії.. (пауза) Мою сестру зґвалтували. На моїх же, сука, очах.. Побачила невідому машину перед входом в дім. Через чорний хід проникла, й одразу така картина перед очима: батько, який стоїть на колінах під дулом пістолета, мати із простріленою головою лежить на підлозі, і..сестра, яка вся була в сльозах. Як тільки..кхм..як тільки він вставив свого огидного члена в мою.. В МОЮ СЕСТРУ - в ній одразу все померло. Її більше не існувало. Вона тільки глянула мені у вічі, й прошепотіла: "тікай". Я стояла наче стовп, а ці виродки ржали й знущалися над нею.. До них підійшов командир. Я це зрозуміла по його зовнішньому вигляду. Гарно одягнений, костюм-трійка, сигара.. Все по канонам для людини, яка імітує, що вона, блять, тут типу головна. Віддав наказ. 3 постріли. 3! І все. Діло зроблене. Її не буде більше, й ніхто ж мені цього не поверне. А потім батько.. він видрав із рук одного солдата пістолет (дивиться на свій пістолет) й зробив що мав. Не зміг терпіти. Невідомо, щоб із ним там робили.. Я дивилася, й не могла поворухнутися. Не могла.. Я - сука, сука, розумієш? Замість того, щоб врятувати їх - сиділа й дивилася на те, як мою сестру їбуть, і знищують залишки сім'ї! І ти в мене ще питаєш як це я їх вб'ю? Я не знаю ЯК. Просто вб'ю. Вони повинні бути мертвими. Це повинно зупинитись... (Пауза.) Нічого не скажеш? Я тобі тут, блять, душу виливаю, а ти мовчиш?! (Повертається, і бачить, що та у відрубі) Ей! Ееей! Ти чого? (Б'є по обличчю) Бляха! Бляха! Бляха! (Ще раз б'є) Сука, казала ж тобі - не наближайся до мене! А ти не послухала! Нахєр ти померла, а? (Штурхає її) Я тебе, блять питаю! (Ще раз штурхає) Вибач, вибач.. я не хотіла. Правда.. Та яке там, нахуй, не хотіла? Тільки себе оправдовую. Напевно я напридумала про помсту..

АНТАГОНІСТ (голос): О ТААК, НАПРИДУМАЛА. ПОРОЗВАЖАЄМОСЯ ТРОХИ. ЯК ІЗ ТВОЄЮ СЕСТРИЧКОЮ. СТАНЕШ МОЄЮ СУЧКОЮ.

(Антагоніста ніде немає. Вона не розуміє, хто це.)

Едіта: Де ти, блять? ДЕ?

АНТАГОНІСТ: ЗНАЙДИ.

(Едіта дістає пістолет. Заряджає набої. Нервується. Встигає тільки один зарядити, інші падають.)

Едіта: Знайду. Тебе, сука, так знайду..!

АНТАГОНІСТ: ВПЕВНЕНА?

(Світло вимикається.)

Едіта: ХА! Я не боюсь темноти..

(Вмикається світло. Він прямо перед нею. Едіта лякається. Стріляє в нього. Затемнення.)

Сцена 3

(Музика. Світло починає заповнювати сцену. Едіта прикута до стільця, з куском тканини в роті, аби не могла говорити. У відрубі. Починає проктдатися. Із тим як вона прокидається поруч один із трупів встає. Вона це помічає - лякається. Встає інший. Третій. Четвертий. П'ятий. Шостий.

Всі: Мрець..

Мрееець..

Мреееееець..

ТРУП 1: Малий хлопчик, і не заплакав.

Всі: Йди до нааас..

ТРУП 2: Синок, спасайся, а я уже як буде..

Всі: Будемо гнити разоом..

ТРУП 3: А рука відірвана висить..

(Сміються.)

ТРУП 4: Доля може якась на світі..

(Сміються.)

ТРУП 5: Дивлюся - спеклася дівчинка..

Всі: Вмриии..

ТРУП 6: Нас живих, та й спалять тут.

(Починають співати. ПІСНЯ. В кінці пісні зупиняються. Просто стоять. Виходить АНТАГОНІСТ. Проходить повз них. Гладить їх, цілує (можливо), й т.д. Підходить до Едіти, вириває з рота тканину.)

