«Усі бариги потрапляють до раю»

«Усі бариги потрапляють до раю»
  • Автор: Віктор Сабалдашов
  • Місто: Миколаїв
  • Рік: 2021

П’єса.

 

Дійові особи:

Ткаченко Герман Сергійович – барига. 29 років, брюнет. Не працює. Середньої статури, звичайної будови тіла, коротко обстрижене волосся. Поет, пише власну музику.

Руслан – найкращий друг Германа. 29 років. Альбінос. Коротка стрижка. Татушки. Високого зросту. Середньої статури.

Віктор Володимирович – слідчий місцевого відділку поліції.

Станіслав Олексійович – кримінальний авторитет міста.

Олена Вікторівна – мама Германа. 49 років. Працює вчителькою молодших класів у місцевій школі.

Інна Андріївна – мама Ігоря. 52 роки. Працівниця моргу у відставці.

 

Сцена 1.

Темна сцена. Звучить телевізор, у якого екран працює із перешкодами. Видно та чути виступ Путіна.

Голос Путіна. «Я вам расскажу бородатый анекдот. К бывшему офицеру приходит сын, он сына спрашивает:

- Тут кортик был, где он?

- Не ругайся, я поменял его на часы у мальчика с соседнего двора.

- Покажи часы, да, хорошие. А если завтра придут бандиты к нам, убьют меня, мать, братьев твоих, сестру изнасилуют. А ты что? А ты им выйдешь и скажешь: «Добрый вечер, московское время 21 час 30 минут?».

Телевізор знову починає фонити.

З’являється сцена. Кімната Германа. На вхідних дверях висить табличка із номером «198». При вході зліва стоїть старий обшарпаний радянський диван, на якому лежить Герман. Справа, напроти дивану, стоїть телевізор, в якому продовжує говорити Путін.

На стіні висить великий радянський килим. Справа від нього – вікно. Зліва – половина дзеркала. Посередині кімнати стоїть бульбулятор із засмоленою пляшкою. Біля нього стоять пусті пляшки з-під пива.

Герман тихо стогне. Він із похмілля. Йому дуже-дуже погано. Він лежить у червоних трусах із малюнком Санта Клауса і зеленими ялинками.

Телевізор самовільно додає звук. Починає дзвонити мобільний телефон. Із вікна доноситься дитячий сміх і галас. Герман починає шукати апарат і пульт. Сердиться. Змітає пляшки, перевертає стіл із бульбулятором, кричить.

Нарешті, знаходить пульт, кидає його у телевізор.

Герман. Підарас!

Знаходить телефон, кидає його об стіну.

Герман. Підарас!

Телефон продовжує дзвонити. Герман відкриває вікно, кидає туди пляшку.

Герман. І Віні Пух ваш – підарас!

Знаходить телефон, падає на диван, вмикається.

Мама Германа. Синочок, з празднічком тебе! Здоров’я великого і всього самого хорошого! Роботу найти, дівчину хорошу, щоб їсти вкусно готови…

Герман. Мама, блять!!! У мене болить голова!!! Шо ти від мене хочеш?

Мама Германа. До сіх пор болить? Це ти ще не виздоровів? Так ти ж лічися. Може додому приїдеш на свято?

На цих словах Герман кидає слухавку, повертається на бік і стогне. За мить повторно дзвонить телефон. Вмикається.

Руслан. Здарова. Шо ти там? С празднічком! Не гвоздя, не жезла!

Герман. Здарова, братуха! Спасіба за поздравлєнія! Не ожидав, не ожидав! У мене все нормально. Голова трохи болить після учорашнього.

Руслан. Ну нічого, все буде нармальок.

Герман. Спасіба, братішка за поддержку! Слухай, я вечером виставляюся, ти будеш?

Руслан. Давай за вечір пізніше поговоримо. У тебе єсть шо?

Герман. Канешно. Для тебе діє святкова скидка. Підмучує – будь здоров!

Руслан. Атлічно. Давай, через полчаса заїду.

Герман. Давай, нема питань.

Герман кладе слухавку, сідає з краєчку дивана і витираючи обличчя, дивиться на кімнату. Ставить на місце стіл, на нього – маленьке залізне відро, наливає туди воду, дістає з-під дивану засмолену обрізану пляшку, опускає в воду. Робить ковпак. Засипає траву. Опускає банку. Починає кашляти.

