Сам[3.14]отність

Сам[3.14]отність
  • Автор: Віталій Анпілогов
  • Місто: Докучаєвське
  • Рік: 2021

/ — одночасно вимовляються репліки.

 

Сцена 1.

Тиша. Самотність. Один.

Тиша. Самотність. Два.

Тиша. Самотність. Три.

Тиша. Самотність. Чотири.

Тиша. Самотність. П’ять.

Ембріон.

Хлопець: Чому я один? Чому я знаходжусь у цьому просторі, невже немає нічого, щоб могло бути поруч, воно давить, чуєш цей гул? Напевно, існує тільки він в цьому світі й нічого більше…нічого більше…Тільки я і гул, це ж просто смішно, наскільки можливо бути одиноким, наскільки це можливо?!

Хоча, якщо так подумати, неможливо не бути не одиноким в цьому світі. Коли ти стоїш перед дзеркалом з ножем і вже підіймаєш його до обличчя, і не тому, що в тебе страшне обличчя, а ти хочеш, щоб через ці порізи на тебе просто звернули увагу і проявили хоча б якийсь акт любові, але ти далі стоїш перед дзеркалом з ножем і тобі страшно, не можеш цього зробити, коли ти лежиш вдома, слухаєш музику, 3:00, уявляєш, як ти падаєш з даху і твоє тіло жалібно хрустить, а потім до тебе підходять і проявляють посмертний акт любові, коли ти сидиш в кімнаті 3x5, дивишся на голу стіну і думаєш: « Було б класно, якби зараз хтось постукав у двері, зайшов і обійняв», — але ти бачиш лише холодну цегляну стіну, і при цьому не можеш плакати, не можеш емоційно розгрузитися, щось всередині весь час перегортається і все, тільки всередині. Неможливо не бути не одиноким. Навіть, коли ти знаходишся в утробі, ти відділений лініями матки та плаценти, подивись на макросвіт, там атоми ніколи не будуть торкатися один одного, вони можуть бути поруч, але ніколи не доторкнуться, а душа? Що це? Щось, що знаходиться там, в іншому світі, але, це можливо те, до чого ми можемо реально доторкнутися, відчути реальне чуття злиття, можливо, через це люди намагаються зробити відносини, бо це можливість, єдина, не бути одиноким. Я б теж хотів доторкнутися, але це знаходиться там, дуже далеко від мене реальному світі, в цьому клятому світі, котрий я просто…просто…боюся…так…Наче, так? Бо як можна не боятися реального світу, він йде своїми ногами, і нічого його не зупиняє, він просто давить, та й якби був хоча якийсь сенс, але сенсу ж просто немає, його немає, залишаються лиш розчавлені душі, і за цим нічого…немає. Я не хочу бути в цьому світі.

Чоловік: То як ти не будеш одиноким?

Хлопець: Я не знаю.

Чоловік: Страхів і небезпек існує багато, але, якщо ти й справді хочеш, то просто зроби це. Чому тобі просто не вийти туди?

Хлопець: Бо я боюся, просто уяви, що ти знаходиш людину, вона тобі максимально подобається, але потім ти починаєш боятися, боятися, що через цей страх, ти і втратиш людину, бо думаєш, як завжди, про себе, боїшся втратити, але хоча б на хвильку ти подумав про людину і, можливо, все було б набагато краще, але звичайно так не відбувається.

Чоловік: Але чому б просто не спробувати, Це лише спроба, це досвід, який ти отримуєш, хоч він негативний чи позитивний, ти повинен отримати його, ти розумієш?

Хлопець: Так, я прекрасно все розумію, я прекрасно все усвідомлюю, але я боюся, розумієш? Це страх, через котрий я ніяк не можу переступити, я нічого не зможу з цим зробити, просто нічого.

Чоловік: Але колись ти будеш вимушений це зробити, чи ти хочеш весь час залишатися саме тут, у цій темряві?

Хлопець: Я не хочу залишатися тут, я хочу туди…

Чоловік: Ти можеш залишитися там навічно.

Хлопець: Цього я й хочу.

 

СЦЕНА 2.

Місто. Люди. Люди. Люди. Мурахи. Хлопець. Сер.Це. Сер.Це. Сер.Це. Дівчина. ЧУТТЯ. ЧУТТЯ. ЧУТТЯ.

 

Сцена 3.

Коло. Самотність.

Самотність. Коло.

Ембріон. Коло.

Тем(коло)рява. 

