НЕ ПРО КОВІД

НЕ ПРО КОВІД
  • Автор: Олена Шевченко
  • Місто: Соледар
  • Рік: 2021

(п’єса створена під час драматургічної лабораторії Тиждень Dramlab Neo)

 

Дійові особи:

Ква

Румянцев - молода людина

Сігурін - чоловік

Анатоліч - чоловік

Баба́х

Паша - близько п'ятдесяти років

Наташа - близько п'ятдесяти років

Бо

Робітниця місцевого РАГСу

Роботодавець Катін

Орендодателька Катіна

Катін бивший

Друзі Катіни з села

Юрист

Мати й батя Катіни

Брат Каті

Бо

Катя

Дикторка

Четверта

Мама - жіночка близько шестидесяти років

Андрій - син, молодий чоловік.

П'ята́

Льоля - жінка близько тридцяти років

Натаха - жінка близько тридцяти років

Горинич - чоловік

КВА

Румянцев - молода людина

Сігурін - чоловік

Анатоліч - чоловік

Посеред кімнати стоїть ванна наповнена водою, прикрашена новорічними

гирляндами. У воді та на підлозі лопухи. Від вхідних дверей до ванни свічками

вимощена доріжка. До кімнати обережно заходить фельдшер швидкої

допомоги. Фельдшер одягнений у весь комплект захисту. Оглядає

приміщення.

С і г у р і н: Румянцев! Ти де?

Гирлянди на ванній починають мерехтіти.

С і г у р і н: Румянцев, шо це такє! Ти творчєска лічность чи хто? Огоньки вже

були. Минулого разу.

Фельдшер обережно рухається ближче до ванни. Йде не по стежці.

С і г у р і н: Ти сказав диспетчеру, шо отруїв себе таблетками. Так і шо я хочу

тобі сказать. Якшо ти там вєни собі порізав, учті, я з тобою морочитися не буду.

Поняв? Я тебе придушу своїми руками. А потім скажу, шо так і було. Ти поняв

мене?

У ванній щось булькотить. Винирює голова хлопця. В нього зелене волосся

та довжелезні штучні вії зеленого кольору. На шиї білосніжне жабо.

Р у м я н ц е в: (невпевнено) Ква!

Голова хлопця занурюється в воду по очі. Він кліпає віями. Фельдшер

полегшено видихає, сідає на свою сумку, знімає маску та захист з обличчя,

починає заповнювати документи, плечем тримає телефон.

С і г у р і н: Ало, Анатоліч, трупа нема. Нє-нє, не надо підійматься. Буду,

конєшно. Ну купи, не знаю, плюшку, сердечком таку, і кефір нуль п’ять. Я тут

бистро, протокол напишу і спущуся. Та я тут, там жара, шо капець (ховає

телефон).

Р у м я н ц е в: Ква!

С і г у р і н: (пише протокол) Не мішай.

Р у м я н ц е в: Ква!

С і г у р і н: Данііл! Вїд’їбись! Як тебе по батькові, напомни?

Р у м я н ц е в: Ква!

С і г у р і н: Я тебе зараз, блядь, переїбу чимось!

Сігурін встає з сумки. Румянцев вискакує з ванни. Він одягнений в кофту та

лосіни зеленого кольору, з яких тече вода. На ногах ласти.

С і г у р і н: Шо це ще, блядь, таке?

Р у м я н ц е в: Це - жабо. Жабо - це елемент одежі, який...

С і г у р і н: Та ти заїбав! Я про ось це все!

Сігурін тусає ногою лист лопуха, гірлянди.

С і г у р і н: До тебе вже їхати ніхто не хоче. Ніхто, розумієш? Ніхто! Тіки я оце з

Анатолічем тримаємося. Ми заїбалися всіх підміняти каждий раз на виклик до

тебе!

Р у м я н ц е в: Я все ж таки хочу повернутися до питання що ось це все такє.

Але спочатку мені треба перевдягнутись. Бо воно тече все. Неприємно.

Румянцев бере рушник. Сігурін сідає на свою сумку, продовжує заповнювати

протокол.

Р у м я н ц е в: Вибачаюсь, ви не могли б відвернутися.

С і г у р і н: Я вже бачив тебе голим на позаминулому виклиці (повертається на

сумці спиною до Румянцева, продовжує заповнювати протокол).

Р у м я н ц е в: (переодягається в піжамку з баранчиками) То ж було під час

виступу. Артист не соромиться оголюватися на сцені. Бо тіло - то інструмент. А

от що робити із тілом поза сценою кожен вирішує сам. Мені стидно поза

сценою.

За вікном сигналить авто.

С і г у р і н: Так, підпиши протокол і я пішов.

Сігурін простягає Румянцеву ручку. Той відходить від нього.

Р у м я н ц е в: Я ж іще не відповів. На ваше питання - що це, вибачаюсь, блядь,

таке. Відповідаю. Це був перфоманс.

С і г у р і н: Що?

Р у м я н ц е в: Перфоманс. Це така форма сучасного мистецтва…

С і г у р і н: Слухай ти, блядь, митець! Ми зараз можемо не попасти на дійсно

серйозний виклик, розумієшь? Там десь зараз дитина може задихатися. Або

кровотеча якась. Або інфаркт. Через тебе може загинути людина. Ти це

розумієшь?

Р у м я н ц е в: Розумію. Тому я дослідів графіки викликів бригади швидкої і

подзвонив удень, під час вашої мінімальної навантаженості.

С і г у р і н: Яка мінімальна завантаженість! Всі наче йобнулися кругом. На любу

хуйню скору визивають.

Р у м я н ц е в: Розумію. Ви мене теж зрозумійте. Я ж теж помираю. Я правда

помираю. Як артист. Як актор. А тому - і як людіна.

С і г у р і н: Та шо ти кажешь!

Р у м я н ц е в: Так! (схлипує) Мені потрібен глядач. Я вже забув, як виглядає

публіка з боку сцени! Я з березня місяця не грав! Хай буде проклятий цей

карантин! Хто його придумав! І ніхто не знає, скільки це все триватиме! Що це

взагалі за хвороба такая з’явилася? Це просто якийсь страшний липкий сон,

який ніяк не скінчиться. Мене вже мільйон років не мацькали поглядом! Я так

хочу на роботу! (виє) Поросята, відчиняйте, я вас все одно дістану! (пошепки)

Треба пролізти в дім крізь димар! (виє) Я цілу вічність не висловлював емоції

тілом та мімікою. Я закляк! Я - огрубів! Висох! Жах!

Румянцев підіймає руки вгору, затуляє обличчя, падає в крісло, обіймає ноги

руками.

С і г у р і н: Так друзям своїм дзвони, таким же. Артистам. Хай тебе рятують.

Р у м я н ц е в: Нема в мене більше друзів. Я усім грошей винен, кого знаю.

С і г у р і н: Іди де нікого не знаєш.

Р у м я н ц е в: Дуже смішно. Все ж зачинено. Гулять навіть не можна.

С і г у р і н: В Сільпо іди.

Р у м я н ц е в: Викинули мене. Охорона. Я там картоплі украв. Доречі, мені час

їсти. Не пускають тепер взагалі. Я - ізгой! Заноза! Отщєпєнец!

Румянцев відламує шматок хліба, кладе на нього цибулину, їсть.

С і г у р і н: Чуєшь, отщєпєнєц. Ти в курсі, що я тобі за це неподобство маю

промити шлунок? По протоколу. Або повідомити в поліцію про хибний виклик.