Бере довгі сині пляжні шорти на землі, одягає їх. Закапує краплі «Нафтизину» в очі. Одягає футболку із логотипом «Slipknot». Підходить до половини дзеркала на стіні. Витирає пальцем зуби.

Сідає на диван, дістає великий зошит у клітинку і починає записувати текст пісні. Бере гітару і грає:

«хотів вийти із себе на довше,

трясеться кадик від ходи як поршень

назустріч ідуть песиголовці

вибачаючись сигарету просять

на здоров’я»

Дзвінок у двері. Заходить Руслан.

Руслан. Здоров був, дружище!

Герман. Прівет-прівет! Дай-но я тебе обійму…

Руслан. Ну шо там, де?

Герман. На столі. Гроші вперед.

Руслан. Ой який ти палівний чувак став. Шо по чьом?

Герман. Пашлі, покажу. Оце по 500 за грам. А оце трохи дорожче – 1000 за грам. Але! Коли ти вмажешся, то точно зрозумієш, шо взяв його не дарма.

Руслан. Не забувай, я щойно повернувся із Києва. Там, знаєш лі, качество...

Герман. Я тобі що – якийсь тупий нігер із Троєщини? Ти у мене вдома. Сюда приходять тільки ті класні пацани, які можуть відрізнити нормальну дурь від поганої.

Руслан. Смілива заявка. Окей, дай мені класної грам. У тебе можна поставиться?

Герман. Мій дім – твій дім.

Руслан колиться і втрачає свідомість. Його трусить. Герман у паніці бігає по кімнаті. Викликає швидку. Швидка приїздить і констатує смерть Руслана. І тут же викликає поліцію.

Лікар. Какой у вас адрес?

Герман. Я нє, я нє…

Лікар. Понятно.

 

Сцена 2.

Поліцейська дільниця.

Слідчий. Герман Сергійович Ткаченко. 29 років. Безробітний. До цього не судимий?

Герман. Ні.

Слідчий. Скільки років солями торгуєш?

Герман. Менше року.

Слідчий. А до цього чим промишляв?

Герман. Травою.

Слідчий. І чому ж на ній не лишився?

Герман. Прибуток малий.

Слідчий. Ну, цей твій «прібуток» приведет в тюрму. Убивство через необережність. Карається позбавленням волі строком до п’яти років суворого режиму. Як будеш виправдовуватися?

Герман. Самі кажіть.

Слідчий. Я тобі тут не собака, щоб відповідати по команді. Слухай сюди, Герман Сергійович. Розклад у тебе один – пишеш папірець на постачальників. Де закладки залишаєш. Даєш повний список контактів, імена і всю інформацію. Якщо погоджуєшся співпрацювати і інформація правдива – отримуєш умовний термін, три роки. Якщо відмовляєшся – сьогодні ж поїдеш на в'язницю. У тебе батьки є?

Герман. Мама.

Слідчий. Ну от, подумай про маму.

Герман. Тобто ви хочете, щоби я «крисятничав?». Щоби здав усіх тих людей, котрі мені за це голову відкрутять?

Слідчий. Так, саме цього я і хочу. Щоб ти крисятничав. Якщо ми всіх бариг буде садити – від цього користі ніякої – на їх місце прийдуть інші. Але якщо з ними співпрацювати – є можливість, так би мовити, налякати організовану злочинність міста. Якщо захочеш в тюрму – там тебе зустрінуть, можеш бути впевненим. Будеш там блатним гвинт крутити і на рот брати. І так до кінця терміну. Кожного дня.

Герман. Згоден.

Слідчий. На що?

Герман. На співробітництво.

Слідчий. Ну ось і порішали. Ось тобі папірець. Ось перо. Пиши.

Герман викладає повністю усю інформацію, оформлює папери на умовний строк.

Слідчий. Інформацію ми перевіримо і зв'яжемося з тобою. Твоя задача – раз на тиждень з'являтися до мене і звітувати, що не продаєш і що не вбив ще кого-небудь. Зрозумів?

Герман. Зрозумів.

Слідчий. Свободєн.

Герман повертається додому. Сідає на диван. Починає плакати і скиглити.

Герман. Все. Досить.

Дістає та ламає сім-карту. Топить телефон у відрі. Складає «апарат». Приймає ванну. Лягає спати.

 

Сцена 3.

Сім днів потому. Макдональдс. Герман стоїть за касою у фірмовому одязі та із бейджиком «Стажер». Підходить стара жінка.

