КРИВИЙ РІГ, ОЛІМП І Я

КРИВИЙ РІГ, ОЛІМП І Я
  • Автор: Наталя Блок
  • Місто: Київ
  • Рік: 2021

Присвячується всім, хто мріє бути богом

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

ДЕНИС − красивий, як олімпійський бог Діоніс.

ОРИСЯ − зайобана роботою дівчина Дениса

 ДАНЯ − друг Дениса

МАСЯ − подруга Орисі

ЗЕВС − звичайний Зевс, який Бог.

ЛІКАР − просто лікар

Учасники вакханалій.

  

Сцена перша

Порожня сцена. Денис у касці з пляшкою пива сидить на сцені. Надпиває трохи пива, знімає каску.

ДЕНИС. У дитинстві я був вундеркіндом. Сам навчився читати і писати в 3 роки, знав напам’ять усі свої дитячі книжки. Коли до нас приходили гості, я ставав на пальчики і танцював для них циганочку на залізній мисці. Гості сміялися, а я думав, що я на сцені. Казав їм, що актор. Вони посміхалися і йшли на кухню випивати з батьком.

Тоді ми родиною жили в передмісті Кривого Рогу, де, як і в самому місті, панували банди дітей-бігунів, що вбивали і калічили одне одного просто так. Чисте, прозоре, як сльоза, ультранасильство. Дика злоба і смерть. Бо всім тоді було нудно і страшно. А моя мама.. моя мама, возила мене вчитися в дуже дорогий ліцей, разом із дітьми мажорів, бо я був, як вона казала, “поцілований богом” Взяли мене туди тільки за тестами, як обдарованого, безкоштовно. В ліцеї вчителі мене не любили, бо дев’яності, бо грошей у батьків не було, та і взагалі − хто коли любив занадто розумних дітей?

Батько працював на шахті і пив запоями. Коли він почув, що мама хоче віддати мене до ліцею, то уважно подивився на мене і сказав: “Нахуй воно йому треба, все одно на завод піде, там вчених підарів не люблять”. Він був правий, бо після 9 класу я пішов і вивчився на зварювальника, а потім пішов працювати на завод, бо в родині не було грошей, щоб мене навчати далі. Тож я за освітою зварювальник, як відомий актор з РФ, ну той, що грав Білого і Єсеніна. Але в нас війна, то краще забути про ці збіги. Я працював на заводі, пив менше за батька і мріяв, як і він, зустріти кохання всього свого життя.

 

Сцена друга

Орися і Денис десь на природі біля озера. Красиве місце, сідає сонце. Вони дивляться на воду та захід сонця.

ДЕНИС. Як мені тут з тобою добре, дивись, як тут красиво.

Орися обіймає Дениса

ОРИСЯ. І мені з тобою дуже добре. Добре, що витягнув з роботи, − хоч природу побачу.

ДЕНИС. Будь ласка, люба. Знаєш, про що я думаю, коли обіймаю тебе? Такі зустрічі не можуть бути випадковими. Я чекав на таку, як ти, дуже довго.

ОРИСЯ. Ти такий у мене романтик.

ДЕНИС. А що в цьому поганого? Я просто люблю тебе.

ОРИСЯ. І я тебе.

Денис і Орися цілують одне одного. Денис бере руку Орисі і притискає до губ. Гладить її волосся.

ДЕНИС. Слухай, може, разом будемо жити?

ОРИСЯ. Типу, як чоловік і дружина? А Афіна буде нібито наша дитина, ахаха.

ДЕНИС. А що в цьому поганого? Я хочу з тобою жити!

ОРИСЯ. Це що, пропозиція?

ДЕНИС. Так.

Стає на коліно і дуже пафосно каже.

ДЕНИС. Орисю, блін, ти така класна, добра, я так тебе люблю, давай, будь ласка, жити разом. Хочеш одружимося?

ОРИСЯ. Одружимося? Ого, оце поворот. Ну, звісно ж, хочу!

ДЕНИС. Тоді спочатку. Орисю, я люблю тебе, чи будеш ти моєю дружиною? Ти моїй мамі, до речі, дуже подобаєшся. Блін, зіпсував. Карочє, Орись, виходь за мене!

Орися дивиться на нього, посміхається.