Штраф буде.

Р у м я н ц е в: Я в курсі. Кажу ж, дослідив.

С і г у р і н: Данііл, я сьогодні майже Дід Мороз. Я дарую тобі вибір. Поліція або

промиваємо.

Р у м я н ц е в: Поліцію, на жаль, не можу собі дозволити. Промиваємо. Але,

будь ласка, назвіть це в своєму документі перформансом. А не неподобством. А

ще краще, звичайно, твором мистецтва.

С і г у р і н: (продовжує заповняти протокол) Ага. Конєшно. Так і записую.

Перфоманс "Ква". А що цим твором хотів сказати автор, Румянцев?

Р у м я н ц е в: Що заклав автор - це його. А що побачили ви - то ваше.

С і г у р і н: А можно дізнатися, що заклав автор?

Р у м я н ц е в: Автор хотів візуалізувати гнітюче почуття стагнації та безвиході,

які пожирають його зсередини. Стагнація - це застій. Вода, яка затоялася - в

перекладі з латинської. Болото. А я в ньому - жаба. Самотня. Практично німа від

бессилля. Не здатна щось змінити.

С і г у р і н: Ага. Зрозумів. Тоді хочу сказати, що минулий виклик мені більш

сподобався.

Р у м я н ц е в: А чого ж ви тоді в мене яблуком швирнули і втікли?

С і г у р і н: Від несподіванки. Я ж не кожен день перформанси бачу.

Р у м я н ц е в: Дякую. Тільки я вимушений вас засмутити, це був не

перформанс, а пародія.

С і г у р і н: Не суть. Прекрасна пародія. Можешь повторити?

Р у м я н ц е в: Та ви що? Звичайно. Але в мене те плаття в корзині, я щось інше

вдягну. Парік є!

С і г у р і н: Та не це ж головне.

Румянцев швидко вибігає. Сігурін сідає в крісло. Витирає піт зі лба, закриває

очі. Б’є кілька разів головою об спинку крісла.

С і г у р і н: Господі Ісусе.

Дістає мобільний, перекладає в карман нагрудний.

Р у м я н ц е в: (з сусідньої кімнати) Уо-хоу-хооооу…

Румянцев замовкає.

С і г у р і н: Давайте, Алла Борисівна, не соромтеся. Виходьте. Це моя улюблена

пісня.

Р у м я н ц е в: Я просто не вірю, що ви самі попросили мене. Це така честь.

Дякую.

С і г у р і н: Нема за що.

Р у м я н ц е в: (виходить) Любовь похожая на сон, счастливым сделала мой

дом. Но вопреки законам сна пускай не кончится...

За вікном сигналить авто.

С і г у р і н: Спасибі. Дуже гарно. Мені треба йти. Але дякую. Постав підпис, будь

ласка.

Р у м я н ц е в: (розписується) Може, чаю?

С і г у р і н: Не треба. Слухай, а ти дивишься телевізор?

Р у м я н ц е в: Та майже ні. А що?

С і г у р і н: Хочешь, я куплю в тебе. Я так поняв, гроші тобі лишні не будуть. Я

можу купити, він же тобі все одно не потрібний. Стоїть тут пиль збирає. А мені

жінка мозг виносить кожен день. Я хочу “Нюхача” дивитися, а вона свою кончєну

“Вагітна в 16” включає. А так - я цей твій на кухні собі поставлю. І мені, і їй легше

дихати буде.

Р у м я н ц е в: Ну не знаю. Давайте.

За вікном сигналить авто.

С і г у р і н: Ось у мене є сімсот гравень. А нє, сімсот двадцять, сорок, шістдесят.

Забирай усі.

Р у м я н ц е в: Вибачте, але це замало. Він набагато більше коштує.

С і г у р і н: Скільки?

Р у м я н ц е в: Я не знаю.

С і г у р і н: Ну бачиш, не знаєшь, а кажешь.

Р у м я н ц е в: Ну точно не менше двох-трьох тисяч.

С і г у р і н: В мене стільки немає.

Обидва мовчать. Сигналить авто.

С і г у р і н: Ну шо? Отдаєш?

Р у м я н ц е в: Вибачте.

С і г у р і н: Ну артіст, ну кому ти його ще віддаш, кому він нужен. Він старючий

вже. А я прям зараз заберу і гроші ось, на, прям в руки тобі, зараз же й віддам.

Купюри, диви, новесенькі. Бери.

Р у м я н ц е в: Ну не знаю.

С і г у р і н: Та все ти знаєшь. Чаю собі купиш. Скіки разів ти собі он той пакетик

заварював уже.

Румянцев мовчить.

С і г у р і н: Так шо, я позову Анатоліча, шоб допоміг винести.

Румянцев мовчить. Сігурін кладе гроші на кресло. Заходить Анатоліч.

А н а т о л і ч: Сігурін, скіки можна тобі бібікать? Пішли. На свою плюшку, я не

буду її таскать. (Протягує пакетик). Данііл, здрастуйте.

С і г у р і н: Ага. (Бере пакетик, ховає в кишеню штанів, підходить до

телевізора, береться з однієї сторони). Поможи мені.

А н а т о л і ч: Нє гоні! Як ми його везти будемо. Я не буду його держати.

С і г у р і н: Давай-давай. Берися з того боку.

А н а т о л і ч: Гівна ти кусок (береться з того боку).

С і г у р і н: А ну, підождь.

Сігурін дістає пакет з кефіром і плюшкою.

С і г у р і н: На, Румянцев, під'їж трохи. Я тіки шматочок візьму. Серединку

люблю.

Сігурін відламує від плюшки сахарну серединку, пхає до рота. Знову береться

руками за телевізор. Сігурін і Анатоліч з телевізором підходять до дверей.

А н а т о л і ч: (Сігуріну) А ти сказав?

С і г у р і н: Нє.

А н а т о л і ч: Гівна ти кусок.

С і г у р і н: Даніл. Ми тепер будемо в "Борисі" працювати. З Анатолічем. Ну, це

комерційна лікарня. З понеділка. То більше не приїдемо до тебе.

А н а т о л і ч: Пока, Данііл (спробує протягнути руку, щоб потиснути).

С і г у р і н: Давай, пока.

Уходять з телевізором. Румянцев крутить у руках гроші. Чутно з під'їзду

голос Сігуріна.

С і г у р і н: Помниш, я про Пугачову розказував? Я відео записав. Уссишся

зараз. Такє уйобище.

А н а т о л і ч: Та не кричі так.

С і г у р і н: Та похєр.

Румянцев бере телефон.

Р у м я н ц е в: Ало. Доброго дня, шановна. Підкажіть, будь ласка, а у вас ще є в

наявності голова єдинорога? Така, у фіолетових тонах. Доставка. Готівка. Так.

Ні, тут домофона немає. Чекайте, а фіолетова якого розміру? Дякую.

Р у м я н ц е в: Ало. Доброго дня. А можна у вас замовити гроб? Тільки мені

нестандартного розміру треба. Ну там голова єдинорога буде. Вона така,

метрова в ширину. Ало? Ало, шановний? Ви мене чуєте? Ало?

Кінець

 

 

БАБА́Х

Паша - близько п'ятдесяти років

Наташа - близько п'ятдесяти років

Літо. Спека. Жінка й чоловік їдуть в машині. На обох по дві маски, рукавички.

Жінка периодично розпилює антисептик. Чоловік відкриває вікно.