Жінка. Синочок, дай мені отой бутерброд із м’ясом.

Герман. «Біг Мак»?

Жінка. Га?

Герман. «Біг Мак»?

Жінка. Да, давай. Скіки я должна?

Герман. Сто двадцять гривень.

Жінка. Осьо, возьми.

Виймає з кишені купу старих радянських рублів.

Герман. Бабушка, у нас гривні українські.

Жінка. Це що таке?

Герман. Гривні у нас. Гроші такі. А у вас радянські рублі.

Жінка. А що ж робити?

Герман. Не знаю. Не затримуйте, будь ласка, чергу.

Замість бабусі підходить губаста жінка.

Герман. Доброго дня! Замовляйте, будь ласка.

Жінка. Дабл Чізбургер меню, Хєппі Мілл і адну колу. І воду без газа. Толька праверь, патаму что в прошлый раз ваша забегаловка дала ребьонку воду с газом. А єму нєльзя. Панятна?

Герман. Так, я вас зрозумів. До сплати 365 гривень.

Жінка. Карточкой.

Герман. Герман протягує руку, щоб взяти картку.

Жінка. Куда ти лєзіш руками? Давай тєрмінал, я сама расплачусь!

Герман. Будь ласка.

Герман віддає жінці товар і виходить на перекур. Раптово під’їжджає чорне «БМВ», звідти вибігають два здоровенних бугая. Один із них б’є Германа по голові.

 

Сцена 4.

Герман прокидається в машині. У голові гудить. Обличчя закривавлене. Він втрачає свідомість. Знову прокидається, коли його тягнуть до лісу. На голову одягнений темний мішок. Чоловіки зупиняються.

Голос. Ну що, криса, прощайся. Ти ж розумів, що ми рано чи пізно приїдемо? На жаль для тебе, це сталося рано. Станіслава Олексійовича відмазали. Довелося дати тридцять тисяч доларів. Дійшло?

Герман. Дійшло.

Голос. Строк у тебе до кінця місяця. Потім будемо відрізати по одному пальцю за кожен пропущений день. Почнемо із ніг.

Залишають його у лісі. Машина їде. Потім повертається. Виходить чоловік.

Голос. Так, до речі, забув передати тобі мотивацію.

Відкривають багажник. Дістають жінку. Вона плаче і схлипує. Машина їде.

Герман. Привіт, мамо. Заспокойся, не плач. Вони вже поїхали. Це тільки мої проблеми, а не твої. Я зараз тебе розв’яжу. Як ти?

Мама. Скотина! Тварина! Щоб ти здох, наркоман вонючий! Що ти зі своїм життям зробив? Що ти з нашою сім’єю зробив?

Герман. Мамо, давай ми спочатку звільнимося, добре? Я вже інший, мамо! Я на роботу влаштувався. У МакДональдсі працюю. Я більше не торгую смертю, мамо!

Мама. І ти хочеш, щоб я повірила тобі? Після того, як ти крав у рідної сім’ї? Після усіх тих бід?

Герман знімає мішок, мати плює йому в обличчя. Намагається встати.

Мама. Ой!

Герман. Що трапилося?

Мама. Не твоє діло!

Герман. Дай подивлюся. У тебе перелом ноги. Йти тобі не можна. Давай на руки візьму!

Мама. Не чіпай мене!

Герман. Відбивається руками, б’є його по обличчю. Він скручує маму і силою бере на руки.

Несе її, вона плаче і приговорює.

Мама. Що ж ти наробив, Германе… Що ж ти наробив…

 

Сцена 5.

Два тижні по тому. Кладовище. Герман стоїть біля розваленого склепу і чекає на покупця. Підходить чоловік років 50. На голові одягнена різнокольорова шапка, круглі окуляри. Темні джинси. Футболка із «Сімпсонами». Шкіряна куртка. Усміхнене обличчя.

Чоловік. Привіт, братику!

Герман. Здоров був.

Чоловік. Як справи?

Герман. Тобі скільки?

Чоловік. Полтос на общак і десяточку мені попрацювати. І свого, домашнього, мочі мені не треба.

Герман. Мочи не держим. Тримай.

Чоловік. Дякую. Будеш?

Герман. Ні. Я зав’язав.

Чоловік. Як це зав’язав? Ти ж торгуєш.

Герман. Не вживаю більше.

Чоловік. А яка різниця? Барижиш – значить, не зав’язав.

