Людина, яка намалювала



Людина, яка намалювала
  • Автор: Даня Кокотюха
  • Місто: Київ
  • Рік: 2020

"Людина, яка намалювала"
Картина 1.
1.
типова кімната, достатньо старі шпалери, стіл, повністю заставлений пляшками зі спиртним, наїдками та всіляким таким. Головний герой (вставити ім’я) лежить, лицем упавши на стіл, всі інші його друзяки теж валяються хто як. Десь 6-7-8 (?) ранку. На очах г.г. якась тряпка чи пов’язка, що залишилась там ще зі вчорашніх ігрищ, г.г. потрохи очухується і розуміє, що не може бачити.
Г.г. : А-а_а_а-А-а (дикі тваринні воплі, впав зі стільця, нічого не розуміє, тваринними рухами намагається встати на ноги.)
Г.г.: О Господи, я ж осліп! Та ну йоб твою мать! А я ж знав, а я ж знав, що все закінчиться саме так. Ох Боже, пробач мене непутящого і грішного! Як же мені погано, Господи, як би ж ти тільки знав, як мені зараз погано. Якщо ти мене чуєш, то не я винен, Боже, це все ця країна, наші життя, просякнуті потом, без майбутнього, понівечені ззовні та зсередини. Всі ці люди... (незграбно окидує рукою простір позад себе, задіваючи якусь пляшку та лякаючись). Ай я яй! Якщо ти мене чуєш, Ти, як там тебе звуть, то не будь козлом, поверни мені зір, я змінюсь, чесно-чесно! (простягає руки догори, стоїть, чекає, але ніякого ефекту). Ох, бідні мої очі… (намацує тряпку) От же ж… До чого ми докотились.
     А я ж колись хотів стати художником. 
2. 
Інтермедія.
ліниво плентають машини
дівчата застібують тонку тканину блуз
чоловіки не бачили причин
не заспівати зранку ранковий блюз
ранкова кава не така смачна, якщо
солодко не потягнусь
не спав всю ніч, я тяжко працював
писав свій гімн - ранковий блюз
нема куди йти, але не сильно жаль
я й без порад  чужих чудово розберусь
ніщо не викличе в мене тонку печаль
бо затягнув ранковий блюз
я накрутіший, я краще всіх мужчин
що зараз несуться в офіси та в ВУЗ
сусіди лиш прокинулись - хутчіш
ми починаємо
ранковий блюз

під час інтермедії г.г. вирішує, що треба в житті щось міняти. Виганяє друзів, прибирає все, окрім одного стола та стільця та якихось залишків їжі, помади та всього іншого, чим можна мазюкати. (СТІНИ ВУЖЧАЮТЬ).  Г.г. окидує поглядом, що ж йому може стати за полотно, вибір падає на шпалери. Віддирає шматок і починає музюкати всім, що попаде під руку.
Одразу ж забігає купу естетського вигляду чоловіків та жінок, що клацають фотоапаратами та приговорюють («один із нас, один із нас, один із нас, губба габба губба гоббл, один із нас, один із нас»), один з них стає на стілець та топає ніжками, усі замовкають і сідають колом.
Чоловік естетського вигляду: 
письменницьке життя це крайня точка, яка може статись в твоєму житті. ти перестаєш радіти цікавим випадкам, ти перестаєш нормально проводити час, ти мовчиш просто для того, щоб пронести усе найсмачніше в своє нове оповідання. Коли заварюєте чай, їдете в маршрутці, слухаєте вечірні подкасти, ходите по великому, ходите по маленькому, ходите по лезу ножа, пам'ятайте: ви письменник, а от ваше діло велике та безсмертне. будучи переможцем конкурсу філософської прози «Зажурена конвалія», можу заявити, що література, а особливо сучасна, а особливо - українська, переживає наразі не кращі часи. Сучасна українська літературна спільнота відрізняється від будь-якої іншої своєю консервативністю. якщо сто років тому письменники підіймали революції або, на худий кінець, змушували йти за собою, літературний андерграунд нульових п'є вино та говорить про секс, оминаючи політику та щось, окрім сексу. щиро кажучи, їх можна зрозуміти, бо бути комерційно-успішним в прозово-літературному мурашнику соромно та зашкварно, а бідний борець з високим чи за високе це об'єктивно сексуально, тому молоді жінки і чоловіки звернулися до пісюнно-пиздатої теми і експлуатують її, як можуть. 
Усі заворожено аплодують, на г.г.  уваги ніхто не звертає.
Оплески переростають в тваринну оргію, всі носяться, як божевільні, кричать, цілуються, водять хороводи, повторюючи «один із нас, один із нас, один із нас, губба габба губба гоббл, один із нас, один із нас!»
3. СТІНИ ВУЖЧАЮТЬ  
Г.г. стоїть спиною. Входять двоє старих: один вдягнутий, як тибетський монах та інший, на якому звичайний костюм. Монах навкарачки добирається до стільця, ледве сідає, другий взяв з собою розкладний стілець та шахи, тому він розклав стільця, сідають один навпроти одного. Заграла музика.
Мудрець: моє тіло дім, в який час від часу заходять та пролітають повз душі, дім там, де я сиджу, тим паче лежу, тим паче сру політлистівками та іншим сміттям, тут все серйозно, життя це тобі не поезія, де ніжний захід сонця розтікався по її гарячим щокам, життя це проза, тим паче не постмодернічна а з комами, крапками, тире та навіть іноді знаками оклику. це моя маніфестація та мовчазний переворот системи, долой труси свободу піськам, тут може навіть треба бути мужиком.
убивай, гвалтуй, смійся, плач, голосуй, мовчи, не слідуй моїм вказівкам, ментам кланяйся, розпускай і прелюбодій, достоєвський тебе похвалить, старий любив страждання і носив бороду, а також був почвенником, дякую школі, я дещо знаю про літературу, дату, часи та течії.