ОРИСЯ. Вийду! Ти ж такий красивий.

ДЕНИС. Ура! Вона сказала так! Афіно, ти чула, вона сказала так. Афіна? Орися, а де Афіна?

ОРИСЯ. Та тут була.

Орися і Денис оглядаються і починають звати Афіну.

ОРИСЯ. Афіна, Афіна, до мене, на-на-на-на!

ДЕНИС. Афіна, йди сюди, Афіно, будеш нашою дружкою на весіллі! Афіна!

ОРИСЯ. А он вона, я її бачу, на пляжі качається по піску. Щаслива яка.. Глянь, боже, яка вона смішна собака.

ДЕНИС. Вона такий котик хороший. Але ти ліпший. І ти сказала “так”!

Орися щасливо посміхається.

ОРИСЯ. Сказала.

ДЕНИС. То що, ставимо статус «заручені»?

ОРИСЯ. То ж селфі треба зробити.

ДЕНИС. Треба.

Роблять селфі.

ОРИСЯ. Якщо ми одружимося, то нам потрібна буде квартира. Я хочу дві кімнати, щоб я могла відіспатися і щоб у Афіни був свій диван.

ДЕНИС. Твоя собака заслужила диван. Це по-любому.  Щоб валятися там цілими днями і нас радувати.

ОРИСЯ. І на весілля треба гроші.

ДЕНИС.  А скільки?

ОРИСЯ. Ну, треба зрозуміти скільки гостей.. все це. Бюджет прописати. І квартиру знайти.

ДЕНИС. Все буде добре, я зароблю ті гроші, ти не переймайся. Ти ж знаєш: я люблю працювати. Де я тільки не працював.

ОРИСЯ. Ну тоді швидше шукай роботу, бо так і не одружимося.

ДЕНИС. Та по-любому знайду щось круте.

Чути гавкіт собаки, Орися і Діоніс цілуються.

 

Сцена третя

Порожня сцена. Денис сидить на краю сцени.

Моя мати була соцпрацівницею, а ще в’язала речі та продавала їх. Але чомусь дуже дешево. Грошей у нас ніколи не було. Кажуть, батько щось заробляв, але останні роки він просто бухав, лежав на дивані, як Афіна. Так само він там чухався, трусився й інколи вив на виходах із запоїв.

Він помер від раку мозку. Виявилося, що він доволі довго хворів, але ніхто про це не знав. Ми з мамою і братом думали, що всі його проблеми з головою від бухла, бо він так бухав, що вже й не впізнавав нас. Коли він був п’яний, мати била його книжками по обличчю і тягла в кімнату. На ранок він не ображався. Карочє, коли він став себе вести дуже дивно, хоча, навіть не знаю, чому ми так думали, він вже давно був їбанутий, карочє, коли він став гризти м’які меблі і давитися поролоном після пляшки пива, ми нарешті вирішили, що він пропив розум і йому треба в дурку. Виявилося, що в нього пухлина в мозку. Грошей лікувати його в нас не було. Якийсь час він лежав в лікарні. Але одного дня він встав, прийшов до дому, подивився на стіни і пішов назад. Помер по дорозі.

Після цього я звільнився з заводу і поїхав до Києва, щоб стати актором і одружитися. Усе йде добре.

Денис стає на пальці і танцює дивний мікс між циганочкою та балетом.

 

Сцена третя

Денис у кімнаті, яка останній різ бачила ремонт 20 років тому і яка контрастує з його розкішною зовнішністю. Він записує акторську візитку на телефон. 

ДЕНИС. Добрий день, мене звати Денис Красивий, я актор театру та кіно, граю у виставах, знімався в рекламі, коротких метрах, музичних кліпах, готовий до будь якої співпраці. 

Натискає на стоп. Йде до стола, де в нього лежить виноград, стоїть декілька пляшок вина: наливає вино в красивий бокал, із задоволенням п’є, закусує виноградом.

Знову вмикає камеру.

ДЕНИС. Доброго дня, вельмишановні кастинг-менеджери і режисери! Я Денис Красивий, я професійний актор, готовий будь до чого, мій зріст 175, вага 70, я дуже хочу зніматися в кіно.

(до себе задоволеним голосом)

 ДЕНИС. Офігенно.