Герман. Дуже хочеться усе якось щоб закінчилося.

Чоловік. Ти ж поет, ти не можеш бути нормальним.

Герман. Вихід завжди є.

Чоловік. І для тебе вихід у тому, щоби барижити?

Герман. Проблеми у мене з грошима.

Чоловік. З грошима завжди проблеми.

Герман. Може бути. Розберусь із проблемами – і все. Кінець.

Чоловік. Застрелишся?

Герман. Зав’яжу.

Чоловік. Із чим?

Герман. Саме так.

Пауза.

Герман. Слухай, а у тебе ще залишилися контакти Міші? Я тут хотів передати йому свої вірші.

Чоловік. Міші я вже місяць як не бачив.

Герман. А шо таке?

Чоловік. По твоїм стопам пішов.

Герман. Барижить?

Чоловік. Зав’язав. Каже, що подивився вчора «На игле» і вирішив спригнути.

Герман. Дай йому Бог здоров’я.

Чоловік. І тобі нехай щастить.

Розходяться. Чоловік повертається і каже навздогін.

Чоловік. Якщо хочеш зав’язати і не переживати моральних страждань – у мене для тебе є порада. Кури траву. Трава чистить, просвітлює мозок. А солі – це дорога до пекла.

Герман. Класна ідея.

Чоловік. Дарю безкоштовно. Щасливо.

Герман. Бувай.

Герман відходить у кущі. Сідає. Дістає маленьку пляшку, скручує її. Курить траву. Закурює сигарету і починає гуляти. Чути спів круків. Він йде по кладовищу спиною вперед.

Потім повертається, дістає телефон, шукає на Ютубі діз Гнойного на Юрія Дудя і йде до виходу. Проходить нову частину кладовища. Вдаряється об жінку і падає. Підіймається.

Герман. Їбать, глаза роззуй, стара кобила. Я…

Зустрічається поглядом із жінкою. Із тремтінням у голосі промовляє.

Герман. Здрастє, Інна Андріївна.

 

Сцена 6.

Могила Руслана. Інна Андріївна мовчки дивиться на Германа. У неї заплакані очі. Герман підходить до могили Руслана. На обеліскові написано: «Дорогому сыночку от мамы. Покойся с миром». Інна Андріївна стоїть біля Германа.

Інна Андріївна. Знаєш, Германе, я думала про цю зустріч, відтоді як мені подзвонили із лікарні і попросили приїхати на впізнання. Скільки разів я бачила трупи, дивилася на них і мовчки заповнювала папери. Я молилася за родину померлого. А цією родиною виявилась я.

Я хотіла тебе побачити із того самого дня. Ночі не спала і думала, що тобі скажу. Що зроблю.

Мій син лежить у землі. Його вже не повернути. І якби він зараз встав, а ти ліг би замість нього, я би страждала не менше. Але він не встане. У мене забрали сина. Забрала ота отрута, що ви її собі колете. І ось зараз, стоячи тут, перед тобою, я хочу сказати тільки одне.

Я тебе прощаю.

Світ жорстокий. Пам’ятаю Руслана ще маленькою дитинкою. Ось він біжить до мене, простягає ручки, а я сміюся, і йду йому назустріч. Обіймаю. Обціловую.

Таке маленьке диво у такому жорстокому світі.

Я дарувала йому всю свою любов. Віддавала себе всю. А потім спостерігала за тим, як він ледве живий повертається додому. Бреше мені, що захворів. Кричить на мене. Виносить гроші із дому. Краде в інших. Перетворюється на живий труп.

І я щовечора виходила на вулицю, гуляла, дивилася на перехожих – бомжів, алкоголіків, наркоманів. А поряд із ними йдуть маленькі дітки.

Ось одна дівчинка просить маму попісяти. А вона п’яна і кричить, щоби чекала додому. Тоді дівчинка знімає трусики, присідає і починає пісяти прямо на очах у перехожих.

А ось інша сім’я. За чоловіком та жінкою плететься синочка із брудним обличчям. Він голодний і жадібним поглядом дивиться на банани у мене в руці. Я їх несла із магазину для Руслана. Я даю йому банан і промовляю: «З’їж його, але нехай він буде для тебе прикладом того, що справжній успіх приходить тільки до того, хто багато працює. Ти будеш працювати?». І він відповідає: «Так!». І вони заходять у розвалений будинок. І він лягає спати на старому трухлявому матраці.