Хлопець: Ось я вийшов туди, в цей реальний світ. І що я отримав? Я отримав тільки той страх, про який я і розповідав. Що ти верзеш?! ЯКУ НЕСЕНІТНИЦЮ ТИ ВЕРЗЕШ?! Ти бачив її лише один раз, чому? Чому ти не можеш просто забути її чи…чи…просто підійти до неї і сказати щось, хоча б щось, але я просто не можу, я не в змозі зробити це. Я боюся… Боюся павуків. Боюся висоти. Боюся смерті. Боюся сказати слово. Боюся сказати правду. Боюся втратити когось. Боюся зробити дію… Лише одну дію, яка б могла змінити все, я слабий, і я не можу знаходитися тут, я почуваю їх руки, вони такі холодні…такі крижані, туди, тільки в моїй фантазії я зможу знайти щастя. Я просто боюся залишитися один.

 

Сцена 4.

Руки. Чорний. Чорний. Холод. Обмороження. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх.

Чоловік: Скажи мені, чому ти не можеш?

Хлопець: Тому що я просто не можу, тому що я лише слабка людина, чому ти весь час питаєш? Це ж так просто, ти просто не можеш знайти сил, це момент, який не потребує пояснення, він просто існує, не більше.

Чоловік: Чому ти хочеш в той світ?

Хлопець: Я відповів на це питання, знаю, що ти будеш весь час задавати одні і ті ж питання, я не хочу відповідати, знаю, що все це циклічно, воно буде повторюватися вічно, воно циклічно, тож, прошу, просто піди, просто не кажи нічого, просто замовкни.

Чоловік: Чому…

Хлопець: ЗАМОВКНИ! ЗАМОВКНИ!! ЗАМОВКНИ!!! ЙДИ ГЕТЬ!! ПРОСТО ЙДИ НАХУЙ!!

Тиша. Стрес. Тиша. Стрес. Тиша. Стрес. Тиша. Стрес. Тиша. Стрес. Тиша.

Хлопець: Просто замовкни…просто замовкни…

 

Сцена 5.

Рожевий. Рожевий. М.у.з. Точка. Ка.

[Відтепер Чоловік буде виходити на сцену і казати слова: «Самотність. Темрява. Один.». І так далі за рахунком, в першій сцені він каже це майже шепотом, а з кожною наступною «рожевою» сценою, його голос буде підвищуватися, поки не дійде до крику в останній «рожевій» сцені, Чоловік говорить свої репліки протягом усієї сцени, і протягом усієї репліки героїв.]

Хлопець: Почекай./ Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*пошепки*

Дівчина: Так. Що?/ Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*пошепки*

Хлопець: У мене є до тебе лише одне запитання./ Чоловік: Тиша. Самотність. Два.*пошепки*

Дівчина: Так. Яке?/ Чоловік: Тиша. Самотність. Три.*пошепки*

Хлопець: Чи можна з тобою порозмовляти? / Чоловік: Тиша. Самотність. Чотири.*пошепки*

Дівчина: *сміється* Звичайно можна./ Чоловік: Тиша. Самотність. П'ять.*пошепки*

Хлопець: Давай присядемо./ Чоловік: Тиша. Самотність. Шість.*пошепки*

[Хлопець та дівчина сідають]/ Чоловік: Тиша. Самотність. Сім.*пошепки*

Дівчина: Ну і про що ти хотів порозмовляти?/ Чоловік: Тиша. Самотність. Вісім.*пошепки*

Хлопець: Та, якщо чесно, не знаю про що розмовляти, просто побачив тебе і думаю, лише просто зав’яжеться розмова, напевно, я просто дурень./ Чоловік: Тиша. Самотність. Дев'ять.*пошепки*

Дівчина: Слухай, розмови це лише формальність, майже завжди. Поміть, сказала:”Майже”. Тобто не завжди. Люди використовують розмову задля того, щоб зайняти декотрий час, щоб заповнити пустоту між точкою А та точкою Б, але смішно те, що ці розмови будують якісь міцні зв’язки, а так, в основному не мають сенсу./ Чоловік: Тиша. Самотність. Десять.*пошепки*

Хлопець: Слухай, то може ти трохи розділиш цю безсенсовість зі мною?/ Чоловік: Тиша. Самотність. Одинадцять.*пошепки*

Не знаю, побубнімо, наприклад, про музику, про їжу, та про все, що немає сенсу./ Чоловік: Тиша. Самотність. Дванадцять.*пошепки*

Дівчина: Ну так що, вперед безсенсовість?/ Чоловік: Тиша. Самотність. Тринадцять.*пошепки*

Хлопець: Так./ Чоловік: Тиша. Самотність. Чотирнадцять.*пошепки*

 

Сцена 6.

