СПЕЦОПЕРАЦІЯ

СПЕЦОПЕРАЦІЯ
  • Автор: Пьотр Армяновські
  • Місто: Київ
  • Рік: 2021

ІВАН – в’язень

ІЛЛЯ − режисер

Двоє катів

Двоє чекістів

Двоє спецназівців

 

Сцена 1

Бетонна кімната. Стіл, 2 стільці, шафа. Чоловік із пакетом на голові, його б'ють дві людини в масках. Б'ють руками, ногами, палицями.

Іван кричить: А-а-а.

КАТ 1. Він щось каже...

КАТ 2. Та байдуже (б'є). Насолоджуйся.

КАТ 1. Та ні, може, щось важливе.

Знімає пакет з голови Івана. Іван плює кров'ю в катів.

ІВАН. Ла-ла-ла.

Кат 2 б'є.

КАТ 1. Що це?

Іван, співаючи: Путін хуйло...

Кат 1 і кат 2 б'ють Івана, але йому байдуже. Він сміється і співає.

ІВАН. Що ж ви хлопці такі немічні? Давайте сильніше.

Кат 2 бере дроти і приєднує до Івана. Кат 1 пускає струм. Іван сміється.

ІВАН. Ви як діти, які кошеня зловили.

КАТ 1. Точно, давай його підпалимо.

КАТ 2. Та ні, буде надто смердіти. Я вже пробував.

ІВАН. Давайте, сильніше, сучі діти. Мене батько дужче бив.

Кат 1 і кат 2 щосили б'ють Івана, який продовжує сміятися і співати. Кат 1 і кат 2 випадково б'ють один одного, падають. Затемнення.

ІВАН. Я прийшов в паспортний стіл вклеїти фотографію. А мені кажуть: Що ти приніс? Принеси нормальну фотографію. Ти тут на хасида схожий. А в мене мама і тато українці, і їхні батьки теж українці, і там далі теж росіяни й українці.

Фото я таки вклеїв. От можете подивитися фотографію.

 

Сцена 2

Темна кімната. Посередині труна. Перед нею портрет Сталіна. Дві людини в дивних масках і капелюхах б'ють поклони на колінах перед труною і портретом.

ЧЕКІСТ 1. Йосипу Віссаріоновичу, вибачте, будь ласка, вибачте, що турбуємо. Хай ваша темність ще тисячу років володарює.

ЧЕКІСТ 2. Ми, власне, для цього і прийшли. Тяжко нам, тяжко. Всі з нас сміються.

ЧЕКІСТ 1. Бук наш спіймали і судять, в МКС дірки свердлять, на Олімпіаді без прапора...

ЧЕКІСТ 2. Рабів твоїх Петрова з Бошировим як обсміяли. Та й текст про один народ працює як свята вода “Спутнік”.

ЧЕКІСТ 1. А все через піндосів і хохлів.

Хором: Підкажи нам, батенько, як нам ворогів твоїх подолати.

Лежать навколішки.

ЧЕКІСТ 2. А точно спрацює?

Чекіст 1 б'є Ч2: Ти що − імбецил? Вибачте його, Йосипу Віссаріоновичу. Він все життя вам служить, але таємницю всеросійську тільки дізнався. Вибачте. (Б'є знову Ч2).

ЧЕКІСТ 2 (кланяючись). Вибачте-вибачте.

Від портрета йде дим.

ЧЕКІСТ 1. О знак великий! Слава Сталіну! Смерть ворогам!

З'являється нова хмаринка у вигляді зірки.

Хором: Що нам робити? Що нам робити, о великий мучителю наш. Як подолати укропів й піндосів?

Голос: Дем'янюк, Дем'янюк, суд...

Чекіст 1 і чекіст 2 кланяються.

ЧЕКІСТ 2. А що це означає?

Чекіст 1 б'є чекіста 2. Ну ти точно дебіл, Діма.

(Пошепки) Це хохол, якого судили за вбивства євреїв. Ми намагались його видати за Івана Грозного.