Едіта: Та що тут в біса відбувається?

Антагоніст: Смерть. Що, не бачиш?

Едіта: Вони мертві! Це неможливо.

Антагоніст: Впевнена?

Едіта: Так! (Дивиться на них.) Ніі..

Антагоніст: Що тобі потрібно від мене?

Едіта: Мені? Мені нічого непотрібно! Тільки, аби ти здох!

Антагоніст: Зрозуміло.

Едіта: Хто ТИ?!

Антагоніст: Нікого не нагадую?

(Пауза. Він на неї, а вона дивиться на нього. Він посміхається. Вона лякається, починає панікувати.)

Едіта: Тии?.. Ні, ні, ні, ні, ні, неможливо, неможливо, неправда, НІ, НІ, НІ! ХТОО ТИИИ??!

(Він затикає їй рота тканиною. Присідає й дивиться у вічі. В неї страх (немає тієї крутої. Цілує в лоба. Дістає цигарку, підпалює. Дістає тканину, засовує їй сигарету до рота. Допомагає курити.)

Антагоніст: Спокійно, дорогенька. Спокійно. (Пауза.) Ти б курила поменше, маленька, а то помреш .

Всі: Помреееш.. (або сміються.)

Антагоніст: Коли це ти почала? В.. в..

Разом із нею: 9 років.

Антагоніст: Точно. Ми з тобою тоді вперше втекли з дому, так?

(Тиша.)

Антагоніст: До чого ж себе довела.. Поменше би злилася, чуєш? Шкідливо.

Знаєш до чого доводить агресія?

Едіта: Якось лицемірно звучить, не гадаєш?

Антагоніст: Чому це? Аа.. бо я вбив цих недоумків?

Едіта: Ти знаєш чому.

Антагоніст: Сестра?

Едіта: Так..

Антагоніст: Так це ж не агресія, сонце. Це весело.

Едіта: Ага..

Антагоніст: Мені здавалося, що тобі також. Хіба ні?

Едіта: Чому ти думаєш, що має?

Антагоніст: Ну не знаю.. Ти так дивилася, прям очей не відірвати.

Едіта: Сука..

Антагоніст: Я б зрозумів, якби ти пристрелила мене, або завадила нам. Могла б і прутня відрізати, наприклад. Ну не мені ж тебе вчити. (Посміхається.)

Едіта: ЗАМОВКНИ! ЗАМОВКНИ! ЗАМОВКНИ БЛЯТЬ! Я ТЕБЕ ВБ..

(Антагоніст знову затикає тканиною рота. Едіта сильно брикається.)

Антагоніст: Ну а що я казав? Розслабся.

(Пауза. Вона заспокоюється. Дістає тканину.)

Едіта: Ти реальний?

Антагоніст: Не знаю. Тобі вирішувати.

Едіта: Чому я тебе боюся?

Антагоніст: Бо я мерзотник? Бо я гвалтував твою..

Едіта: Досить!

Антагоніст: Гаразд, крихітко, гаразд. Про що хочеш поговорити?

Едіта: Я взагалі не хочу говорити. Мені достатньо тебе в моєму житті. Ти - огидний. Хочу, щоб ти зник. Зникни.. Будь ласка. В мене немає на тебе вже більше сил.

Антагоніст: То як же ти збиралася боротися?

Едіта: Та я, бляха, не знаю!

Антагоніст: За те, я знаю те, що ти срана боягузка, і ніколи мене не знищеш.

Едіта: Це не так!

Антагоніст: Не так? То назви хоча б моє ім'я для початку. (Пауза.) Давай, чому мовчиш? Боїшься?

Едіта: Ніхуя я не боюсь! Я знаю хто ти. Ти..ти.. (їй важко)

Всі: СТРААХ..

Едіта: Ти довбаний страх! Я висохла. Немає сил боятися. Тієї мене вже немає.

Антагоніст: Та хто б казав.. Ти ж навіть цю..як її..

Едіта: Емму.

Антагоніст: Ага, її. Ти ж її ненавидеш, бо вона така ж як і ти.

Едіта: Я вибачилася.