Холод. Крига. Страх. Страх. Страх. Реальність. Дівчина. Зціплення. Ф біль.

Фі біль. Фіз біль. Фізи біль. Фізич біль. Фізичн біль. Фізични біль. Фізичний біль. Холод. Холод. Сам. Один.

Хлопець: Треба туди…

 

Сцена 7.

Рожевий. Рожевий. М.у.з. Точка. Ка.

Екран. Ромком. Ковдра. Підлога.

Дівчина: Холодно тут./ Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*голосно*

Хлопець: Так ти під ковдрою./ Чоловік: Тиша. Самотність. Два.*голосно*

Дівчина: Ну то й що? Не може бути холодно?/ Чоловік: Тиша. Самотність. Три.*голосно*

Хлопець: Та може./ Чоловік: Тиша. Самотність. Чотири.*голосно*

Дівчина: Обійми мене./ Чоловік: Тиша. Самотність. П'ять.*голосно*

Хлопець: Що?/ Чоловік: Тиша. Самотність. Шість.*голосно*

Дівчина: Ти глухий чи тупий? Обійми мене кажу. / Чоловік: Тиша. Самотність.Сім.*голосно*

Хлопець: Добре. / Чоловік: Тиша. Самотність. Вісім.*голосно*

Дівчина: Ось тепер краще./ Чоловік: Тиша. Самотність. Дев'ять.*голосно*

*мовчання*/ Чоловік: Тиша. Самотність. Десять.*голосно*

Дівчина: Поцілуй мене./ Чоловік: Тиша. Самотність. Одинадцять .*голосно*

Хлопець: Що ти там бубниш? Нічого не чую./ Чоловік: Тиша. Самотність. Дванадцять.*голосно*

Дівчина: Боже, як же ти тупий./ Чоловік: Тиша. Самотність. Тринадцять.*голосно* 

Чуття. Чуття. Чуття. Сліпота. Темрява. Темрява. Холод. Холод. Простір. НЕ. Обмежений.

Хлопець: Тут є хто-небудь? Будь ласка, відзовіться хто-небудь, відзовіться.

Зорі…Так, зорі.

Світло. Світло. Рожевий. Рожевий. М.у.з. Точка. Ка. Зорі. Зорі.

Хлопець: Хочеться щось сказати, але нічого. /Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*дуже голосно*

Дівчина: Ну то й не треба. /Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*дуже голосно*

Хлопець: Просто розумієш, так завжди відбувається, я з кимсь ходжу, і почуваю себе абузою, котра або затирає якусь фігню, або просто мовчить, і це просто тяжко, от знаєш, чуття, неначе щось тягне в тебе на душі, і воно ще хоче вирватися через твої ребра, я завжди почуваю себе винним, почуваю, що я не можу зробити, просто нічого. /Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*дуже голосно*

Дівчина: Слухай, я тобі вже казала, що розмови – це безсенсовість, це ж була наша перша зустріч, пам’ятаєш? Слухай, не обов’язково вічно бубніти, коли буде треба щось сказати, скажеш. /Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*дуже голосно*

Хлопець: Так а куди діти почуття? Скажи мені. Куди? /Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*дуже голосно* 

Дівчина: Дивись, береш мене за руки, підходь ближче, тепер обіймаєш мене, прижимай сильніше. Ось, краще? /Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*дуже голосно*

Хлопець: Так. /Чоловік: Тиша. Самотність. Один.*дуже голосно*

Холод. Безумство. Холод. Безумство. Холод. Безумство.

Хлопець: Чому тут так холодно? Чому вона весь час кудись дівається?

Чому вона не може бути весь час поруч? Я ж люблю її, я хочу бачити її кожну секунду. Чому весь час вона кудись дівається? Нас стільки об’єднує, ми стільки всього пережили разом, а вона весь час кудись дівається. Вот сука, можливо, вона мені зраджує? Поки затирає весь час, як вона мене любить , напевно, думає, як її їбе якийсь здоровезний мужик.

Реальність. Жінка. Злість. Реальність. Жінка. Злість. Реальність. Жінка. Злість. Реальність. Жінка. Злість.

Хлопець: Почекай, нам треба поговорити. Йди сюди!

Жінка: Я не знаю, відчепись від мене.

Хлопець: Якого хєра ти несеш, як ти мене не знаєш?

Жінка: Не знаю, відвали?