ЧЕКІСТ 1. Дякуємо, Йосипе Віссаріоновичу. Да лучиться ім'я ваше вовіки-віків. Будемо працювати.

ЧЕКІСТ 2. Так а, може, скаже, що робити?

Чекіст 1 знову б'є чекіста 2. Затемнення.

ІВАН. Я нещодавно прочитав Старий Завіт. Добре допомагає від поганих новин. Так ось, там є Плач Єзекіїля. І якщо замінити Єрусалим на Донецьк, то виходить дуже сучасний текст про окупацію і руйнацію великого міста. Але якщо ви щось спитаєте єврея в світі про українців, то, скоріше за все, почуєте, що це антисеміти і погромники.

Ще у Старому Завіті описано давній ритуал: на свято люди приносили в жертву двох козлів. Одного обережно вбивали, а його кров’ю обмазували другого козла. На нього переходили всі людські гріхи. І цього козла відпускали – в пустелю чи прірву.

 

Сцена 3

Знову бетонна кімната. Стіл, 2 стільці, шафа. Іван сидить на одному зі стільців. Навколо сліди крові. В кімнаті Ілля. 

ІЛЛЯ. Добрий день.

Іван сидить із заплющеними очима. Ілля підходить ближче, дивиться на сліди катувань Івана.

ІЛЛЯ. Це так жахливо. Ми ж живемо у 21 столітті, а такі дикі середньовічні методи спілкування.

ІВАН. Ти їжака голою сракою прийшов полякати?

ІЛЛЯ. Іване, що ж ви так? Ви ж інтелігентна людина, вчитель історії. Ми з вами, можна сказати, колеги. Я теж розповідаю людям історії.

ІВАН. Пропагандист чортів!

ІЛЛЯ. Який ви грубий. Я займаюсь мистецтвом.

ІВАН. Що тобі треба?

ІЛЛЯ. У мене до вас пропозиція, Іване.

Іван знизує руками зв’язаними за спиною.

ІЛЛЯ. А, вибачте. Зараз.

Підходить до Івана. Дивиться на руки.

ІВАН. Ніж є?

ІЛЛЯ. Ні.. Є манікюрні ножиці.

ІВАН. Ну давай.

Ілля розрізає стяжку на руках Івана. Іван розминає руки.

ІЛЛЯ. У мене до вас пропозиція − зіграти головну роль у шоу. Ви мріяли коли-небудь виступити перед великою аудиторією, мільйонами глядачів? Така можливість раз у житті. Потім вас доправлять додому.

ІВАН. В мене нема дому.

ІЛЛЯ. До України ж хочете? Хвору маму побачити?

ІВАН. Хто ти такий?

ІЛЛЯ. Так, вибачте, забув представитися. Мене звати Ілля Андрійович, я режисер із Москви.

ІВАН. Так там і займайся своїм мистецтвом.

ІЛЛЯ. Ви що? Мистецтво потрібне всюди. Особливо там, де більша темрява. Ви ж хочете змінити цей світ на краще?

ІВАН. Води хочу.

ІЛЛЯ. Здається, ми починаємо знаходити спільну мову. Вам газовану чи звичайну?

ІВАН. “Трускавецьку”.

Ілля (сміється): Навіть вода бандерівська.

Ілля (йде до дверей, кричить): Ей, начальнику, принеси нам води.

Ніхто не відповідає.

ІЛЛЯ. Гаразд, дам вам свою.

Дістає з кишені маленьку пляшку “Боржомі”.

Іван нюхає, ллє на руки, умивається, п'є. Ставить на стіл.

ІЛЛЯ. Ну що ви? Невже думаєте, я вам якусь кислоту підсуну? Іване, я тут щоб допомогти вам. Ми знімемо відео, де ви розповісте про свого однофамільця Івана Дем'янюка, що надихались ним і вбивали та ґвалтували мирних мешканців Донбасу. Підтвердите про розіп'ятого хлопчика, звірства батальйону Донбас, розкажете, де ви служили. Треба щоб було щиро і з натхненням, як у Протасевича. А, ви ж, напевно, не бачили...