 Денис вмикає на телефоні веселу музику, сідає красиво на крісло біля стола з вином і наливає ще один келих іншого вина. Починає пити по черзі біле і червоне вино.

До кімнати заходить Орися. Вона втомлена і перезбуджена, кидає рюкзак на диван, падає туди. Дістає айкос.

ДЕНИС. Орисю, хочеш холодного проссеко?

ОРИСЯ. Я нічого не хочу, я замахалась. Хочу лягти тут і померти. А де ти вино взяв? 

ДЕНИС. Гонорар прислали за рекламу пива “Гараж”.

ОРИСЯ. І ти, як завжди, відразу бухати? 

ДЕНИС. Я що, плебей, бухати? Це дороге вино. Не ображай його, бо скисне. Ти тільки спробуй.

ОРИСЯ. Я не хочу пити. Мені завтра на роботу. А ще, може, і в лікарню. Я Афіні аналізи зробила на двісті баксів сьогодні. Хз що з нею.

ДЕНИС. Та все з собакою буде нормально: Афіна здорова молода бультер’єрка. 

ОРИСЯ. Невідомо, нормально чи ні. Це в тебе на всі проблеми одна відповідь. Бухнути. Краще взяв би і заплатив їй за ті аналізи. 

ДЕНИС. Я тут офігенну візитку записав. Завтра надішлю її кастинг-менеджеру і будуть гроші. Бо з такою візиткою мене на всі ролі візьмуть.

ОРИСЯ. Ти серйозно? Всі гроші на бухло спустив і тільки завтра будеш щось робити? Ти взагалі працювати збираєшся? Тільки не треба мені про те, що в тебе через два тижні співбесіда. Чула вже. 

ДЕНИС. Госпожа гнівається. Ахаха. Спробуй виноград, дивись який.

ОРИСЯ. Давай. 

Орися бере виноград, у неї дзвонить телефон. Вона бере слухавку. Слухає, її обличчя напружується. Вона говорить у слухавку.

ОРИСЯ. Від чого це, як це? А скільки це буде коштувати? Добре. Добре. Дякую.

Орися кладе телефон на стіл. Дивиться на Дениса, який лежить у кріслі і з насолодою п’є вино маленькими ковтками. 

ОРИСЯ. В Афіни лімфома.

ДЕНИС. Що це? 

ОРИСЯ. Рак лімфовузлів. Здорова бультер'єрка, бля. Треба дохуя грошей тепер, де їх взяти? Я ж казала, що щось станеться і від тебе не буде ніякої користі (передражнює Дениса): ”Добре все буде”. Сука. Що робити? Вони кажуть, що треба штуку євро, щоб вона увійшла в ремісію хоч на пів року.

Орися бігає по кімнаті, вигукуючи всі ці фрази, потім піднімає голову, дивиться на Дениса. Денис ридає. По обличчю котяться великі сльози.

ДЕНИС. Бідна Афінка, вона ж така хороша. За що це їй? Бідна собачка..

ОРИСЯ. Що ти її оплакуєш?! Вона ще жива! Блін, вали звідси, не можеш нічим допомогти, так хоч не рюмсай. Давай, звалюй! 

ДЕНИС. Орисю, заспокойся, ми знайдемо гроші і вилікуємо її. Я тобі обіцяю.

ОРИСЯ. Де ти їх знайдеш, ти наче не розумієш: аби щось було, то треба вкалувати, а не сподіватися на якесь диво. Ти що думаєш − будеш лежати на дивані і тут зайде Тарантино і такий: “Боже мій, Дениска, я так довго тебе шукав, побачив твою фотку в інстаграмі і ось приїхав в Україну за тобою”?

ДЕНИС. Все може бути. Чого ти постійно така? Ти наче в мене не віриш.

ОРИСЯ. Бо я вже не можу: все валиться на мене, а ти нічого не робиш. 

ДЕНИС. А що я повинен робити − я що винен, що Афіна захворіла?

ОРИСЯ. То я винна?

ДЕНИС. Я цього не казав. 

ОРИСЯ. Знаєш що? Я втомилася від тебе і взагалі − я попросила тебе піти. Коли ти будеш взагалі чути, що я кажу? 

ДЕНИС. Я почув.