І коли я дивлюся на таких людей, то думаю про те, що кожен із них колись теж був маленьким дитятком. Обласканим маминою любов’ю. Оповитий її теплими, лагідними поцілунками. Вони усі любили, жили і мали свої надії.

І коли ти подивишся на їхні мертві обличчя, то зрозумієш, що у них усіх написане почуття раптовості. Вони думали, що проведуть спокійне, довге, насичене життя.

І коли таке людське створіння лежить у гробу, і ти підходиш, щоб його поцілувати і побачити востаннє – розумієш – у кожній казці є свій монстр.

Замовкає. Герман кілька секунд стоїть, а тоді йде зі цвинтаря. По дорозі дзвонить телефон. Підіймає слухавку.

Чоловічий голос. Ну що, криса. Час вийшов. Де бабки?

Герман. Слухайте, я віддам, я не встиг усе накопичити, але я віддам – клянусь!

Чоловічий голос. У тебе строк був до кінця місяця. А ми люди слова.

Герман. Будь ласка, ще трохи часу!

Чоловічий голос. Дамо. На те, щоби попрощатися. Зупинись.

Герман. У сенсі?

Чоловічий голос. Зупинись. Ми у тебе за спиною.

Герман зупиняється і чує звук чорного «БМВ». Воно під’їжджає. Відкриваються двері. Герман сідає.

Чоловічий голос. Кажуть, що перед смертю у людини все життя проходить перед очима. Твоє життя – дорога звідси до лісу. І так, ми тут з твоєю мотивацією приїхали.

 

Сцена 7.

Той самий ліс. Германа і маму висаджують із машини. У неї чорний мішок на голові і зв’язані руки. Із машини виходить Станіслав Олексійович.

Станіслав Олексійович. Пояснись.

Герман. Місяць – дуже короткий термін для такої суми грошей.

Станіслав Олексійович. Продай квартиру.

Герман. І де я буду жити?

Станіслав Олексійович. Ти думаєш – мене це цікавить? Або ті тридцять штук баксів? Це все робиться через повагу і честь. Усе місто піді мною ходить. Усі на мені зав’язані. І якщо завтра вони дізнаються, що я з мусорами перетирав і бабки за це давав – почнеться війна. Війна через малого цуцика.

Ти як – вважаєш себе мужиком?

Герман. Так.

Станіслав Олексійович. Тоді, мужик, відповідати треба за свої слова і за свої вчинки.

Дає команду одному із чоловіків. Той приходить, дістає ніж і тягнеться до Германового пальця.

Станіслав Олексійович. Стій!

Чоловік. Не поняв, шеф.

Станіслав Олексійович. Не твоє діло «понімати». Твоє діло ногами працювати. Відріжемо йому палець – рана заживе. А от у мами відріжемо – буде кровоточити довго. Ріж!

Чоловік йде до його мами.

Герман. Не треба, благаю! Я продам житло! Я продам усі речі! Завтра ж у вас будуть гроші!

Станіслав Олексійович. Впевнений?

Герман. Відпустите нас з мамою – і я все вирішу!

Мама Германа. Стріляй!

Станіслав Олексійович. Що ти сказала?

Мама Германа. Зніми мішок.

Знімають мішок із її голови. Мама до Станіслава Олексійовича.

Мама Германа. А ти мужик?

Станіслав Олексійович. Я би тобі показав, але немає часу.

Мама Германа. Тоді стріляй.

Станіслав Олексійович. У кого?

Мама Германа. У мене.

Герман. Мамо, що ти…

Мама Германа. Мовчи, гівно! Скільки ти нам зла зробив! Через скількох людей ти переступив! У житті я багато про що мріяла. Але ти усе знищив. Нема мені сил більше бути тут. Як ти там казав? Розберуся сам зі своїми проблемами? Розбирайся.

Повертається до Станіслава Олексійовича.

Мама Германа. Якщо ти мужик – роби те, що ма…

Постріл. Мама Германа падає. Герман біжить до неї, підіймає, плаче, кричить, голосить, цілує і витирає кров з обличчя.

Станіслав Олексійович. Завтра чекаємо на бабки!

Сідає в машину. Їде. Герман залишається з тілом мами.

Завіса.



 

Текст створено в рамках драматургічної лабораторії ТИЖДЕНЬ / DRAMLAB / NEO 2021 року за підтримки Українського культурного фонду.