Сцена 1
Годинник. Коли я чую цю стандартну, для старих моделей самсунгів, мелодію , то в мене починають летіти вертольоти
Мама (Влада):
Ну потерпи , ще лише рік лишився. Скоро це все скінчиться..(вона це про школу. Повторювала мені десь з 6 класу)
Я прокинулась , і ще хвилин 10 сиділа втикаючі на краю ліжка , закуташивсь в м’яку ковдру . Популярна історія.
Сніданок.Порція вівсянки , як для хряка. Величезними об'ємами їжі ти заповнюєш кромежну пустоту всередині. Ложка за ложкою. Ложка за ложкою. Все це в супроводі безперервного потоку думок про своє майбутнє, головною ціллю якого, було відварити мене від думок про теперішнє.
Пам'ятаєте як ви збирали рюкзак десь класі в 3 ?
Вже відносно самостійно, незважаючи на те , що в ті часи ми ще знали розклад на пам'ять ,але ми все рівно звіряли наявність кожного підручникіа з щоденником.Зошити лежали в окремій маленькій папці ,пенал так , ручка , запасна ручка , червона ручка ,зелена ,стругалка , стирачка все є , форма , змінне взуття.
Вихолений солдат в повній амуніції, начиненими берцями , до бою готов. Рушаймо.
К 10 класу підручників я вже майже не носила. Зі мною ними люб'язно ділився мій сусід за партою, якого лагідно називала "андатра єбаная" через його дистрофічну щелепу та неправильний прикус , з сильно випираючими вперед зубами. , а носити всі зошити не бачила доцільності , адже якась Марія Іванівна все рівно загубить його, і скаже, що ти й Її здавала. Про пенал я взагалі мовчу , шо на підлозі знайшов , тим і пиши. Обов'язково я брала з собою хіба незадоволене їбало.
Такий собі талібановець в капцях, але вже спроможний упіздити будь кого калашом навіть без куль.
Я жила приблизно в 4х хвилинах ходьби від школи. Тому приходжу майже остання. Шлях прокладається навпростець через придворову територію , усланую вереснявим листям , декільками мертвими бельчатами та собачьим лайном. Переді мною стоїтт хлопчик років 8 і щось розглядає на сходах до під'їзди ,з якого як раз виходитт його мати
(Теж Влада)
-Ма , дивись Артурів меч
Малий показує на синій меч , який застряг в щилині між двома цементними блоками
-Не чипай ! Раптом це якийсь замаскований взривний пристрій
Я проходжу повз них прискореним кроком, бо на годиннику вже 7:58.
--------
Алгебру першим уроком в розкладі ставлять або кати , або підораси.
Незважаючи на те , що саме на цей урок майже ніхто не запізнювався під страхом отримати смачну піздюліну від Маргаріти Анатолівни , це було марним , бо сама Світлана Іванівна , з початком активноїй прореспубліканської діяльності та взятим на олівець кріслом завуча або чогось побільше ,не сильно поспішала до нас на урок.
Маргарита Анатолівна
-Рєбят , извините. Я не гуляла , я в школі уже час почти ,бегаю туда-сюда как белка. Проверки, райно , сами понимаете
Запізнившись хвилин на 20-25 вона зайшла зі своєю завсєкдатой фразою. Це свідчало про те , що сьогодні вона знаходиться в гарному почутті гумора.
Маргарита Анатолівна
-тушканчікі, мне сейчас нужно будет опять отойти. Вы уже взрослые ,а 10-11 класс - это 70 самооооброзованееее , а в унивеситете и все 90% , так что это я вас уже понемногу к студентской жизни готовлю , птенчики . потому вы сейчас открываете 142 страничку , разбирайтесь , делайте конспект с 14 по 16 параграф , задачи 678 , 679 , 684 . Чтоб все чертежи перенесли в тетрадь ! Я в конце урока постараюсь прийти и объяснить , что вы там не поняли. Ну лучше канешна же всьо панять.
Выходить
Кожен розуміє ', що вона не повернеться, а ми ніхуя з основ алгеброічного аналізу самостійно не зрозуміємо
Світлана Іванівна була жінкою владною ,тучною(жирною) та агресивної. Такий собі бойовий хєлєкоптєр. Вона були з рядів тих вчителів, яким ніхто та ніколи не заперечував та не відмовляв , бо ну бо піздюліну отримати не хотів ніхто.