Г.г. я десь все це чув, кожне слово, всупереч складності та дурній комічності, старигань, що стоїть за моєю спиною точно знає про що каже. точно мудрець.( Г.г. прислухався.)

Мудрець 1: старий, коли ти останній раз чув анегдота? у мене враження ніби вони всі зникли,

танець анекдотів, вибігають білочка, теща і українець
(музикальна пауза)
ми - ангедоти, ми анегдоти,
від нас не буває блювоти.
як ромашка на звалищі проростемо
ми обов'язково виживемо

ми анегдоти, ми - анегдоти
пам'ятаємо старезні моралі та квоти
ще всім по щокам понадаєм
ми обов'язково ви жи вем

діди сміються. 
Дід 2: да, оце раніше часи були, а розкажи ще один, давай, ну, розкажи анекдот, не жлобись. (було відчутно, що вони трохи дали, та й сиділи почали напевне ще зі вчора) 
Мудрець: ну добре, (сказав стомленим голосом і грюкнув фігурою по дошці), слухай. (повсюди знову регіт, музика, та відчуття несерйозності. )
Мудрець: ходив мужик по лісу, збирав гілочки та зрозумів, що всі багаття будуть накормлені, усі помідори підв'язані, кожному праведному по смаколику, кожній жопі ручка, усім такі прикольні маленькі ніштячки, які завжди приємно отримувати, але які завжди доведеться знаходити захованими в якісь коробки та шухляди, вони обов'язково викличуть прилив ностальгії та розуміння, що стабільність - це ходити збирати віточки до лісу і радіти приємним маленьким ніштячкам. 
Діди замовкли. Все замовкло.
Мудрець: а знаєш, мені ж 72,  а я й досі згадую щовечора ті часи, коли можна було повторювати одне слово, махати маленькою товстою ручкою й плакати, ковтаючи сльози. мені 72, у мене срана дружина, яку я вже давно не люблю, але живу з нею ось вже 48 років, просто щоб зберегти сім'ю. у мене не було сексу вже 14 років, а я й досі прокидаюсь і чекаю півгодини, доки все моє хазяйство заспокоїться. у мене є діти, яких я ненавиджу та правнук, який тільки ходити навчився, а я кожного разу засинаю і хочу махати ручкою і повторювати якесь дурне слово плакати, ковтаючи сльози. знаєш, старий, я так давно не чув колисанки, а коли останній раз почув, прокинувся в ліжку, повному лайна. а мені всього 72, я ще досі хочу плакати, ковтаючи сльози, махати ручкою та повторювати якесь дурне слово. 
Мудрець до г.г.: хмпх, а ти не такий дурний, як мені гадалося. ти чудово бачиш що чекає тебе наприкінці, чи не так? 
Г.г. мовчить
Дід 2: можливо побачив десь на вулиці, як це буває.
мовчанка.
Мудрець: знаєш, мій найбільший страх – залишатись вдома самому. я починаю божеволіти. дуже кумедно - людей багато, а всі маленькі. А я так боюсь лишатись один. Мені 72 роки… 
Г.г. стало шкода старого, та він під сумний музичний супровід взвалив старого собі на плечі та поніс Мудреця на тибетські гори. Поклав його, той звернувся калачиком. 
5.  СТІНИ ВУЖЧАЮТЬ 
Обережно вилізають старі друзі г.г., один в руці тримає відро з водою.
шаманський ритм
-один з друзів(голова племені):
тварини, діти густих лісів
я закликаю вас до давніх часів
заховайте дітей, старим дайте знак -
у наших джунглях хижак
у наших джунглях хижак
-усі разом:
у наших джунглях
-голова:
у нашому міцному племені
нотки кров'ю з молоком перемелені
ні врятуватись, я відчуваю екстаз