ІВАН. Поцілуй мене в сраку.

ІЛЛЯ. Який ви сміливий, Іване, але будете реалізовувати свої фантазії потім. Якщо сподобається професія актора. Жартую. Ви ж не хочете знову спілкуватися з нашими маніяками, тобто слідчими?

ІВАН. Мені все одно. А ти їдь знімати своє кіно до педофілів на Луб’янку.

ІЛЛЯ. Знаєте, я звідти. Думаєте мені хочеться тут бути? Бачити весь цей бруд? Я взагалі мрію кіно в космосі знімати.

ІВАН. Бідненький. І чому ж ти тут?

ІЛЛЯ. У кожного свої гріхи, які треба спокутувати. Ви воювали за фашистів − я грав у казино. Тому давайте допоможемо один одному.

ІВАН. Я не буду нічого робити.

ІЛЛЯ. Ні, за все треба відповідати. Чим раніше покаєтесь, тим менше будете страждати.

ІВАН. Життя, кажуть, – страждання, що б ти не робив.

Ілля (прибирає пляшку зі столу): Гаразд, вашу маму тоді теж привезуть сюди і вона тут буде страждати.

ІВАН. Ні.

ІЛЛЯ. Чому ні? Якщо вона виростила такого впертого сина. Зроблять їй процедури. Чи як тут це називається?

ІВАН. Мені байдуже. Хай роблять, якщо знайдуть її в тій Макіївці. Вона сама повірила російському телебаченню.

ІЛЛЯ. Ой, Іване, повірте, Макіївка ще цілком цивілізація. Але і не в таких місцях ми кого треба знаходили. А що для вас страшніше – зрадити людину чи ідею?

Іван мовчить.

ІЛЛЯ. Я бачу, що ви любите свою маму. Правда, що ви приїхали її провідати? Це сміливий вчинок. Ви точно готові побачити, як її тут ґвалтують?

Іван кидається на Іллю, б'є його.

Ілля виривається, біжить до дверей, кричить: “Охорона, охорона!”

Ніхто не відповідає.

ІВАН. В нацистському концтаборі Треблінка був охоронець на прізвисько Іван Грозний. Він був оператором газових камер та катував в’язнів перед стратою. Відрубував жінкам груди, носи, вбивав дітей. Я б пожартував якось на цю тему, але я не стендапер. Краще подивіться серіал Нетфлікс “Devil next door”.

У 80-ті в Єрусалимі судили Івана Дем’янюка як Івана Грозного з Треблінки за довідкою від КДБ. Суд тривав багато років. Дем’янюка засудили до страти. Але ізраїльський адвокат заплатив хабар і отримав іншу довідку в сімферопольському КБД, що “Іван Грозний” − це прізвисько Івана Марченко. Один з адвокатів до речі випав з вікна. Кому б ви повірили − свідченням жертв через багато років після подій чи документам спецслужб? 

ІВАН. Гаразд, я згоден. Що треба робити?

ІЛЛЯ. Правда? Я вам не вірю. Не підходьте до мене.

ІВАН. Та давай вже на ти. Що там розповідати? Про батальйон Донбас? Дем'янюка?

ІЛЛЯ. Ви, тобто ти, часом не родич йому?

ІВАН. Ні, я з Макіївки.

ІЛЛЯ. Добре. Але чому ти вирішив погодитися?

Іван мовчить

ІЛЛЯ. Гаразд, по-перше, надамо тобі пристойного вигляду. Але це вже як двері відчиняться. Може, ти хочеш їсти? Не люблю, коли актори на репетиції думають про їжу.

ІВАН. Ні, не хочу.

ІЛЛЯ (йде до шафи, дістає камеру, штатив і тацю з їжею). Усе кошерне, пригощайся. (Ілля їсть). А поки можемо якийсь зі сталінських судів згадати, ти ж історик. Із яким захопленням вони там розповідали.

ІВАН. Ти що іудей?