Ж і н к а: Нашо ти це робиш? Застудитися хочеш?

Ч о л о в і к: Дихати нічим.

Чоловік закриває вікно.

Ж і н к а: Важко дихати? Ти задихаєсся?

Ч о л о в і к: Та нє, просто ти тут понапшикувала.

Ж і н к а: Луччє так, чим захворіти.

Ч о л о в і к: Даже не знаю.

Жінка бризкає на чоловіка антисептиком. Їдуть мовчки.

Ж і н к а: Некрасиве поле. Без подсолнухів. Бур’ян кругом.

Ч о л о в і к: Красиве. Без людей. Без трактору. Росте як хоче.

Ж і н к а: Коли ця війна скінчиться.

Їдуть мовчки.

Ж і н к а: Чого ти в мене не спрашуєш, як я?

Ч о л о в і к: Нормально ти.

Ж і н к а: Звідки ти знаєш, ти даже не дивишся на мене.

Ч о л о в і к: Знаю.

Ж і н к а: В мене тридцять сім і два!

Ч о л о в і к: (мовчить)

Ж і н к а: В мене - кашель, в мене - більше ніяких симптомів. Ні насморку, ні

почервоніння горла.

Ч о л о в і к: От іменно.

Ж і н к а: Я можу тебе заразити.

Ч о л о в і к: Та пожалуста, Наташенька.

Ж і н к а: Павлуша! Ти мене вбиваєш!

Ч о л о в і к: Я в лікарню тебе везу. Я не поняв, чого ми премося іменно в

Світлодарськ, але їду в Світлодарськ.

Ж і н к а: Бо там саме лучше відділеня по ковіду в області.

Ч о л о в і к: Це яке закривають у середу?

Ж і н к а: Да.

Ч о л о в і к: А чого тоді закривають?

Ж і н к а: Та хто ж знає.

Їдуть мовчки.

Ч о л о в і к: Чим наша лікарня не така? Тебе там всі знаюсь. Ти там всіх знаєш.

Я в пять утра не встаю.

Ж і н к а: Вот іменно. Я там все знаю і не буду там здавать тест. Лікуватися - так

тєм болєє. У цієї скотинякі. Диплом купила, навєрно. Ольга Анатоліївна он уже у

неї пролікувалася. Земля їй пухом.

Ч о л о в і к: Жєнщини.

Жінка бризкає на чоловіка антисептиком. Їдуть мовчки.

Ж і н к а: (знизує плечима) Ти так всігда встаєш. В пять утра. На смєну тобі, чи

не на смєну.

Їдуть мовчки.

Ж і н к а: Не любиш ти мене, Паша.

Чоловік зупиняє машину, знімає перчатки, виходить, стягує дві маски на

підборіддя. Закурює.

Ж і н к а: Нашо ти це робиш? Там же міни можуть буть. Міни! Щас як бахне.

Ч о л о в і к: В салоні мені ж низзя курить.

Ж і н к а: Тобі вобще низзя курить!

Ч о л о в і к: Я нічим не хворію.

Ж і н к а: Ой, лишенько! Та нікому не можна курити! Ти це прекрасно знаєш!

Куріння скорочує жизнь!

Ч о л о в і к: Кому? Тобі?

Ж і н к а: Ой, Паша-Паша. Ти мене уб’єш коли-небудь.

Їдуть мовчки.

Ч о л о в і к: Я не хочу жити довго. Я тут не знаю, шо на вихідних робити.

Ж і н к а: Арчібальду корм надо купить. Антісептік сходить купить. Баклаху

одразу взять. На п’ять літрів. Анатоліч казав, у воєних можна взять в два раза

дешевше. На базарі. Отой вусатий продає. Шо бухий Юлькє БТР-ом кришу

коцнув.

Їдуть мовчки. Лунає вибух. Чоловік швидко зупиняє машину.

Ж і н к а: Всьо?

Ч о л о в і к: Може і всьо.

Ж і н к а: А може, запаска.

Ч о л о в і к: Та я ж вроді виложив. Жара така. Чи не виложив. Не пойму.

Чоловік виходить, йде перевіряє багажник. Повертається. Вмикає авто.

Ч о л о в і к: Немає в нас більше запаски.

Їдуть мовчки.

Ч о л о в і к: Відкрий бардачок.

Ж і н к а: Нашо?

Ч о л о в і к: Відкрий.

Ж і н к а: І шо тут? Бардак такий.

Ч о л о в і к: Термос. Пий.

Ж і н к а: Так а шо там?

Ч о л о в і к: Зайчик передав.

Ж і н к а: Ой, кофе. Як пахне.

Ч о л о в і к: Ти не випила утром, я його перелив.

Ж і н к а: Та мені ж аналізи здавать. Не можна пити. І їсти.

Ч о л о в і к: Зайчик, конєшно, розстроїться.

Ж і н к а: Передай зайчику, що я потім вип'ю.

Ч о л о в і к: Він каже, потім холодний буде.

Ж і н к а: Скажи йому, я холодний вип’ю. Сьогодні якраз так холодного кофе

захотілося.

Їдуть мовчки.

Ж і н к а: Павлуша. Я не переживу, якщо я хвора і тебе можу заразити. Не

переживу. Або не дай бог вже заразила. Я не знаю, що це за хвороба така. Є,

конєшно, протоколи лікування. Але як його лікувати. Воно вобще

непредсказуємо. Панасюк із ураженням легенів дев'яносто відсотків - вижив.

Санітарочка каже, бігає як конь по ринку. Всі лучші куски зрання позабирає, не

встигнеш за ним. Як би я хотіла на базар ходити. Но як людям об'яснить, що я

не можу між прилавками горла і соплі всім дивитися. На кожному кроці - "а ось у

мене прищ", "а я ось чхнув". Шагу не ступить.

Ч о л о в і к: А поняв за кого ти. Панасюк. Сідий такий, повненький. Я ж чого

голубці приготував вчора, а не рибу. Все забрав. Після нього одна мєлюзга

осталася. Ну я тоді рибу в суботу зроблю. Замість голубців, получається.

Ж і н к а: Ага, він. А хтось взагалі без симптомів помирає. Як той, як його,

вчитель англійської. Прийшов за справкою на виписку, посміхався медсестрі, з

усіма в черзі поздоровався. Впав и помер через п'ять хвилин. Тромб.

Їдуть мовчки.

Ч о л о в і к: Переживеш. Чо ж не переживешь. Тобі людей рятувати треба. Хто

це робить буде. Ольги Анатоліївни вже немає. Земля їй пухом. Вас тіки двоє

лишилося.

Ж і н к а: Я не зможу без тебе.

Ч о л о в і к: Зможеш. Скоро вакцину придумають. Тобі ще всіх на щеплення

треба буде притягнути.

Їдуть мовчки.

Ч о л о в і к: А я шо, помираю? Чого це ти розійшлася?

Ж і н к а: Чого це ти помираєш?

Ч о л о в і к: Та може ти щось знаєш.

Ж і н к а: Шо я знаю? Паша, я чогось не знаю? Паша, не мочи!

Ч о л о в і к: Я подумав, що ти подумала… та корочє.

Їдуть мовчки.

Ж і н к а: Давай тобі заодно зробимо там аналіз крові. Загальний. Просто в

цілому подивитися на показники. Про всяк випадок.

Ч о л о в і к: Наташ, в мене так крові скоро вобще не останеться.