Денис підходить до столика, бере виноград і йде з кімнати.

Орися кричить йому вслід.

ОРИСЯ. Йди і не повертайся, зраднику!

Орися в розпачі падає назад на диван. 

 

Сцена четверта

 Денис на сцені в халаті для дзюдо.

У дитинстві я займався дзюдо. Як Путін. Блін, ну чого з мене лізуть ці порівняння? Чому от, як президент Зеленський, який з мого міста, я не займався КВН? Чи не розводив бджіл, як Ющенко? Карочє, все ж таки в дитинстві я займався дзюдо. Ми билися один з одним як ненормальні. Їздили на збори, змагання. Одного разу я зламав собі п’ятки, бо думав, що я крутий паркурист, і стрибнув на асфальт з вікна заброшки. Не думаю, що був п’яний, пити я почав набагато пізніше, вже в підлітковому віці. А тоді в дитинстві, років у десять, я зламав п’ятки і не міг ставати на ноги − ходив на пальцях, навшпиньки, як у ранньому дитинстві, коли думав, що я актор і танцюю циганський балет. Мама тоді пояснювала це циганською кров’ю, казала, що моя прабабуся − ромка, а тато казав, що вона інопланетянка. То я любив всім говорити, що я чистокровний інопланетянин по ромській бабусиній лінії. І, отже, я так любив спорт і битися, що поїхав зі зламаними п’ятками на змагання. Бився навшпиньки і переміг. Для дитини дуже важливий досвід перемоги. Правда? Просто досвід перемоги і вміння терпіти.

Якщо вміти терпіти і чекати і мати досвід перемоги, то неодмінно переможеш ще раз. Це ж нормально?

Денис стає навшпиньки і починає робити вправи із дзюдо, кривиться, наче йому боляче. Потім так само навшпиньках виструнчується, дістає з кармана медаль і одягає собі на шию. Грає гімн України.

 

Сцена п’ята

Парк. Мася, подруга Дениса та Орисі в одязі для йоги сидить на карематі і робить вправу з кундаліні-йоги. Вона важко дихає: так, що коли б не бачити, що вона робить, − ці звуки легко сплутати зі звуками сексу. Біля неї стоїть Денис − він тримає пляшку води і парасольку над Масею, щоб Масі не пекло сонце. Мася закінчує вправу.

МАСЯ. Дякую, Дениско, дуже допоміг.

Бере пляшку з водою. Пробує відкоркувати.

МАСЯ. Дениско, відкрий, будь ласка.

Денис відкорковує пляшку, дає Масі

ДЕНИС. Мася, я хотів спитати за Орисю і Афіну.

МАСЯ. Тільки не зараз, мені треба полежати в шаванасані. Давай пізніше. І ще мені потрібна буде допомога: я хочу ролик записати з кундаліні-йоги для ютубу, але не можу придумати як. 

ДЕНИС. Я допоможу.

Мася лягає в шаванастану. Денис тримає над нею парасольку. Йому вже дуже спекотно, але він тримається, витираючи вільною рукою піт з чола. Мася сідає.

МАСЯ. Карочє, я придумала, як будемо знімати. Тільки мені треба піти додому поїсти і перевдягнутися. 

ДЕНИС. Та я за Афіну й Орисю хотів в тебе спитати: як вони? Орися дуже на мене зла? 

МАСЯ. Ніякої поваги до особистих кордонів! Я ж не договорила.

ДЕНИС. Вибач. Говори.

МАСЯ. Та вже настрій перебив. Карочє, Афінка лікується, Орися їй грошей назбирала у фейсбуці. А чого ти сам їй не зателефонуєш?

ДЕНИС. Вона відбивається.

МАСЯ. Ясно. Ну вона хоче, щоб ти працював і заробляв. Ну, мій хлопець, може, теж цього хоче. Аахаха

ДЕНИС. Ну так я вже працюю в барі.

МАСЯ. Тиждень тільки, і то, щоб я їй це сказала, а мені пишеш, що ненавидиш цю роботу.

ДЕНИС. Блін, у мене вже через тиждень від цієї говнороботи інсульт майже стався. 

МАСЯ. Розумію тебе. Я б там працювати не змогла. 

ДЕНИС. Я ж для неї стараюсь.