ІЛЛЯ. Ні, але я не хочу їсти м'ясо тварин, які страждали.

ІВАН. А звідки тут будуть інші варіанти?

ІЛЛЯ. Ой, не знаю, мені так сказали. А ти часом не єврей?

ІВАН. Аякже, хасід.

ІЛЛЯ (сміється). Джон «Іван Грозний» Дем'янюк – хасід.

ІВАН. Хохма − це «мудрість» на ідіш. Ти що, думаєш він зі своєї волі працював охоронцем в концтаборі?

ІЛЛЯ. Іноді краще померти, ніж співпрацювати з фашистами.

ІВАН. Чому ж ти співпрацюєш?

ІЛЛЯ. Так! Я тут режисер. Чудово, що ти знаєш щось про свого героя. По секрету можу сказати, що ця ідея погоджена на найвищому рівні. Як би ти не думав, а там прагнуть справедливості. Володимир Володимирович, як прийшов до влади, то суд над вашим українським нацистом відновили в Берліні. Але Дем'янюк, на жаль, помер до вироку і залишився нібито невинним.

ІВАН. Це спецоперація КДБ.

ІЛЛЯ. Все, можна сказати, спецоперація КДБ.

Іван мовчить.

ІЛЛЯ. Ми потім з тобою знімемо відео 360 градусів, щоб занурити глядача в історію. А поки просто давай запишемо проби.

Розкажи, що ти знаєш про свого тезку?

Вмикає камеру.

ІВАН. А що ти знаєш про свого дідуся?

ІЛЛЯ. Я не зрозумів. Ти що, відмовляєшся працювати?

ІВАН. Дем'янюк народився в 1922 році в селі під Бердичівом. Пережив Голодомор, потрапив в німецький полон. Там військово-полонених також морили голодом. Іван, щоб вижити, пішов в охоронці концтабору. Його відправляли то в один, то в інший табір. Після завершення війни Дем'янюк врятувався і переїхав до Америки. Там працював на заводі Форда, виховував трьох дітей. Написав у 70-ті листа мамі в Радянській Союз і...

ІЛЛЯ (вимикає камеру). Ні, це все нудно, ми не на уроці історії. Знаєш, є такий театр жорстокості. Його один француз вигадав. Глядач має відчувати небезпеку, жах, ейфорію, а не нудитися у своєму кріслі. Уяви, як Дем'янюк у концтаборі знущався над в'язнями. Він міг робити з ними що завгодно. Відрізати жінкам груди, чоловікам носи, вуха. Відчуй це бажання в собі. Говори від нього.

Ззовні крики. Іван сміється.

ІЛЛЯ. Ти ж відчував владу, яку давав тобі автомат? Що ви укропи робили, коли заходили в беззахисне село?

ІВАН. Може, Дем'янюк не найкращий персонаж для такої гри?

ІЛЛЯ. Не тобі це вирішувати, але цікаво, хто ж тобі ближчий?

ІВАН. Хмельницький.

ІЛЛЯ. Ні, його не можна − він об'єднав українців й росіян.

ІВАН. Бандера.

ІЛЛЯ. Ця роль уже зайнята.

ІВАН. Іван Гонта.

ІЛЛЯ. Можеш думати про нього, але дивись у камеру і говори наче від себе. Давай, сука, щоб глядач заридав.

ІВАН. Гайдамака “мов скажений, мертвих ріже,

       Мертвих віша, палить.

       «Дайте ляха, дайте жида!

       Мало мені, мало!

       Дайте ляха, дайте крові

       Наточить з поганих!

       Крові море... мало моря…”

Насправді Умань − це рідне місто Івана Гонти, а схопили його москалі. До того ж вони йому обіцяли приєднання до Росії. А Шевченко зовсім не агітує вбивати ляхів і жидів.

ІЛЛЯ. Стоп-стоп!

ІВАН. Гайдамаки закінчуються такими рядками: “Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами”.

ІЛЛЯ. Ні, так не піде. Подумай про свою маму. Уяви, що вона в сусідній камері, як її катують. Що б ти зробив з цими покидьками, їхніми дітьми?