Ж і н к а: Там апарат новий. Один такий на область. Він може розгорнутий

аналіз зробити. І на печінку. І на щитовидку. А в середу закриються і його

непонятно куди увезуть.

Ч о л о в і к: Понятно. Ясно чого ми премося іменно в Світлодарськ.

Ж і н к а: Та нє. Не видумуй.

Ч о л о в і к: Дай сюда мені термос.

Ж і н к а: Паша!

Ч о л о в і к: Наташа!

Ж і н к а: Паша!

Ч о л о в і к: Наташа!

Їдуть мовчки.

Кінець

 

 

БО

Робітниця місцевого РАГСу

Роботодавець Катін

Орендодателька Катіна

Катін бивший

Друзі Катіни з села

Юрист

Мати Катіна

Батя Катін

Катя

Бо

Робітниця РАГСу

Я думаю вона того, ну як це правильно сказать. Ну зїхала з глузду. На голову

просто не налазить. Я спочатку думала, вона жартує. Ну Катя ця. Катя ж? Да,

Катя. Я думала, розігриш якийсь, вглядувалася, де ж та скрита камера. А нє,

вона серйозно. Зовсім кукуха поїхала, прости господі.

Роботодавець Каті

Катя? Хороша дівчина. Відповідальна така. З жовтня десь у мене працювала.

Швидко навчилася і каву робити, і апарат чистити. Пєнкою малювала. Привітна

така. Сучасна така. Чьолка така фіолетова. Що ще сказати? Ну да, довелось

звільнити. Ні, не тільки її. Весь стаф. Ну локдаун. Центр порожній, парк

порожній. Я ітак в мінусах, розумієте. Кофейня це мій перший стартап. Новий

експіріенс. Ну конєшно працювала неофіційно, камон.

Орендаторка Каті

Я її ви́селила, так. Які питання. Я не Мать Тереза. Вони ітак в моїй квартирі два

тижні почти безплатно жили. Ну за півціни. В квітні. З третього по дванадцяте. Я

ж не можу, ну ви розумієте. З'їхали нормально, квартира в хорошому стані, жили

акуратно так. Після животних запаху не осталося. Залогові гроші я віддала. Ну с

учьотом ось цих, половини за два тижні. Та роз'їхалися вони. Всі троє. І Катя,

конєшно. До батьків поїхала, навєрно, куда ж ще їхати. Локдаун. Роботи нема.

Кордони зачинені, на заробітки не поїдеш. Весь Київ роз’їхався по домам. Ну

откуда понаїхали, туда і вернулися. Здавать квартиру тепер нікому.

Мати і батя Каті

Та ніхто її з дому не виганяв. Ви шо! Просто попитали, чи є в неї хто, чи не

збирається до якогось хлопця з’їхати. Ми сіли підужинать трохи всі разом. У нас

вся сім’я з’їхалася. В нас четверо дітей. Ну двоє в школі ще, а Катя і Антон

повернулися. Воно-то конєшно, хорошо, вся родина разом, свято таке. Ще мій

брат як раз із заробіток приїхав з Вєнгрії, там завод став і його одправили

додому. Тьоща з лікарні, слава богу, вернулася, дай їй бог здоров’я, ми вже і не

сподівалися. Але ж, ну, ви ж розумієте. Трохи тіснувато. У кожного свої звички.

Антон ще і з дєвушкою своєю повернувся, у них вспишка була в общазі, то її

закрили. І Катя не сама. З оцим своїм. Одороблом.

Робітниця РАГСу

Ну шо сталося. Вона зайшла, ця Катя, і каже, хочемо одружитися. Я кажу, ну

давайте документ і зовіть свого жениха, де він там, в таулеті чи я там знаю.

Вона каже, а він тут, поруч. І показує рядом із собою. Я сразу поняла, шо шось

не те. Ну я тоже, знаєш, не перший день працюю. І інтернета вмію дивитися. Тут

уже, скіки це получається, майже рік, да? А до цього я в Києві двадцять два

роки. День у день. Я їй кажу, ми з привидами і ду́хами не одружуємо. І з прахом

тоже. І заочно - тоже нє. Мені потрібні дві живі людини, два документи і

квитанція про оплату державного мита і послуг. Вісімдесят п’ять копійок коштує.

Вона каже, є всі документи. А я кажу, чудово, а він сам де? А вона каже, в сумці.

Я думаю, карлік, чи шо там може буть, прости господі. Чи може ділдо якесь,

господі прости.

Катін бивший

Та я не скажу, шо вона прям сильно заміж хотіла. Та вобще не хотіла. Нє, я не

предлагав. Ну і вона якось не намєкала вобще. Ну просто рассталися. Якось

стали менше зідзвонюватися. А потім вобще перестали. Так, в інсті поздравлєм

друг друга іногда.

Знайомі Каті

- Та то вона після весілля навєрно образилася.

- От не надо! Нормально у нас на весіллі все було. Вона і в конкурсах всіх

участвовала, і пила́, і співала, тамада їй даже приз дала, крем для рук.

- Ну то ж до букета було.

- А шо букет, шо букет?

- Сама знаєш, шо.

- Ну і нічо такого. Я шо пєрва, чи шо. Їй всі уже кажуть, шо пора заміж, шо їй

уже, скіки їй? Тридцять? Я наоборот їй хорошо зробила. То ж прикмета така.

Скоро значить вийде заміж і все у неї нормально буде.

- Та то понятно. Но якби вона сама піймала букет. А ти їй прям в руки. І ще сама

лічно підійшла до її стола.

- Ну да, всі ржали там.

- І звукач, конєшно, зря в той момент ту пісню включив.

- Так а шо зря, зато смішно як. Свекр аж рулькою вдавився, так сміявся.

- Так а кому той букет кидать було? Мені ж надо кому-то кинуть. Обряд такий.

Тамада сказала, виходьте всі незаміжні. А вона сидить. Нащо той цирк

устраівать? Там всі по парах, або самі баби́ та діти. Вона одна незаміжня. Всі то

знають.

Робітниця РАГСу

А вона сумку розстібнула, каже вилазь, а там воно. Кіт. Ну обичний кіт. Ну не то

шоб совсім обичний. Лисий оцей. Фу, мєрзость яка. Як він може нравиться

комусь? Якийсь породистий сказала, з паспортом міжнародним. Ну це ж брєд.

Як так можно? Хіба так можно? Я такого ще не чула. Ну даже якщо, припустимо,

да, то як я буду проводити церемонію? Я спитаю, чи згодна вона, вона скаже

так. Я спитаю, чи згоден він, а він шо скаже? Мяу? А розпишеться той кіт як? А

пєрва, прости господі, брачна ніч? А діти?

Юрист

Ні-ні, таких прям заборон в законодавстві України точно немає. Ніде не

написано, що не можна одружуватися з котиками. Але і що можно, то теж,

звичайно, нема. Чи можна це офіційно оформити і як це оформити я не знаю, це

треба дослідити. Ні (відводить погляд), одностатеві шлюби в Україні точно

заборонені. Ну (покашлює) точно знаю, що в Словенії можна одружитись.

Франція, Британія, Нідерланди. Но Словенія найближча. З котиками, мабуть,

ніде не можна. Треба дослідити.

Брат Каті

Нашо вона його приперла? Місце тіки займає в хаті. Ітак не продихнуть. То ж

навіть не її кіт! Вони з дівками разом квартиру знімали, одна поїхала за кордон і

попросила пригледіти. А тепер кордони зачинені, вона і повернутися не може, і

роботи нема. Перестала гроші на їду висилать. А Катя його приперла і годує ще.