Світлана Іванівна це приклад того,як не можна виховувати дітей. Її молодший синтмаксимуа вчився зі мною в одному класі. Це така величезна шухляда з травмами усіх типів та калібрів. Максима мамка їбала і в хвості, і в гриву та відривалась на ньому більше за всіх. Перейд її уроками ,ми , задавали йому класичне питання
(Хай теж Ліза прочитає, просто іншою інтонацією якось )
-Шо там в мамки з настроєм ? Зла ?
-Ну зранку була нормальна , але зараз вже 5 урок , так що це не точно
Загалом Стас завжди був дуже приємною дитиною, дуже зручною. Користуйся всі хто хоче. В класі завжди велись роздуми на тему , де лежать яйця її чоловіка та синів . Чи то в серванті , чи то в сумці завжди поруч з нею. .
Сцена 4
Громадська позиція
Гірше аніж алгебра першим уроком в понеділок , може бути тільки класний час в п'ятницю умовно шостим уроком , який плавнісенько розтягався до восьмого . Загалом , класний час був щоденною подією. Ми це пояснювали тим, що Наталя Вікторівна вже багато років не трахана , а її такса не покриває в повному обсязі її потреби в увазі. Загалом, чиїсь , зазвичай доволі долучні випади про сттатєви життя вчительок було важливої частиною колективних роздумів про те, чому та чи інша сьогодні така мразь.
З переходом до 10 класу під патранат Ірини Євгеніївни , я одразу впала в полі її особливої уваги. Головної її притензією до мене було "Отсутствие гражданской позиции - звучало як діагноз - и я над этим поработаю"
На її думка громадська позиція проявлялась в написанні листів до народної міліції . Щомісячна забавка для учнів 2-11 класів , від якої я старанно відлинювала з 7го класу. Процес цей виглядає так :
Цілий урок , бажано, щоб дисципліна була найменш за все пов'язана з будь якою творчою діяльністю, по типу написанням листів , а тобто географія як раз годиться.
Урок розпочинається , урочисто оголошується завдання
Наталя Вікторівна :
-такс...такс... сегодня мы пишем письма солдатам на фронт. Сами понимаете...они нуждаются в нашей поддержки, как никто более. Они каждый день рискуют ради нас с вами жизнью, чтоб у нас сейчас была возможность сидеть тут , в тишине и спокойствие. Чтоб вы могли учиться , а мы работать....
Для того щоб якось заохотити народ до цієї богодєльні - вона ставила за це додаткові бали , адже Наталі Вікторовні такий важель , як смачна піздюліна доступний не був.
Колонка з назвою [Самостійна робота на тему "Органічне вдобрення грунтів"] вже красується в журналі , і за 40 хвилин тут стоятимуть в рядок намальовані жирною ручкою п'ятірки.
Дзвоник, всі здають листи на кафедру , а я кабанчиком по с'єбах. Ну собсна в 10 класі схема не змінилась, але тепер це відбувалось під супровід з нотацій та читання моралей.
-
Але на привеликий сум всєго народнго апалчєнія , сьогодні урок географії довелось пустити на не меньше важливі справи - репетицію та підготовку до урочистих лінійок , які присвячені Міжнародному дню миру 21 вересня , та дню партизанської слави 22 вересня. Взагалі в республіці що не день - то свято. Справи знайшлись усім , хтось слова віршів зазубрює , хтось паперових голубів вирізає,а найталановитіші - речитативом відточують вступну промову. На задньому фоні я , як раз , чую голос Аліни та Стаса . Незмінні ведучі , старости , спортсмєни, комсомольци і просто красавіци. Нарочита виразність , яка підкреслюється засильними перепадами інтонації та трагичністю в голосі
Стас:
Каждый год 21 сентября международная общественность отмечает Международный день мира. Этот День Генеральная Ассамблея ООН объявила днём укрепления идеалов мира среди всех стран и народов.
Аліна:
«На рисунках детей нашей школы – боль и печаль. Они просят прекращения войны, наступления мира. А ещё помимо рисунков дети пишут письма об украденном детстве, о том, что они уже никогда не будут прежними.
Текст створено в рамках драматургічної лабораторії ТИЖДЕНЬ / DRAMLAB / YOUNG 2021 року за підтримки Українського культурного фонду.