хижак чатує на нас
хижак чатує на нас
-усі:
хижак чатує
-голова племені
підпаліть коріння сухих вітóк
викладіть поле з барвистих квітóк
сила знаходиться по чутках
звіру відомий страх
звіру відомий страх
-усі
звіру відомий
палає вогонь загаслих ідей
струси з хутра попіл Помпей
діти землі намалюйте на матері знак
-усі
як у металевих джунглях вмер хижак
як у металевих джунглях вмер хижак
як у металевих джунгляяяяяяяяяяяяях
їх рухи зовсім не схожі на естетські: плавні, обережні, наче зміїні чи якісь такі.
Друг 1: а ось і майбутнє Відчизняної культури! 
Друг 2 : друзяко, давай, показуй як це робити, мене вже пре.
Друг1: а ну... гагагагагга, дивись, це ти! 
Друг 2: ах ти сука... 
Друг 3: у мене від мистецтва пробило на хавчик, слухай, давай пошукаємо, що у нього є похавати... нічого!
Друг 1: всмислі - нічого? а ну, бери, його
Г.г. пустіть! пустіть, підари!
Друг 2: дивись, дивись, друзяка, мені здається, ти трохи загрався в художника. а ну, подивись сюди
Г.г. : ні, не буду.
Друг 3: дивись, я сказав. бачиш фотки? да старий, це ти зі своїми друзяками, світлі, хороші часи, ось ще.
Г.г. я зараз стругану.
Друг 1: тащи тазік! ні, ти повернешся в сім'ю, зараз ми виженемо з тебе всіх цих бісів
Г.г. (блює)
Друг 2: да, да, ось так, молодець.
Друзі йдуть, разом з дідом 2. Г.г. лишається наодинці, на фоні психоделічна музика.

6. СТІНИ ЗВУЗИЛИСЬ 
Г.г.: стоп! зупиніть це все! астановка! …(Мовчить)…мені треба вийти пройтись
голоси міста: уявляєте? тут з'явився герой, да, герой, особисто для мене він герой так би мовити сучасного андерграунду, що вже казати, заря, перша остання.
(народний наспів)
доки сонце зійде, роса очі виїсть
доки сонце зійде, роса очі виїсть
доки сонце зійде, роса очі виїсть
доки сонце зійде, роса очі виїсть
(заходить герой, у нього в руках меч, межи ніг кінь, на голові вінок, всі одразу замовкають. герой прострибує коло, зупиняється, похнюпивши голову, витирає якусь невідому субстанцію з меча)
Голоси: а меч несправжній
(викидає меча, ламаючи його)
-Голоси: а конячка теж несправжня
(конячка падає)
Голоси: та ї це все фігня якась.
(зриває шпалери)
в цей момент голоси роблять два кола, в центрі митець, ведуть хоровод. потім розлітаються й вони. на сцені лишається квартира, стілець з купою попелу, картина та купа флаєрів.
Один з голосів зупиняється на центрі 
Голос: 
у часи коли всі йдуть на заготовлені мітки на картах, а не тому, що так лягла карта
коли кривий почерк листів та телефонні розмови замінив екран китайського дешевого смарту
коли стіни змогли пережити більше ніж їх квартиранти
коли навіть не знаєш, кому подібне адресувати
коли навіть відключення розуму втратило свою романтику
коли навіть ті, хто тягнули за собою причепні вагони вибрали статику
часи, коли сектантів гонять за здатність вірити, а не тому, що вони сектанти
часи, коли вуличні музиканти нелюбимі, не тому що вони вуличні, а тому що вони музиканти
у часи, коли є поняття вільного часу та коли є що втрачати
коли протест це не папілома на тілі суспільства, а дозвіл на покричати
коли замість лайки тобі посипають натуральне еспресо в картонці мускатом молотим
у такі часи поет має бути лиш проклятим.