Антагоніст: До сраки твої вибачення, Едіто. Ти боїшься мене, ненавидеш. А ця бідненька Емма.. Їй теж страшно. Дуже. Дужче, ніж тобі. Погрожуєш мені постійно. "Я тебе вб'ю, я тебе вб'ю".. Себе вбий. Тільки так від мене відчепишься. Тільки так. І цей, ти б перестала себе гризти, признай, все-таки, що було болісно приємно дивитися на свою сестричку в останні хвилини її життя.

Едіта: Слухай, тобі ж самому страшно. Ти боїшься, так.

Антагоніст: Як я можу боятися? Це неможливо.

Едіта: Ще й як можливо. Боїшься, що в один день та маленька Едіта перестане тебе боятися. В один день.. Ти зникнеш. Назавжди. І все..

Антагоніст: Ти нічого не розумієш.

Едіта: В один прекрасний день..

Антагоніст: А пам'ятаєш як мені смоктав твій батько? Пам'ятаєш?

Едіта: В один день.. І кінець..

Антагоніст: О, а коли в школі тебе били хлопці, бо ти не занадто гарна?

Едіта: Це кінець, друже..

Антагоніст: Ніякий це не кінець. Ти до сих пір зв'язана.

Едіта: Гадаєш?

Антагоніст: Бляха! Але я ще існую. Ти не забудеш сестру. Не забудеш. Її більше ніхто не побачить, ніхто. Тільки ти. Як же я її трахав.. Крику було.. Насолода для вух. Якби я зміг повертатися назад, то повторював би це з разу в раз. Їбати, вбивати, їбати, вбивати, їбати, вбивати.. (сміється).

Едіта: Сука! (виривається, кричить.)

Антагоніст: Я сказав, заспокойся, блять! Не нервуй.

(Едіта з усіх сил намагається вибратися. Її страх перетворюється на бескінечну злість.)

Антагоніст: Слухай..не лякай мене. Ти ще такою не була. Невже не пам'ятаєш?! ЗГАДАЙ!

(Едіта виривається. Антагоніст лякається. Втікає. Ховається в натовпі. Вона за ним, але трупи роблять стіну.)

Всі: ЗВ'ЯЗАНІ. ЗВ'ЯЗАНІ. МИ ЗВ'ЯЗАНІ. ЗВ'ЯЗАНІ.

ТРУП 1: Маленький хлопчик - і не заплакав. Два роки, тиждень було на третій. "Мамо, втікаймо, втікаймо! Нас, мамо, не вб'ють!" І я так от лежу! А там горить дах. Згорів. І стіни почали горіти. І почала вже земля горіти. Це біля самої землі трава та почала горіти. А ми всередині лежим..

ТРУП 2: Синку, рятуйся, а я вже як буде.. Порвана я вся. Там було дерево велике, зрізана ялина. Снігу багато надуло. Він мене й тягне, хоч в цю ялину, хоч в цей сніг..

ТРУП 3: А в мене рука відірвана. Не відчувала я. Заслужила. І тільки крики чула, і постріли..

ТРУП 4: Доля може якась на світі.. Вітер сильний. Двері відкриті. І вони підходять.. Карательний відряд. А на них, тільки дим чорний..

ТРУП 5: Дивлюся - спеклася дівчина. Коси смаляться. Тіло шквариться, горить. А я її піском.. Помирає..

ТРУП 6: Нас живих - та й спалять тут. Впала. Нехай тут мене й вб'ють. Вистріл.

Всі: ЗАКУТІ. ЗВ'ЯЗАНІ. ПОВ'ЯЗАНІ. ТАНЦЮЙ. СПІВАЙ. МОГИЛ НЕ БУДЕ. БУДЕМО МИ. ЗВ'ЯЗАНІ. КАЛІЧ. ВБИВАЙ. МИ - СМЕРТЬ. ТИ. ЛЮТЬ. ЛЮТЬ. ЛЮТЬ. ЗВ'ЯЗАНІ. ПОВ'ЯЗАНІ. МИ.

(Падають. Вимикається світло.)