Хлопець: Тобто так ти говориш, тобто вся та романтична хуйня, яка була до цього просто пил, так? Пам’ятаєш нашу першу зустріч, як ти казала про безсенсовість, так ми і познайомилися, а коли лежали в літньому кінотеатрі, ти попросила мене обійняти, а потім поцілувати, потім у нас був секс, що нічого не пам’ятаєш? Я ж забрав твою цноту! А як ми стояли під зорями, я був в хуйовому стані, а ти просто сказала: “Дивись, береш мене за руки, підходиш ближче, тепер обіймаєш мене, притискаєш сильніше”, не пам’ятаєш? Можливо, ти забула як мене звати?

Жінка: Не знаю, мені страшно, відпусти!!

Хлопець: А я то знаю, як тебе звати! Тебе звати…тебе звати…звати…тебе не існує… 

Конфуз. Реальність. Страх. Холод. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Страх. Біль. БІЛЬ. БІЛЬ. БІЛЬ. БІЛЬ. БІЛЬ. Удари. Фарба. Фарба. Страх. Істерика. Істерика. Крик. Біль. Біль. Нічого. Нічого.

[Хлопець встає і підходить до авансцени]

Хлопець: Я автор цієї п’єси, і готуйтесь мої любі глядачі, зараз вам всім розповім про що цей твір, так, ось так, просто буду стояти тут і буду вам розказувати про сенс. Ви, напевно, думаєте: “Якась беззмістовна історія, щось просто стоїть на сцені та розмовляє ”. Так ось, готовий вам нарешті сказати, що це п’єса про взаємовідносини, так, саме про це, як людина просто відчуває і нічого більше, все настільки просто, мій любий глядач. Правда ж класно, коли не треба думати? А просто виходити ось так, як я і все подавати пережоване на ложці. Так буде зручніше, так буде легше, а навіщо ж думати? Правильно. Сподіваюсь, вам вже все ясно? Якщо ні, то давайте я скажу знову. Це п’єса про світ, який нас оточує, ага, думаю, зараз вже точно зрозуміли, ще, звичайно, забув, мій любий глядач, що ви повинні вийти звідси з якимись емоціями, треба ще емоційного фону, людина так любить почувати, їй подобається, коли в грудях пече, людина вона ж завжди вампір, котрий їсть чуття, о, так, саме так, якщо хтось захоче зі мною посперечатися, зробимо це після спектаклю. О, знаєте що? У мене є вірш про силікон, це ж головна тема п’єси, ви ж ще не забули.

СИЛІКОН

Наче блакитне небо,

Наче розбита дорога,

Все це “наче” заїбало,

Коли ти скажеш слово: “Правда”,

Будуєш з себе поета, і наче, блять…пишеш вірші,

Знаєш, в грудях запекло,

Кажеш:”Кажеш то любов, життя, екстаз”,

Але ти знаєш, що ти хуйло,

Ти знаєш, що не чуття викликають спазм,

Ти знаєш, що то пече,

То силікон, який ти заливаєш через горло в легені,

Скільки залив його? Дійшов до їбучої печені?

Коли перестане робити йобаний Корабель Тесея?

Я вже…такий? Чи я був…таким?

Безнадійним шматом лайна?

Він пече, він розриває, але ти будеш лити, лити, поки не здвинуться літосферні плити, а навіть після них, ти станеш тим пластиком, апахахахаха, сука, пішла нахуй рима, ми ж не йдемо до Риму.

Я – пластик, лицемір, єблан,

Я хочу обманювати себе,

Я хочу вірити, що буду справжнім,

Але тюбик вже валявся на підлозі…

Я боюся… Треба ризикувати, щоб випити хоча б краплю горілки…

Так, з віршом закінчили, так треба ще емоційності, а давайте. ДАВАЙТЕ КРИЧАТИ!! АААААА! І БІГАТИ ПО СЦЕНІ!! ААААААА!!

ДАВАЙТЕ, БЛЯТЬ, ЗАСПІВАЄМО!!

Ich liebe dich, ich brauche dich

Gib mir mehr, komm fütter mich

Ich liebe dich, ich brauch dich sehr

Komm fütter mich, gib mir mehr 

Прекрасно, я думаю, з вас досить. І ось нарешті монолог закінчився, ну, звичайно, яка п’єса без монологу в кінці, а тепер, думаю, фінал! Принесіть мені рушницю! І ще раз нагадую, що п’єса про щось невідоме, що є навколо нас.

Темрява. Темрява. БАХ!! Точка. Точка. Точка. Точка. Точка. Точка. Точка. 

 

 

Текст створено в рамках драматургічної лабораторії ТИЖДЕНЬ / DRAMLAB / YOUNG 2021 року за підтримки Українського культурного фонду.