Бо

(Їсть великий шмат м’яса. Повертається) Мя-а-а-у!

Катя

(Робить тягу, видихає) Ну розумієш, вона мене лучше всіх розуміє. Нє, це

кошка. Бо. Та кажу ж, кошка, дєвочка. Боа Хенкок. Як героїня аніме. Боа Хенкок.

Шариш, нє? Я люблю аніме. Мій настрій розуміє. Коли мені погано, стрибає на

коліна. М’ячик вміє приносити. Хоч сто разів кидай - вона принесе. Зустрічає,

коли я повертаюся додому. Масаж мені лапками отак робить. У волоссі. Я ні за

ким не скучаю, тіки за нею оце. За батєй вобще не скучіла, а ми рік не бачилися.

За мамкою так тєм болєє. Нє, хлопця в мене немає, в мене нікого немає, та і не

хочеться. Мені і без хлопця добре. Ти шо, знімаєшь? Не знімаєш? Добре. Не

треба. Не вздумай. Сховай вобщє телефон. Сховав? Добре. Я тіки з Бо

нормально можу поговорити і тепер з тобою оце. Общі інтереси, так сказать

(робить тягу, гигикає, видихає). Я рада, шо ти тут появився. Як дивлюся на

всіх, аж тошнить. Не хочу жити як вони. Гавкаються цілими днями. Нащо так

жити? Розїхалися б уже давно. От я сама і мені нормально. Нащо та сім’я? У

баті куча порножурналів в гаражі в інструментах, а мамка з якимось хахалєм

кожен день розмовляє. Як в магазин іде, то звонить. Це ще я в школі вчилася,

вона вже з ним общалася. І досі оце. Антон з Мариною чого приперся, знаєш?

Бо Марина боїться до своїх їхати. Там же сразу побачать, шо вона бєрємєнна. А

тут пока скривають. Антон пока не рішив, чи хоче він женитися. Я не хочу сім’ю.

Я хочу в Амстердам. Ну точнє ., в Польшу. Я так хочу вже звалить отсюда, ти

даже не представляєш. Коли вже кордони одкриють. В Європу хочу. Кажуть, там

всім пофігу, чи є у тебе той секс, чи нема, з ким секс і коли. Я хочу як цей

карантин закончиться, то в Польшу поїхать попрацювать. А на той завод, куда я

хочу, кажуть, пріоритет одруженим жінкам. То я думала, може купить ту справку

про шлюб. Якшо через інет, то дуже дорого купити. Я подумала, може тут в селі

вийде. І пішла в наш РАГС. Думала, може тут ніхто не буде особо придивлятися

і паспорт Бо прокатить. Породиста. Міжнародний паспорт. Хозяйка її хотіла з

собою забрати, але шо-то там не склалося. Та я думала, може, прокатить в

РАГСі. Я даже їй гроші давала, не взяла та тьотка. Вона не мєстна, може

побоялася. Який фіктівний брак? З ким? Ти шо, кіна надивився? Хто захочє? Ти

от хочеш? Ну от, не хочеш. Ніхто не хоче. Не кажи чухні. Ну нє, так нє. Я може з

дядькою тоді в Вєнгрію поїду. Скоріше б тіки кордони відкрили. Бо задрали вже

всі своїм коли заміж, коли діти, коли внуки.

Дикторка

Криза інституту сім’ї, наслідки жорствкого локдауну чи просто крик душі - наш

кореспондент спробував розібратися, що насправді сталося у великій родині

Шевченків у селищі Яківлівка Донецької області, де кілька днів потому молода

жінка Катя заявила про обмеження прав і свобод через відмову місцевого РАГСу

зареєструвати шлюб із котом породи сфінкс на ім’я Бо. Дивимось.

Кінець

 

ЧЕТВЕРТА

Хата. Вечір. Дзеркала завішані. Хлопець в брюках та сорочці й жінка в чорній

хустці фасують цукерки по пакетиках.

М: Столову заказала на завтра. На одинадцяту. Дівчата все наготують там. Кутю

тіки сама сказала зроблю. І бульон. Ну і цукерки з мене.

А: Всьо. Ромашку всьо. Розклав. Шо ще?

М: Тепер корівку.

А: По скіки?

М: По дві. Ой, горе-горе.

Фасують корівку.

А: А вони чого не можуть самі кутю зробить? Давай я дозакажу. Я заплачу.

М: Я сама захотіла сама зробити. Зробила. З чорносливом, з горішками, як він

любив.

А: Ну бульон давай дозакажу. Чого ти будеш вовтузитися всю ніч.

М: Не треба. Я сама. Нащо мені тепер стіки курей. Я почті й не їла їх. Це тато їв.

А: Ма, давай я цукерки сам дорозкладаю. Отдохни.

М: Та, синку, це ж ти з дороги. Ти отдохни. Я сама.

А: Та ничьо сі ти відпочиваеш! То там шось треш, то там ріжеш. Вариш, миєш,

розставляєш.

М: Та як сяду, так і згадаю шось. Про нього. А тоді як зайдуся. Ой, господі, ой

лишенько, ну на кого ж ти мене покинув.

А: Ну всьо-всьо, перестань. Я придумав тобі роботу. Знайди мені шось

перевдітися. Бо якось незручно в брюках.

М: Ой, боже мій, Андрюша, а я й не туди! Зараз принесу.

Жінка йде в сусідню кімнату, хлопець фасує цукерки корівка.

М: А ти машину свою загнав у двір?

А: Загнав.

М: І шо, дві вмістилося?

А: Вмістив.

М: А шо ж з татовою тепер робити. Він тіки резину оце поміняв. Ой, горе, горе.

А: Я шось рішу, не переживай.

М: Я не буду їздить сама. Ой, горе, горе... Шо ж тобі дать. Зі школи все вже

мале, а батькове завелике на тебе. Ой, господі, рукав цей. Я тобі так і не

зашила на світері цьому. Лишенько, лишенько. Ти все просив, просив, а я - не

зараз, не зараз.

А: Ма, давай мені цей його світер.

М: Шо, з діркою?

А: Ну ти ж сказала, шо хотіла зашить. То заший.

М: Зашить?

А: Заший.

М: Може, інший дать?

А: Нє, цей давай.

М: А хіба можно вже шить?

А: А чо нє?

М: Сорок днів не пройшло.

А: Ну почті пройшло.

М: Я не знаю, чи можна шити. Тим більше, його світер.

А: То давай я зашию.

М: Не надо. Я сама. Тіки завтра.

А: Ма, ну ви не такі вже прям віруючі з папою були, шоб так строго прям. Якшо

точно не можна було б шити, ти б знала, всі б знали. Заший вже й забудь.

М: Я боюся.

А: Ну давай з диркою. Завтра зашиєш.

Жінка виходить, в руках тримає светр. Сідає фасує цукерки. Хлопець знімає

сорочку, вдягає светр на білу майку. Обережно, щоб жінка не помітила, нюхає

плече светра. Сідає фасує цукерки.

А: Ма, я ти бризгалася духами, шо я вам присилав. На Новий рік. Кензо. Ну такі,

парні. Чоловічі й жіночі.

М: А чого ж нє. Конєшно. Дуже гарні, дякую, синку. Такі, хороші. Мене всі питали,

шо за духі, бо дуже хороші. І татові дуже подобалися. Ой, горе, горе.