Сцена 4

(Темнота. Світло з'являється. Едіта забита до стіни, сидить, труситься й тримає перед собою двома руками пістолет. Перед нею Емма тримається за плече. Відпускає руку, там йде кров. Падає на підлогу. Антагоніста немає ніде. Едіта розгублена, дивиться по сторонам. Не може поворухнутися. Тільки тримає пістолет. Дивиться на підлогу. Дивиться на пістолет, наводить його до віска, натискає на курок. Вистріл не відбувається. Ще разів 5 пробує, але це не спрацьовує.)

Емма (лежучи на підлозі): Нарешті ти отямилася..

Едіта: Щ-що сталося?

Емма: Було спокійно. Тихо. Я лежала, але в якийсь момент ти почала трястися, кричати..

Едіта: Я почала? Та це ж з тобою.. Напевно..

Емма: Ні. Кажу ж, лежала. Підбігла до тебе, ти відповзала від мене, зарядила пістолет.. Куля влучила мені в плече.

Едіта: Зрозуміло..

Емма: З ким ти розмовляла?

Едіта: Я?

Емма: Так, ти.

Едіта: Ні з ким, не важливо. Відчепись.

Емма: Гаразд, та я б могла допомогти.

Едіта: Сестрі своїй би краще допомогла.. (пауза.) Вибач.

Емма: Та ні, нічого. Розумію.

(Пауза.)

Едіта: Сподіваюсь нас не чули. (Пауза.) Як твоє плече?

Емма: Якщо не брати до уваги те, що в мене потемнішало в очах, і відчуваю смак металу в роті, то все досить добре.

(Едіта встає.)

Едіта: Обробимо рану.

Емма: Нічого, так полежу.

(Ледь-ледь посміхається. Едіта у відповідь намагається теж видавити посмішку. Едіта бере флягу із випивкою, яку вона знайшла. Підходить до неї.)

Едіта: Буде боляче.

Емма: Угу..(стискає зуби.)

(Лиє на рану. Емма стримує біль, але дуже боляче. Едіта від своєї футболки відриває шматок тканини, й перев'язує. Зустрічаються поглядами.)

Едіта: Будеш?

Емма: Ні.

Едіта: Як хочеш. (Випиває. Мовчать.) Вперше спробувала в 4 класі. Хотіла бути крутою.

Еммс: Ніколи не пробувала..

Едіта: Взагалі?

Емма: Так..

Едіта: То може бахнеш?

Емма: Ні.

(Едіта випиває.)

Едіта: Ну гаразд, випила, тому що було хріново.

(Емма слухає.)

Я тоді каталася на велику, й перелетіла через нього, так ще дивно, бо так високо підлетіла вгору, а потім наїбнулася на піхву об ручку руля..

Емма: Оу.. Тому й випила?

Едіта: Не зовсім. Знизу кров юшила, але чесно кажучи того не помічала. Доки всі не почали знущатися з мене.. "Фуу, вона ссить кров'ю. Огидна, огидна.."

Емма: Діти жорстокі.

Едіта: Ага.. Мати спала. Взяла пляшку бурбона, й бахнула.. А потім відпиздила тих виродків.

(Посміхається. В якийсь момент Емма теж. Починають сміятися. Емма бере пляшку, випиває, кашляє.)

Едіта: Це тебе моя історія надихнула?

Емма: Є..щось..з'їсти?

(Едіта сміючись, дістає тушонку, дає Еммі, та з поспіхом їсть.)

Едіта: Погано я на тебе впливаю, тобі не здається?

Емма: Все чудово. З тобою цікаво.

Едіта: Ага, як я кричу постійно, хочу когось вбити..

Емма: Та ні. Ти класна. Чесно.

Едіта: Сподіваюсь ти це кажеш не тому, що боїшься, аби я тебе не пристрелила.

Емма: Саме тому. (Посміхається.)

Едіта: Ладно, поживи ще трохи. (Теж посміхається.)

Емма: Я чула про гру, там де треба на кожну свою правду випивати.

Едіта: Що?

Емма: Ну, типу: я кажу, що я ніколи не робила...наприклад... я ніколи не цілувалась з дівчиною, і якщо ти це робила - випиваєш.

Едіта: Не цілувалася?

Емма: Ні..

Едіта: А хотілося б?

Емма: Не знаю, можливо. (Пауза.) То що, граємо? Все одно сидимо.

Едіта: Та ні, якась тупа гра.

(Емма засмучується.)