МАСЯ. Вона наче хоче тебе зламати. Це більше до неї питання, чого це вона хоче тебе змінити. Я тебе, Дениско, дуже люблю, але я б з тобою не зустрічалася б. Саме тому, що ти не пройшов би за пунктом платоспроможність. Вона що, не бачила, що в тебе грошей нема? Питання до неї, навіщо їй ці стосунки.

ДЕНИС. Та я ж перший місяць мав гроші. Продав свій шосейник “Турист” і кружив її. Кафе, кіно, ресторани, подарунки…

МАСЯ. Слухай, можеш тут зачекати? Я так їсти хочу − піду додому, за годинку дві повернуся. Мені дуже важливо зняти те відео.

ДЕНИС. Добре.

МАСЯ. Я тут всі свої речі тоді залишу. Окей?

Мася встає, бере в Дениса парасольку від сонця, пляшку з водою і йде. Денис залишається під сонцем на карематі з речами Масі. Він сідає, терпляче чекає Масю. Сонце пече все більше. Але раптово Денис чує гуркіт грому. Вони стають щораз гучнішими.

Він намагається подивитися на небо, але сліпне від сонця. Закриває очі, починається страшна злива з блискавицями та громом. Але дощ не падає на Дениса. Він розплющує очі і бачить кремезного чоловіка. Це ЗЕВС. Він одягнений як типовий Зевс.

ЗЕВС. Сину мій Діонісе! Вставай, я прийшов пробудити тебе від тисячолітнього пияцтва та забрати додому на Олімп.

ДЕНИС. Я ж тверезий, а ти хто? Тут кіно знімають, чи шо?

Денис хутко випрямляється, поправляє волосся і починає озиратися, але не бачить камер.

ЗЕВС. Діонісе, ти заблукав у світі смертних, як і інші боги Олімпу: буває, блукають серед них, щоб пізнати земні задоволення, але час повертатися додому.

ДЕНИС. Додому?

ЗЕВС (перестає говорити пафосно та каже інтимно і довірливо, але трохи як гопник з Кривого Рогу). Діонісе, гайда додому, поки Гера злягла і не їбе мені мозок своїми ревнощами. Потусив тут і досить. Давай синку, Олімп хоч вже не той, але кращий, ніж ця помийка.

ДЕНИС. Ти хто?

ЗЕВС. Кінь в пальто, ти що − батька не впізнав? Менше пальонки треба пити, блін, а я його ще любив, виношував, від Гери никав, а тепер отаке. Карочє, давай в мою колісницю і додому.

ДЕНИС. Мій батько помер від пухлини в мозку.

ЗЕВС. Ахаха, а ти скільки разів помирав, забув вже? Як помер, так і воскрес. Ти шо, додому не хочеш?

ДЕНИС. Я одружитися хочу. І грошей.

ЗЕВС. Знову? Капець, тебе не виправити, Діонісе. Реально. Я тебе насилу розшукав, а в тебе як завжди. Ну якщо ти так хочеш, але потім не ний. Карочє, ти можеш ще потусити, але я, як батько, тебе так залишити не можу. Хоч твою силу тобі віддам, бо, якщо чесно, тягати з собою свою силу і ще й твою на зберіганні трохи важкувато. Ну і що, я дарма тебе шукав? Буде тобі, як чудеса робити, а то як лошара.

Зевс піднімає руки вгору: блимає молнія, страшний гуркіт, все мерехтить. Зевс вигукує дуже голосно: “Діоніс, Діоніс, Діоніс”. Хапає Дениса, притискає до себе. Починається класичний поєдинок богів. Летять блискавки, громи гуркотять ще сильніше, між Зевсом і Денисом ллється світло. Денис бореться з Зевсом, кричить.

ДЕНИС. Та відчепись від мене, в мене чорний пояс! Блін, я не хочу тебе скалічити ж! Що це, ай, та куди?

ЗЕВС. Приймай свою силу, Діонисе! Приймай свою Силу. Користуйся нею і вертайся додому, вже! Ай, ну Діонісе!

ДЕНИС. Та блін!

Денис падає на каремат. 