А: Поняв. А де пилесос? Давай включим, свіжіше буде.

М: Оно стоїть.

А: Та не той. Робот-пилесос. Круглий такий. Я тобі ось недавно прислав. На

День народження.

М: Ой, синку.

А: Я поняв. Неси його сюда. Щас рішим.

М: Нащо?

А: Розпакуєм, я все настрою і включим. Я покажу, як воно все робить, як

включать.

М: Давай завтра?

А: А чого не сьогодня? Ма, я ж завтра поїду, помогу все тут зробити, познімаємо,

позаносимо, і мені на роботу треба, а коли завтра я все це робить буду.

М: Ну давай. Давай тіки бульон поставлю і тоді покажеш.

А: Давай.

М: Зарубай мені курицю.

А: Я? Зараз?

М: Зараз. Ще ж обпатрать надо. Топор осьо в углу. Курицю любу візьми, там

пеньок широкий такий, та ти помниш, той самий. У курятнику. На ньому рубай.

Три штуки.

А: Три штуки?

М: Ну да. На тридцять людей треба наготовити.

А: Добре. Зараз.

М: Може, я сама?

А: Сиди, я зроблю.

Хлопець бере топор, виходить на двір. Жінка фасує цукерки. Прислухається.

М: Андрюша, все гаразд?

А: Так-так, зараз.

М: Я просто шось не чула, шоб шось цокнуло.

А: Зараз-зараз.

Жінка фасує цукерки. Прислухається.

М: Ти забув, як то робиться чи шо. Береш за шию. Ближче до голови. І рубаєш в

самому низу шиї.

А: Ага.

Жінка фасує цукерки. Прислухається.

М: Синку?

Заходить хлопець.

А: Ма, я не можу.

М: Ну давай я сама.

А: Нє-нє. Ладно. Зараз. Зараз я зроблю.

М: Ти шо отим став, шо м’ясо не їсть?

А: Нє. Я їм м’ясо.

М: Ти ж просто рубав раніше, у школі ще.

А: Я не рубав.

М: Та як не рубав, ви ж з батьком разом рубали.

А: Я не рубав. Папа рубав. Я даже не дивився. Я хотів якось, але не зміг. Він

подивився на мене і сказав мені вийти і не дивитися. І вуха затулити. Я вийшов.

І потім всігда і не заходив. Як ми рубали. Я потім тобі курей відносив просто. Ну і

голови їхні.

М: А де топор?

А: Біля курятника.

Жінка встає.

А: Ма, та я зараз зарубаю. Сиди.

М: Ну чого ти, синку, я рубала вже. Коли тато руку на комбайні зламав. І коли

пиріг м'ясний перший раз пекла. Хотіла сюрприз йому зробить. Ой, горе, горе.

А: Ма, та я ж сказав, зроблю!

Жінка встає.

М: Синку, я сама.

Хлопець затуляє собою двері.

А: Ма, ну я сказав, рішу, значить рішу. Я подзвоню в столову. Хай вони зроблять

той клятий бульон. Я за все заплачу. Я нормально заплачу!

М: Ну куда вже дзвонити. Ніч на дворі.

А: Яка ніч. Дев'ять вечора!

М: Андрію, я вже сказала дівчатам, шо сама зроблю. Де вони тобі ноччю м'ясо

візмуть?

А: Я поняв. Тоді давай я зранку куплю м'яса й вони зроблять.

М: Андрію, ну чого ти завівся? Я сама все зроблю. Я хочу сама зробить бульон,

як він любив.

А: Дядя Гриша живий?

М: Ну живий. А чого це ти питаєш?

А: Я його попрошу, шоб він зарубав. А потім разом з тобою обпатраємо і ти

звариш як хочеш.

М: Синку, ну шо ти такє кажеш. Не треба мене позорить перед усіма. Я сама

зроблю!

А: Сама-сама! Ми самі - ми самі! Ми лучче знаєм, ми лучче знаєм! Шо ви лучче

знаєте? Я казав, ідіть в лікарню, казав шо може і не бути температури! І кашлю

може не бути! То всьо потом може бути, коли вже пізно! Я просив, сходіть,

пожалуста! А ви - ми самі, ми самі. Шо ви самі? Сложно було сходить чі шо?

Самі вони. Я сам зарубаю, ясно?

Хлопець вибігає з хати. Мати прислухається. Дзенькає сокира. Хлопець

заходить. Сідає фасувати цукерки.

М: Мені три потрібно.

А: Іди рубай. Сама. Я не можу.

М: А шо то дзенькнуло?

А: Кинув на землю. На камінь попав.

Жінка виходить. Повертається з коробкою в руках.

М: Цей пилесос круглий?

А: Цей.

М: Може ти поки настроїш, я сама не зможу.

А: Давай. І телефон мені дай свій.

М: (простягує з кишені телефон на кнопках)

А: Я ж вам смартфони висилав!

М: Ми самі не розібралися без тебе.

А: Ясно. І де вони? Там же де і кухонні віси, навєрно?

М: Я не можу, коли воно не живе. Он там під телевізором.

Жінка виходить. Хлопець сидить біля цукерок. Розгортає і їсть одну. Складає

з обгортки маленький літачок.

А: (тихо) Па, я стараюсь. Я обіцяв дбати, я стараюсь. Але як мені про неї

дбати? Як? Шо я можу зробить? В мене п'ятдесят людей в подчінєнії. Я можу

організувать логістіку чого завгодно куди завгодно. А їй даже сраний бульон не

можу організувать! Я каждий місяць вирішую кого оставить, а кого звільнити

(чутно дзенькання сокири) просто в нікуда, бо роботи немає. А тут стою і не

можу вибрать яку курицю зарубать. Як мені піклуватися про неї? Як? (Вдруге

чутно дзенькання сокири). Я міг вас в Турцию одправить, в Грецію, на Балі. А

не зміг витянуть хоча б в сраний Трускавець. Вам тут курей нема на кого

залишити і віноград. Як я про неї буду заботитися? (Втретє чутно дзенькання

сокири). Вона ж вперта як… Як і ти. Шо мені робить? Вона ж даже…

Заходить жінка. Одна рука в крові.

М: Не знайшов?

А: Шо? А, нє.

М: Зараз я дам, руки помию.

А: Знаєш шо. Давай я на свій телефон поставлю програму. На робочий. А ти

просто будеш мені дзвонити, коли треба включить і я буду включать.

М: Добре.

А: Тіки треба буде стільці піднімать и провода ховать.

М: Добре.

А: Ма, поїдеш со мною в город? Я тобі квартиру куплю.

М: В мене тут віноград, синок, помідори. Батько тіки пєрсік посадив, перший рік

як вродив. Я не можу.

А: Знаю. Просто спросив. Якшо кот буде на пилесосі кататися, то нічого, то

можна.

М: Добре.

А: Як його назвати?

М: Пилесос?

А: Ну да.

М: Не знаю. Назви Карп.

А: А чого Карп.

М: Батько казав, його так хотіли назвати, коли він народився. А потім я тебе так

хотіла назвати. Ну красиве ж імя. Карпуша. Ала батько не дав. Сказав шо тебе

все життя карасьом будуть називати. Або кількою. Але точно не Карпом.

А: Спасібо, па!

Вмикається робот-пилесос. Жінка і хлопець спостерігають за ним.

А: Пішли патрать.

М: А він?

А: А він, мамо, сам. Бо він - робот.

