Пташки у ванній

Пташки у ванній
  • Автор: Софія Гуцул
  • Місто: Каховка
  • Рік: 2019

«Пташки у ванній»

Дійові особи:
Дівчина
Птахи 
Думки дівчини  
Хлопець
Країна 

Дія 1

Дівчина стоїть в центрі сцени. В руках у неї телефон, навушники у вухах. Позаду неї екран на якому маярить червоний фон. Різко вимикається світло. Дівчина плавно рухається під Aphex Twin - dickhat all prepared1mixed 13.

Різко вимикається музика. Дівчина зупинилась у дуже пластичній позі. 
Все завмерло. Через 10 секунд вимикається червоний екран, запалюється світло: 

Дівчина все ще стоїть завмерла, думки (фоном): Я. Завжди. Мріяла. Стати. Птахом. Вмітииии літааати. Щоб всі люди такі крихітні навколо, а ти зверху, все вище і вище, та не чуєш їх. Їх приближених до землі думок, тупих жартів та попсової музики. Тільки шум повітря та небо. Небо. Небооо. Тебе не чіпають начебто дотепними словами та словосполученнями, тебе залишають саму с собою, ти станеш сама собі зграєю та потоками легкого вітру.

Дівчина відмирає, пісня продовжується, вимикається світло, вмикається червоний екран. Вона починає рухатися трішки швидше. Через 40 секунд вмикається світло, на чорному фоні на екрані слово «Мати», дівчина замирає.

Думки: Сім‘я. Яке терпке солодке слово.. Сім‘я....Батько.. Я їду з ним у машині, він включає мені групу Квін і я кайфую від того, що він в мене є. За вікном машини сонце, яке дотикається до горизонту своїм гарячим тілом.... Я їду додому, чую його слова, на тверезий стан душі, та все ж таки, тверезу голову. Так спокійно, і так.. начебто безпечно. 

(криком) БАТЬКО ЯКИЙ ВОЛАЄ НА ТЕБЕ. ЙОГО СЛЮНА ЯКА БРИЗЖИТЬ У ВСІ СТОРОНИ. СКАЖЕНІ СЛОВА ЯКІ ВІН НЕ СОРОМИТЬСЯ КАЗАТИ ТОБІ... (минає п’ять секунд) Птахи. Вони там, у небі, літааааають.... Дивляться на тебе і ніякого жалю до тебе, до твоїх земних проблем. Вони у небі, що їм до нас, до людей? Ми ж тільки крапки у їх польотах над високими горами, глибокими бездонними морями, пустими хмарами. Так, ми більше схожі на хмарки, такі самі порожні, складаємось з пустих думок. А птахи літять, літять собі, та нічого їх не турбує...

Мати. Так , моя найкраща ніби-то подружка, розповість мені усе, вислухає усе моє. Якості я сиділа на кухні, м‘який диван, поруч рідненький собака, розмовляємо з нею про ще одні протести в столиці, про тих, хто правий, про тих, хто бреше, про політику, ще раз про політику, ще раз про політику, та так, останній раз теж про політику. Голова росколюється. Вже не можу, все переплуталося. Праві почали брехати, брехливі почали казати правду та пропогувати істинність. А чи можна хоч комусь тут вірити, га?

(Дівчина повертається у звичну позу, просто стоїть)
Дівчина (жестикулює, ходить по сцені): Мені набридло слухати це. Я хочу щоб моє життя складалося з чогось реального, досить реального, щоб у те вірити. Я переводжу тему на те, що мені хочеться намалювати небесних нескінченних птахів. Або можливо абстракцію, або давай поговоримо про Єнді , як людину якою я захоплююсь, або ж про шкарпетки з «Зоряною Ніччю» Ван Гогом, які подарував мені друг. Проте їй не цікаво. Вона відвертається від мене. Продовжує різати. (криком) ЇЇ ОЧІ ПОВНІ ГНІВУ ТА СТРАХУ ДИВЛЯТЬСЯ НА МЕНЕ, А ВОНА КРИЧИТЬ КРИЧИТЬ КРИЧИТЬ ТА НЕ ЗУПИНЯЄТЬСЯ.... Подивись, ай, он там твоє Небо, птахи, вже не думаєш, що вони так далеко, так? (показує пальцем у стелю) 
Дівчина достає навушники з вух. Складає телефон разом з ними перед собою. Поправляє так, щоб було рівно, як по лінійці. Повертається у центр. Стоїть декілька секунд. Вмикається червоний екран, вимикається світло, музика, дівчина рухається ще бистріше. Так на протязі 45 секунд. 