Світло блимає, стає темно, Денис дивиться на небо − грози вже немає. Зевса теж. Денис раптово посміхається. Стає в позу героя, підносить догори руки зі стиснутими кулаками і трясе ними. Він виглядає як бог, що зійшов з Олімпу, а може, як чемпіон з олімпійських ігор.

 

Сцена шоста

Денис на сцені робить самокрутки.

ДЕНИС. Перші свої наркотики я спробував у 6 років. Ми з хлопцями грали на вулиці і бачили, як старші пацани щось складають на даху дитячого садочка. Ми знали, що це трава і що її курять. Ми ж були недурні діти. Я взагалі вундеркіндом був. Тому ми з Бодьою дочекалися, поки ті пацани звалять, залізли на той дах, взяли траву, знайшли на асфальті недопалки, забили собі і накурилися. Воно не вставило. Але ми повторили спробу ввечері, і тоді вставило. Потім я пробував все, що міг. Скоріше, все, на що хватало грошей. Але особливо грошей на наркотики мені не треба було.

В передмісті Кривого трава росла всюди. Але для тих, хто не хотів морочитися із сушкою чи варкою з неї молочини, завжди був фен. Для мене, як для кращого друга бариги, фен був безкоштовним. Південь України, дев’яності роки, десь там майбутній президент створює свій 95-ий квартал чи тусить на 95-тому з пивком, а ми бігаємо по дворах, куримо, п’ємо горілку та ліки від кашлю, щоб впирало, нюхаємо фен, карочє, все що можемо. Єдине, що я не ставився хмурим. Бо гидував. А що ще нам робити: було так нудно, здавалося, що ми готові були втопитися в кар’єрах чи жерти залізну руду. А після 18 років я кинув наркотики і створив музичну групу, де став фронтменом. Співати я вмів, і в мене був гараж як база для репетицій і сексу з дівчатами. Популярність могла знайти мене і в Кривому, як знайшла Володимира Зеленського. Але чомусь не знайшла.

 

Сцена сьома

Денис у себе в гаражі. Це захаращене місце, де він ночує, коли втрачає роботу. Тут у нього старий диван, стіл, на якому якась рослина, схожа на коноплю. Денис одягнений в простирадло, яке намотав на себе як тогу. Він взяв рослину до рук і уважно на неї дивиться. 

ДЕНИС. Рости, наливайся соком, рости великою лозою, наповнюйся та наповнюй мене насолодою.

Денис дивиться на рослинку так вперто, що в нього стискаються щелепи, він наче всю енергію вкладає в неї. Ставить її на стіл. Падає на диван. Знову схоплюється і дивиться на рослину. У цей момент до гаража заходить Даня.

ДАНЯ. Маєш гарний вигляд, що − самопробу пишешь?

Денис Та ні. Сідай. А ну глянь, підросла?

ДАНЯ. Ну я давно в тебе не був, наче підросла. А ти поливав?

ДЕНИС. Точно. 

Біжить за водою, разом притягує вино і келихи. Ставить пляшки з вином на стіл. Даня бере вино і наливає собі в келих. П’є.

ДАНЯ. У мене ж дієта. ЗОЖ. Навіщо я це роблю? 

П’є далі.

ДЕНИС. Карочє, пий. Відмовлятися від задоволення − злочин перед богами.

ДАНЯ. Та да. Щось ти таки розумієш у цьому житті. Як робота?

ДЕНИС. Я звільнився: я що, лох стирчати в барі цілий день за 20 баксів на добу? Звільнився і вина там прихопив. Ахаха.

ДАНЯ. То, виходить, я теж лох, що працюю? 

ДЕНИС. Я не ти. Зовсім не ти. Карочє, в мене чудова новина. Мене знайшов батько і залишив мені спадок.

ДАНЯ. Гроші.

ДЕНИС. Краще. Суперсилу. По-перше, мене звати не Денис (простягає руку) – я Діоніс. Бог задоволення, родючості, рослинності. Я звільняю людей від турбот і знімаю пута розміреного побуту! Розумієш?

ДАНЯ. Пута чого?

ДЕНИС. Пута побуту. Всі застрягли в побуті і тому нещасні. Як Орися. Тільки працює і турбується про майбутнє. Вже на тривожний розлад напрацювала. 