Жінка та хлопець виходять. Пилесос продовжує прибирати.

 

П'ЯТА́

Льоля - жінка близько тридцяти років

Натаха - жінка близько тридцяти років

Горинич - чоловік

Гараж. Порожні пляшки від вина. На перегорнутих ящиках спить Натаха.

Льоля тільки прокинулася, смикає обігрівач, час від часу чухає шию ззаду під

волоссям.

Л: Вставай. Альо. Пішли до тебе доспим. Дубак шо капець.

Н: А скіки время? Хай на смєну всі пройдуть, а потім підем.

Л: Яка смєна. Шахти стали.

Н: Ну школа хай пройде.

Л: Та Натаха, альо! Все стало! Логдаун. Всі шахти. Школа, садочок. Все закрито!

АТБ тіки працює. Ну і аптека.

Н: Боже, ковід храні.

Натаха знову лягає та вкривається ковдрою.

Л: Та кажу ж - до тебе пішли! Дубак тут. Не хватало ще заболіть зараз. В лікарні

- не протовкнутися.

Н: Пєчку включи.

Л: Вона зламалася чи шо. Ноччю. Не включається. Натаха, подивитися, шо в

мене там на шиї. Вкусило шось, чи шо.

Н: Та, Льоля, блін!

Льоля сідає біля Натахи, Натаха витріщається на Льоліну шию, сідає на

ящиках, мугикає щось нерозбірливо.

Л: Шо там таке? Не комар? Криса вкусила чи шо?

Н: Та нє. Та я не знаю, шо це такє.

Натаха тре Льолі шию, Льоля відскакує.

Л: Ай! Господі, ну шо там? Поцарапалася чи шо? Синяк? Вроді ж не болить.

Н: Та нє. Шось похуже. Даже не знаю, як сказать. І шо тобі на це скаже Олег.

Л: О боже. Засос, чи шо? Хотя, откуда. Ми ж просто картошку з тобою

перебирали на посадку.

Н: Тату.

Л: Шо?

Н: Татуіровка.

Л: Яка ще татуіровка?

Н: Хуйова дуже.

Л: В смислі?

Н: Ну наче кіт лапою повозюкав.

Л: Та яка татуіровка! Сфоткай! На, на мій телефон. Так а чо сразу татуіровка?

Може, це ручка?

Н: Ножка! (бере телефон, шукає камеру) Бо воно якесь зеленкувате таке.

Л: Зелена ручка.

Н: Та де в тебе тут в гаражі зелена ручка.

Л: А де у нас в селі затєсався тату-салон? Шось я його не роздивилася між

базаром, атб і аптекою. У нас даже Цвєточного немає, обувного немає, не то шо

тату-салона!

Н: Може на дому хтось б'є.

Л: Так я не знаю таких!

Н: Та всядься ти уже! Єлозиш шиєю туди-сюди (фоткає) На, дивись.

Л: (дивиться) Пиздець. Це шо ще такє?

Н: Абсолютно з тобою согласна.

Льоля і Натаха повертають то телефон то голови в різні сторони.

Н: Може, це роза? Або дельфін?

Л: Ієрогліф якийсь?

Н: Може, листочок коноплі?

Л: Каляка-маляка якась.

Н: Серце?

Л: Море?

Н: Може, вірус ковіда? Ну, одна вірусінка.

Л: Космос?

Н: На лице Стаса Михайлова трохи схоже.

Л: Дуже смішно! Мені з цим жить тепер!

Н: Ну а чо, тобі ж нравиться Михайлов.

Л: Не настільки, шоб йому свою дєвствєнну шию оддать.

Н: Согласна. Це точно шось важне должно буть. Ти ж шось хотіла цим сказать

світу. Шось мудре, серйозне, вісоме таке.

Л: Та хто ж мене знає. Може це кавун без косточєк. Я кожне літо сплю і бачу, як

буду тіки те й робить, шо вгризатися в мякотку, а не спльовувати постійно. Може

оце і вилізло. Підсвідоме.

Н: Може, картошка? З паростками. Ми ж вчора картошкі різали паростки на

посадку.

Л: Зачем Олег вино хранить тут в гаражі, непонятно. Воно ж ще молоде зовсім.

Я ж постоянно хочу попробувать, готово воно чи нє. І він знає про це. Муж

називається. Спаює мене.

Н: Може це Горинич?

Л: Шо Горинич?

Н: Ну набив тобі. Я чула, він в армії навчився набивати. Він десь тут на гаражах

і б’є. В нього машинка оця є. Давай я Горинича наберу спрошу (дзвонить, поки

чекає на відповідь, розказує). Ну ще у нас Сєня б'є, но він живе дуже далеко. Ну

і Артур Захаров, но він уїхав давно. Ало. Привіт.

Голос за лаштунками.

Г: Ало. Привіт.

Н: (дивиться в бік лаштунків) А шо я тебе і тут, і там чую. Ти шо, на гаражах?

Г: Да.

Н: О! Заходь до Льолі.

Заходить Горинич.

Г: Привіт.

Л: Привіт. А ми ноччю не бачилися?

Г: Та нє, ноччю я спав дома. Тіки прийшов за мопедом.

Н: (показує шию Льолі) Це не ти набив?

Горинич дивиться на шию і починає ржати. Не може зупинитися щоб щось

сказати, тільки заперечливо хитає головою.

Н: Ну може хоч знаєш шо це може означать?

Горинич рже ще голосніше, згинається навпіл, заперечливо хитає головою,

виповзає з гаража.

Н: (йому в спину) Ну може майстра знаєш, чий це стиль?

Горинич вибухає новим приступом реготу. Заперечливо хитає головою.

Видавлює з себе.

Г: Всьо! Прошу, всьо!

Натаха й Льоля задумливо дивляться вслід Гориничу.

Л: Обіднєнько, конєшно. Не знаю, якої б мені хотілося реакції на моє перше

татуювання, але точно не такої.

Н: А якої.

Л: Не знаю. Навєрно, шоб мене зрозуміли.

Н: Хто?

Л: Не знаю. Хтось, хто мене не розуміє, а хочу, шоб розумів.

Н: Розумів? Ів? Тобто, це мужику якомусь?

Л: Може.

Н: А кому? Кому ти б шось пояснила? Із ким тобі хотілося б поговорити?

Л: Може, бившому.

Н: Сєрому?

Л: Нє. Главному бившому.

Н: Ясно. Понятно. Ідьом.

Л: Куди?

Н: До Роми.

Л: Щас?

Н: Ну а коли ще?

Л: З дуба рухнула? Дванадцять років пройшло! Шо я йому скажу?

Н: А шо б ти хотіла йому сказать?

Л: Не знаю. Я б спросила б, чого ми рассталися. Бо я так і не поняла. Чого він

перестав брать трубку? Чого здороваться перестав? І вобщє разговарівать зі

мною. Я як бачила його, то підходила ж, хотіла ж поговорить. А він сразу уходив.

Ну я і перестала.

Н: Я тобі сто раз казала, чому.

Л: Та нє, ну Аліна тіки через рік у нього з’явилася.

Н: Через рік він уже женився. А коли вона там з’явилася, ти ж не знаєш.

Л: Знаю. Мені Олег казав. Через місяць десь.

Н: А Олег откуда знає?

Л: Олег казав, шо йому сам Рома так казав.

Н: А Олегу Рома не казав, чому він тебе кинув?

Л: Не кинув!