Едіта: Ну гаразд, спробуємо. Але якщо буде якась туфта..

Емма: Не буде. Я вже перше сказала.

Едіта: Мені треба випити?

Емма: Якщо було.

(Едіта випиває.)

Емма: Розкажеш?

Едіта: Ехх.. По закинутим будівлям я часто лазила зі своєю подругою... (тяжко вздихає.) Коротше, з нею..

(Емма все розуміє.)

Тепер я кажу? Ну.. я ніколи не бачила море.

(Емма не випиває.)

Ти теж?

Емма: Ага.. Колись побачимо.

Едіта: Сподіваюсь.. Якщо закінчиться це кровопролиття.

Емма: Я ніколи не.. вміла їздити на машині.

(Едіта випиває.)

Едіта: Пам'ятаю як викрала у свого сусіда ключі, запросила на чай (бо він збоченець, хотів мене). Сиділи довго. Але я його відшила, й змогла кататися до ранку.. Машина була повністю роздовбана.

Емма: І?

Едіта: Він нічого не дізнався, звісно ж. (Пауза.)

Не співала. Не вмію. Ніхто не хотів слухати.

(Емма випиває. Починає співати. В якийсь момент Едіта підключається теж. Співають.)

Антагоніст (голос): Подивись. Їй не подобається. Замовкни.

(Едіта перестає співати, але Емма посміхається, і підбадьорює. Співають далі. Закінчують пісню.)

Емма: Давай випивай тепер.

(Едіта випиває.)

В тебе гарний голос. Правда.

Едіта: Дякую..

Емма: Ем.. Я не стріляла.

(Едіта випиває.)

Едіта: То давай навчу. Вставай.

Емма: Ну не знаю..

Едіта: Підводься. Бери в руки. Набоїв немає, тому не переймайся. (Дає пістолет, стає ззаду, починає виставляти її.) Ноги на ширині плеч, напівзігнуті, лікті вище, ось так. Тепер руки трохи теж зігни. Стійка правильна, дивися ось на цю мушку - так будеш цілитися. Заряджаєш так, набої сюди, ну і потім БАМ! От і все.

Емма: Якось так просто.. і швидко.

Едіта: Того їх так там багато і ходить, бо це легко. Але ти ще не стріляла. Може спробуєш якось.

Емма: Не горю бажанням..

Едіта: Коли в тебе буде варіант вбивати, чи ні, молю, пристрель.

Емма: А чому..

Едіта: Запам'ятай. При першій можливості. Ти. Вб'єш.

Емма: Угу..

Едіта: Знову.. Ех..Я ніколи не врятую свою сестру..

(Обидві не випивають. Повисла пауза.)

Едіта: Я порушу правила.

(Випиває. Емма приєднується.)

Едіта: Розкажи що в тебе трапилося. Про мене ти вже знаєш, вірно?

Емма: Так.. (пауза.) Коли все почалося - я жила в батька з сестрою. Мати сиділа вдома, випивала. Нам було добре, ні про що не думали. Там ще такий вигляд з вікна був красивий: 3 дерева, й невелике озеро.. А потім.. Загалом, батько вийшов перевірити, що там відбувається. Пройшло два дні.. Він не приходив. І тіло ми теж не бачили. Можливо просто нас покинув, та я не хочу про це думати. Сестрі ставало страшно.. На третій день вимкнули світло. Холод пробирав до кісток.. Вирішила, що треба йти до матері. Чесно, я взагалі нічого не хотіла. Але й вбити себе не могла.. боягузка. Прям як ти і казала.

Коротше, якось туди дісталися. Мати лежала у власному блювотинні, на підлозі. Але дихала.. На протязі 3 місяців виживали.. Потім з'явився чоловік. Мерзотний, жахливий чоловік. Офіцер. Я вже й не розуміла хто за кого..

Едіта: А твій чоловік?

Емма: Це він і є... (пауза.) Ех..він постійно її..кхм. І мене.. І сестру.. Мене одружили на ньому, бо так було треба. Ну не могла я нічого зробити.. Страшно. Неймовірно. Але в один день.. І..я..я.. (починає плакати) я боягузка?

Едіта: Я теж боягузка.

Емма: Ні, це не так. Ти сильна.