ІВАН. Не спокушай.

ІЛЛЯ. В мистецтві є лише дві теми − любов і війна.

Ззовні постріли.

ІВАН. Про що ти хочеш знімати в космосі?

ІЛЛЯ. Це секрет. Ну як, я сам ще не знаю. Головне потрапити на орбіту з гарною кралею, а там придумаємо історію.

ІВАН. Можу подарувати сюжет.

ІЛЛЯ. Ну давай.

ІВАН. Коли українці віддавали ядерну зброю, то одна ракета десь зникла. Її шукали і росіяни, і американці всюди, але не знайшли. Бо українці цю ракету запустили в космос. І вона висить там націлена на Кремль. Славу Горошка, який керував операцією, москалі вбили, але він встановив таймер...

ІЛЛЯ. Фігня якась. Не може такого бути. Повернімось до твоєї мами.

ІВАН. Ти правий, я люблю свою маму, приїхав її провідати. У дитинстві вона вчила мене, що якщо якась рана, то треба попісяти на неї і все мине. Або якщо болить всередині, то випити сечу. Якщо не допомагає, то закип’ятити та знову випити. Але вона вже й так лікуватися не хоче.

ІЛЛЯ. Класна історія, давай ще раз, запишемо.

Іван кидається до Іллі, б'є його.

Ілля (перелякано кричить). Охорона! Охорона!

Іван б'є руками, ногами Іллю, головою об бетон. Кров. Іван зупиняється.

Ілля не відчуває болю, б'є у відповідь Івана, той падає від болю.

Кімната наповнюється димом.

Ілля б'є Івана все сильніше. 

ІВАН. Це іудейське свято, де приносили в жертву козлів, називається Йом Кіпур, тобто День спокути або всепрощення. Проте цей ритуал вже 2000 років як не практикують. Натомість в Умані ставлять бочки з безкоштовною кавою, чаєм і печивом від Старбакс. З усього світу сюди з'їжджаються хасиди.

Засновник хасидизму народився в Карпатському селі. Як кажуть він медитував у печерах, лікував людей травами і заклинаннями. Його звуть Ісраель бен Еліезер або Баал Шем Тов, тобто володар доброго імені. Головна ідея його вчення в тому, що життя − це радість, людина повинна радіти, незважаючи ні на що, навчатися і допомагати іншим. Але я не певен, що він мав на увазі стендап. Але молитва − це танок, пісня, екстаз.

Якось Баал Шем Тов зустрівся з Олексою Довбушем. Кажуть, що Олекса увірвався в хату, щоб вбити іудея. Хасид подивився на розбійника і той закляк. І простояв так, спостерігаючи, як ребе приймає відвідувачів. Після заходу сонця Олекса подякував ребе і вибачився.

Правнук Баал Шем Това, інший відомий хасид, рабі Нахман з Меджибожа Хмельницької області, перед смертю попросив поховати його в Умані на кладовищі жертв уманської різні, щоб своєю присутністю втішити душі невинно вбитих. І хто прийде на його могилу за тиждень до Йом Кіпур − очиститься від гріхів.

Як українець, я хочу вибачитися перед євреями за невинні жертви в боротьбі за незалежність, за колаборацію з нацистами, з російською імперією, більшовиками, за концтабори, погроми, за п’яту графу, побутовий антисемітизм, наївність, сліпоту. 

Раптом все стає невагомим.

Ілля б'є Івана і відлітає до шафи.

Шафа перетворилась на ядерну боєголовку з таймером.

Ілля намагається знешкодити ракету.

Іван у вигляді робота-козака підлітає і заважає Іллі.

Вони б'ються.

Іван на єврейський мотив співає “Когда наши танки въедут в Москву”.

Вибух.

До кімнати вривається український спецназ. 

 

 

Текст створено в рамках драматургічної лабораторії ТИЖДЕНЬ / DRAMLAB / PRO 2021 року за підтримки Українського культурного фонду.