Н: Ну вибач, не кинув, не кинув. Просто перестав відповідать на всі твої попиткі

заговорить з ним.

Л: Не знаю. Не казав.

Н: Так шо, ідьом?

Л: Та шо він подумає, шо Аліна подумає? В них діти вже.

Н: А чого ти про них думаєш? Про себе думай. Якшо стіки років пройшло, а воно

тебе мучить, то може, треба піти, все уже узнать і одпустить, забуть уже про це?

Л: Може, його дома нема.

Н: Є. Логдаун. Щас всі по домах сидять. Нема куди носа висунуть.

Л: Мені треба випить.

Н: Не треба. Не надо потом все на алкоголь пихать. Розбираться так

розбираться.

Л: Страшно.

Н: Понімаю.

Л: Я нормально вигляжу?

Н: Не це щас главне.

Л: І то - правда.

Н: Ну, в цілому - нормально. Ідьом.

Л: Та якось все дуже бистро!

Н: Ну так і надо жить. Ідьом.

Л: Якась хуйня тут проісходить. Ідьом.

Льоля і Натаха виходять. Зачиняють двері гаража на навісний замок.

Приходять. Відчиняють замок. Заходять в гараж. Льоля починає відривати

паростки на картоплі. Натаха перелякано спостерігає за нею.

Н: (обережно) Льоля, слухай, цей. Зараз же не осінь. Паростки надо вирізать.

На посадку. Акуратно. Це осінню їх просто обривать з картоплі треба.

Л: Точно. Нож. Сховай кудісь нож. На всякій случай.

Н: На який такий случай?

Л: А я знаю, шо мені ще в голову стукне. Два. Два ножа должно буть. Твій і мій.

Льоля нахиляється, шукає ножі. Натаха теж починає шукати.

Л: Не надо було йти.

Н: Не надо було його бить. Ілі хоча б шось сказала перед тим. А не просто так.

Л: Я не хотіла, воно само.

Шукають ножі.

Л: Нє. Надо було. А коли ще? Мені тепер якось легше.

Н: Ну може і надо було. Тіки до Алєфтіни Георгіївни вже точно не треба було

підніматися.

Л: А хто їй винуватий, шо вона дома оказалась.

Н: Та всі щас дома!

Л: А чого вона в його під’їзді живе.

Н: Так а до чого тут вона вобще! Це шо через неї він тебе кинув, чи шо? Їй років

дев’яносто уже! Вона - божий одуванчік. Вчитель музики. В жизни нікого не

обідила! Нашо ти до неї поперлася?

Л: А коли ще? Я ударила і вдруг вспомнила, як вона визвала мене в школі до

дошки співати. Саму. Перед усім класом. А я тіки тоді перейшла у ваш клас.

Помниш?

Н: Не помню.

Л: Вона спитала, шо б ти хотіла заспівати. А чесно сказала - “Дим сігарет з

ментолом”. Всі ще так захіхікали.

Н: Не помню такого.

Л: А вона сказала - хочеш, співай.

Н: Ну я ж кажу, хороша людина була, добра, чутлива така. Шо не так?

Л: Та лучше б вона мені не разрішила і посадила за парту обратно! А вона

стала підігрувать на баяні. І каже - співай. Ну я і заспівала. Точніше, завила. А

вона перестала грати, мовчить. А потім каже, ну може, ти малюєш гарно. І всі як

заржали, як коні. Я так кулаки сжала тоді, аж пальці захрустіли.

Н: Не помню такого.

Л: А ти думала, чого мені клікуху ІЗО дали?

Н: Та я не знаю! Клікухи вобще-то не дуже обосновують обично. Аби коротко.

Л: Може, тебе не було тоді.

Н: Була. Я помню, як ти перший раз до нас зайшла. В тебе заколка така красіва

була, як яблучко в стразіках, в нас такої в селі ніде не можна було купить. І

вобще ти вся в такому красівому була.

Л: Не помню, шо там в мене за заколка була. Не до того було.

Н: Ну бачиш, в кожного своя ахілесова п’ята. Може, і добре, шо ти до неї

піднялася. Тіки ж вона всьо равно нічого не поняла.

Л: Думаєш?

Н: Конєшно. Ти ж мала тоді була. Вона тебе не помне вже. Одкриває двері. А

тут якась взросла тьотка каже - рисувать я тоже не вмію, скотиняка ти така. І

уходить.

Л: Понятно. Я ще в кінці спитала в неї - понятно.

Н: Ну тобі легше?

Л: Сто процентів.

Н: Ну і супер. Мені теж якось хорошо, шо тобі легше.

Л: Може, це в мене яблучко в стразіках набито? Не я ж сама собі била, а хтось.

Може, ти?

Н: Та я ж бити не вмію. І крові дуже боюся. Іголок тєм болєє.

Л: Де ті кляті ножі!

Н: Та я вже їх сховала.

Л: Коли?

Н: Поки ти шукала. Як би я їх ховала, єслі б ти на мене дивилася?

Л: Прекрасно. Ти - золота людина.

Н: Льоля! А-ну наклонися (дивиться на шию) Льоля! Воно розповзатися почало!

Л: Так шо воно таке?

Н: Не знаю. Може, це не татуха а міхенді. Чи мехенді. Чи як його.

Л: Шо?

Н: Ну я чула, є такі рисунки, типу хною, чи шось таке, типу, врємєнні.

Л: Мехенді-салон - це шось ще більш нєвєроятне у нас чим тату-салон.

Н: Може, ми самі якось попробували намалювать. Я чула, шо на зоні пастою з

ручки та голкою набити можуть.

Л: Так воно шо, стирається, чи шо? Ти ж терла пальцем.

Н: Ну я ж тоді не слюнявила.

Натаха слинить рукав, намагається рукавом потерти шию Льолі. Льоля

терпить якийсь час, але потім відскакує.

Л: Больно.

Н: Ну вроді, трохи одтирається. Давай, може спіртом. Спіртом почті все

одтирається.

Л: Не надо. Натах, а ти можеш позвать Горинича.

Н: Нащо?

Л: Ну пожалуйста.

Н: Попробую. Якшо він тут щє.

Натаха здивована, але йде з гаража. Льоля задумливо перекатує ногою

картоплину. Натаха вертається з Гориничем. Горинич тримається з усіх сил,

щоб не сміятися.

Л: Горинич, слухай. А ти можеш мені оце набить, шо в мене зараз

намальовано?

Г: Могу.

Л: Набий.

Г: Коли?

Л: Зараз. Ну а коли ж ще. Тобі ж не на роботу? Локдаун же?

Г: Ну да.

Л: Тоді зараз набий. Шоб я не передумала. Зможеш?

Г: Угу. Тоді до мене пішли. Я там б’ю.

Н: Льоля, ти шо!

Л: А шо? Сама ж сказала - так і надо жить.

Втрьох виходять з гаража. Льоля зачиняє двері на навісний замок. Голос

віддаляється.

Л: Це ж шось про мене, шось моє. Шось непонятне. Шось абстрактне. Трохи

даже красіве. Ну як я. З ним мені стало якось легше. Ближче до себе. Мені

понравилось. Як ти там казала? Так і надо жить. Значить, так і буду жить. А коли

ще? Олег, конєшно, дома трохи здивується, ну а шо ж тепер...

Кінець



 

Текст створено в рамках драматургічної лабораторії ТИЖДЕНЬ / DRAMLAB / NEO 2021 року за підтримки Українського культурного фонду.