Едіта: Слухай, ти ні в чому не винна. Я теж їх покинула. Але ми такі. Дві боягузки, які зустрілися на краю життя.

Емма: Гадаєш вони мертві?

Едіта: Не знаю.. але в тебе ще є шанс їх врятувати. Можливо ми б могли десь облаштуватися, як гадаєш?

Емма: Біля моря.

Едіта: Біля моря.

(Випиває Едіта, а потім Емма.)

Емма: Так спокійно..давно так не було спокійно.

(До приміщення хтось вривається. І потім вибиває двері СОЛДАТ. Стоять, дивляться один на одного.)

Солдат: Леді..

(Пауза.)

Солдат: Ще залишилося? (Вказує на флягу.)

(Пауза.)

Солдат: Тхне у вас тут..

(Пауза.)

Солдат: Але симпатично..

(Пауза.)

Солдат: Слухайте, скажіть щось.

(Пауза.)

Солдат: Гаразд, скажу я..

(Солдат тягнеться в задню кишеню. Едіта підривається. Збиває його з ніг. Починає бити. Він її стримує. Боряться.)

Солдат: Бля! Сука! Відчепись! Я не бажаю вам зла!

Едіта: Пизди, блять! Я таких знаю! Еммо, заряди пістолет! Я його тримаю!

Солдат: Не кричи! Вони прийдуть!

(Емма з поспіхом починає заряджати пістолет набоями, які валяються на підлозі.)

Едіта: Та хіба ти не з ними?!

Солдат: Ні!

Едіта: Нам було так добре, поки ти, сука , не прийшов! Здохни!

(У Едіти їде дах. Вона його душить. Потім він душить її.)

Солдат: Йобнуті! Я міг вам допомогти!

Едіта: Своїм хуйом!? Здооохнии! Еммо, стріляй! (Солдат дуже сильно вже душить Едіту. Емма цілиться. Плаче. Не може вистрілити.)

Едіта: Згадай сестру! Згадай море! Вбий його! Заради наас!

Солдат: Просто. Треба. Було. Мене. Послух..

(Емма вистрілює. Вбиває його. Едіта скидує його з себе. У Емми на очах страх, руки трясуться. Едіта підходить до Емми, обіймає її.)

Едіта: Ти правильно вчинила. Правильно..

Емма: Т.тт..тта..к.

(Едіта забирає пістолет у Емми. Садить її. Бере цигарки. Підпалює, дає їй. Та курить. Едіта йде до трупа, перевертає, дивиться, що було в залній кишені. Знаходить там цигарки та фотографію з сім'єю.)

Едіта: Бля..

Емма: Щ..щщ..о?

Едіта: Нічого. Гарний вистріл.

(Едіта дивиться на нього. Кладе все назад до кишені. Хоче дістати свої цигарки, та тут виходить Антагоніст. Хлопає в долоні.)

Антагогіст: Молодець. Мо-ло-де-ць. Вбили вашу останню можливість. Спасіння. Ти хоч розумієш це? Ти неповторна, Едіто. Вбити чоловіка, який не бажав вам зла.. Чудесно. Зрозуміло, чому сестра померла.

Едіта: Від'єбись!

Емма: Ти мені?

Едіта: Ні. Все добре.

Антагоніст (шепотом на вухо): Не скажеш їй як ти облажалася?

(Пауза.)

Антагоніст: Дарма. Це було б весело.

Едіта (тихо): Я. СКАЗАЛА. ВІД'ЄБИСЬ.

Антагоніст: Добре, добре. Я буду тут, неподалік.

(Антагоніст йде геть. Едіта підходить до Емми. Закурює. Бере флягу. Пропонує залишок допити Еммі. Та випиває.)

Емма: Я погана людина?

Едіта: Ні. Зовсім ні. Ти вірно вчинила. Чесно.

Емма: Ненавидиш мене?

Едіта: Послухай, ми разом. Будемо разом, так?

Емма: Так..

Едіта: Головне, прислухатися одна до одної. І все буде гаразд. Поїдемо до моря, знайдемо будиночок. Хочеш свій сад?

Емма: Але якось не сильно хочеться в цьому всьому копирсатися..

Едіта: Еммо, подивись на мене. Я тебе не покину. Нам ніхто не завадить, чуєш?