Все вимикається. Стає світло. Проте дівчина запізнюється и зупиняється тільки через секунд п‘ять.

Країна (інший голос за кадром): привіт, пам’ятаєш мене? чи ти вже забула? тобі нагадати про те, що тут коїться? гееей, мені болячееее. я страждааааю, подивись, послухай, прочитааааай по моїх очах. (права рука дівчини плавно тягнеться до стелі, проте інші частини тіла нерухомі) 

Країна (продовжує):  тобі все одно? тобі неважливо? тебе не колиишиииить? подивись навколо, що вони зробили зі мною? тільки-но подивись на тих бридких які керують тобою, ними, усімаааа... роздають мене на всі боки. тобі смішно? тобі байдуже? скоро мене не стаанеее і чи варте буде твоє життя десь в іншому місці? 

 Рука дівчини різко падає вниз. Вона заплющує очі. 

Стає темно. Різко вмикається екран, музика. Вона починає рухатися зовсім швидко, не в такт музиці, з заплющеними очима і руками вниз, трохи зсутулившись. Так 50 секунд. 

Дія 2 

Вмикається світло дуже повільно. З темряви виринає дівчина, яка лежить у позі ембріона з краю сцени. Трохи поодаль стоїт стара ванна. 
Дівчина лежить. Лежить. У повній тиші вона підіймається. 
Повертається у центр. Підіймає руку вверх. Нахиляється вбік. 

Дівчина: хтось ще тут є? чи тільки пташки, які не залишають мене на самоті, які не можуть відпустити мене? 

Озирається по сторонам. Із-зали виходить хлопець. У нього на ногах кеди Конверс. Підходить до неї зпереду, спиною до зали. Опускається на коліна. Дивиться на неї. Рукою веде по її талії вверх, і щойно торкається губ дівчини, вона приймає звичну позу та на радощах обіймає його. Хлопець різко відкидає її та говорить, відходячи вбік: 

Хлопець: Ні-ні, не чіпай.Так то краще. Знаєш, я хотів тобі давно сказати, мені не потрібна така як ти.Ну розумієш, змінюєшся заради мене та ще й любиш... Мені не потрібна твоя рука, я полечу на самоті, якщо захочеш, то наздожени. Проте мені не треба ні твої обійми рано вранці, ні поцілунки піздно уночі. 

Встає, виходить за куліси. 

Дівчина йде, залазить у ванну. Лежить, тягне руку, яка ближче до зали, вверх и потім просто опускає на бильця ванни. Вимикається світло. Прожектор світить на дівчину. 

Під музику Bruno Coalis - Wybie, зі стелі на нитках падають пташки з орігамі. Кружляють по колу. Кажуть дитячими голосочками, хором:

Птахи: так буде краще. ні-ні, не зупиняйся. краще краще краще. легше легше легше. ми тебе чекаємо, тут, бачиш, у небі. політай з нами, політай з нами, будь ласочка. тут нікого вже нема, не бійся та поринь у безкрайнє чорне небо. 

Тиша. Світло вмикається. Дівчина виходить с ванни. Посміхається, кружляє по сцені. 

Дівчина (кричить радісно та продовжує кружляти): У МЕНЕ ОТРИМАЛОСЬ! Я ЛІТАЮ! ЩЕ НІКОЛИ НЕ БУЛО ТАК ЛЕГКО ТА СПОКІЙНО У ЗАП‘ЯСТЯХ, ПАЛЬЦЯХ (сміється) 

Потрохи її темп сповільнюється. Вона повертається у центр. Озирається. Лягає у позу ембріона. Шепочить: 

Дівчина: я. стала. птахом. нарешті. ви ж у мене не вірили, так?..