Емма: Зовсім нещодавно ти хотіла мене пристрелити.. (посміхається.)

Едіта: А зараз хочу..

Емма: Що?

Едіта: Та нічого.

(Мовчать. Едіта гасить цигарку, повертається до Емми.)

Едіта: До біса..

(Цілує її.)

Емма: Ем.. ти.. ти..

Едіта: Замовкни, поки я не передумала.

(Цілуються. Довгий пристрастний поцілунок. В якийсь момент вибух. Постріли, крики, вибухи. Жахи війни. Вони лякаються.)

Антагоніст (голос): Ахахаха. Ну і що збираєтеся робити, щурики? Відлік пішов.

Емма: Едіто..Едіто.. що будемо робити?

Едіта: Я..не знаю..

Емма: Скільки в тебе є набоїв?

Едіта: Один..

Емма: Бляха.. В цього чоловіка ж є пістолет.

Едіта (розгублена): Що? О..а.. Чекай!

(Емма не чує. Біжить до трупа. Ледь не блює. Шукає пістолет. Із задньої кишені дістає цигарки та фотографію.)

Едіта: Еммо..

Емма (сходить з розуму): Я..я.. Я вбила його.. В нього була сім'я. Була! А я його вбила.. Я нічим не краще ніж вони! Нічим! Це..це.. це ж..смерть. Правильно? Едіта? Він помер?

Едіта: Емма..

Емма: Вбивця. Я - вбивця. Ні. Ні. Ні. Ні. Ні.

Едіта: ЕММА! (Бере її за руки) Подивись на мене!

Емма: НІІІ! ВБИЙ. ВБИЙ. ВБИЙ МЕНЕ! БУДЬ ЛАААСКА!.. Я НЕ ЗМОЖУ ТАК ЖИТИ..

(Вибух.)

Емма: АААА! ХОЧУ НА МОРЕ! ТАМ БУДЕ МОРЕ! ВРЯТУЙ МЕНЕ! ВРЯЯЯТУУУЙ!

(Встають трупи.)

Антагоніст: Стріляй! Стріляй!

Емма: СТРІЛЯЙ! СТРІЛЯЙ!

(Трупи сміються.)

Антагоніст: Стріляй!

Емма: ВБИЙ! ВБИЙ!

Трупи: ВБИИИЙ!

Антагоніст: Давай! Вбий її! Вбий!

Емма: ЕДІТООО! БУДЬ ЛАСКААА.. (кричить) ААААА! ЕДІТООО!

Антагоніст: Ну Едіто, врятуй її! Чого ти стоїш?

(Едіта плаче. Заряджає пістолет.)

Емма: МИ З ТОБОЮ ЗУСТРІНЕМОСЯ! ТАК! НА МОРІ! ТАК?

Едіто: Так..

Емма: ВОНИ ЙДУТЬ.. Я НЕ ХОЧУ ЇМ ДІСТАТИСЯ!

Едіто: Я... (плаче).. я... (вистріл.)...люблю тебе. До зустрічі..

(Емма падає, і всі трупи із нею. Антагоніст виходить. Сміється. Весь цей час вистріли та вибухи відбуваються періодично.)

Антагогіст: Як же весело..

(підходить до Едіти. Едіта вся в сльозах. Плаче.)

Антагоніст: Бля, Едіто, який точний вистріл. (Пауза.) Нічого не скажеш мені? "Від'єбись..від'єбись.. Все із-за тебе! Ти винний у її смерті! Здохни! Здохни!"

(Едіта стріляє з пістолета, але набоїв немає. Пробує декілька разів.)

Антагоніст: Ахаххаха. Ти програла!

(Едіта цілиться собі у вісок. Клацає. Клацає. Клацає. Без результатів. Починає плакати. В якийсь момент в неї повністю їде дах, й кричить на пістолет, кричить зі всієї мочі, викидає його. Плаче, кричить, сміється. Антагоніст теж сміється. Вибухи постріли. Божевілля.)

КІНЕЦЬ.

 

 

Текст створено в рамках драматургічної лабораторії ТИЖДЕНЬ / DRAMLAB / YOUNG 2021 року за підтримки Українського культурного фонду.