ДАНЯ. Знайомо. У кого зараз того тривожного розладу нема? Хіба що в тебе, Денисе. Я думав, що робити з суперсилою, почитав трохи про своє минуле у “Вікіпедії” і зрозумів, що я коуч щастя. Упевнений, за це будуть офігенно платити. А ти, виходить, мій друг сатир Селен.

ДАНЯ. Який я сатир − у мене сексу чотири роки не було.

ДЕНИС. Тепер буде. Мені треба свита, амазонки, вакханалії, оргії, битви та всяке таке. 

ДАНЯ. Я вже застарий для цього і пообіцяв собі, що не буду трахатися. Обмеження, які ми ставимо самі собі, − теж задоволення.

Денис застрибує на стіл, вимахує пляшкою.

ДЕНИС. Ніякого обмеження, друже Селене! Піднімайся: ми повинні вийти на вулицю, зібрати своїх! Повинні підірвати цей світ, допомогти людям повернутися до інстинктів, до сексу, алкоголю та всього того, що їм забороняють різні ханжі та моральні принципи, які вигадали мої вороги!

ДАНЯ. Ну ти мочиш. Розумію, чого тебе Орися любить. Мене вона кинула, коли я став нудним. 

Даня теж лізе на стіл і починає знімати сорочку: він хоче бути у свиті Діоніса, який дуже харизматично і привабливо виглядає.

Вони дуже красиво стоять на столі напівголі.

ДАНЯ. А що далі? Який план?

ДЕНИС. Кайфувати! 

ДАНЯ. Та я не проти, але як? 

ДЕНИС. Зараз придумаю. А що то за дим? 

Вони розглядають куток гаража, і там дійсно щось горить. 

ДЕНИС. Дивись, дивись!

Вони дивляться на той дим, з якого виходять фавни, сатири, бики, красиві молоді напівоголені дівчата. В них у руках старовинні срібні келихи з віном, вони у вінках, квітах і усміхнені. Всі підходять до столу, беруть Дениса на руки, цілують його, тягнуться й до Дані. Починається чудова оргія.

Лунає музика. Це триває деякий час, але потім до звуків оргії вривається звук гупання у двері, яке стає все голоснішим. Денис чує його, кривиться.

ДЕНИС. Музиканти, голосніше співайте!

Музика і звуки оргії поглинають все.

 

Сцена восьма

Денис у тозі розкладає по сцені сигарети з фільтром.

ДЕНИС. Коли ти ростеш у маленькому українському передмісті Кривого Рогу, то все стається раніше, ніж треба, і зовсім не так, як треба. Наприклад, мій перший секс можна назвати оргією, а можна збоченням. Мені було 12, і Валя, дівчина з розумовими розладами, яка була старша за нас усіх, запропонувала нам мінет. За мінет треба було заплатити сигарету з фільтром. Сигарети з фільтром ми швидко знайшли. Був білий день: майданчик працюючого дитячого садочка, саме того, в який я ходив, коли був малий, і вихователі якого порадили віддати мене до ліцею, щоб я став відомою людиною, а не сторчався. Отже, Валя стояла в центрі дитячого майданчика, а ми, малі пацани, стояли біля неї. Кожен підходив і давав їй цигарку, а вона робила тому, хто дав їй, мінет. Інші дивилися і чекали своєї черги. Я дочекався.

Мені все дуже сподобалося. Ми хотіли йти на друге і третє коло цього орального сексу, але вийшла вихователька садочка і вигнала нас. Ми потім довго обговорювали те, що сталося, і всі хлопці були щасливі та задоволені.

А ввечері цього дня я знайшов три цигарки з фільтром, потім Валю і отримав свій перший вагінальний секс.

Валю через кілька років знайшли вбитою, зґвалтованою і порізаною на шматки. Не розумію, нафіга це було робити, якщо вона за три сигарети з фільтром на все була готова й так. Збоченці якісь, блін. Шкода дівку.

Денис запалює цигарку.

 

Сцена дев’ята

Орися і Мася п’ють каву на вулиці. 

МАСЯ. Дениска нову роботу знайшов, хоче до тебе повернутися, за Афіну питає. Я скучаю за ним.

ОРИСЯ. Ну то й зустрічайся з ним сама.

МАСЯ. Я одразу зрозуміла, що там грошей нема: коли в хлопця нема грошей, то він мені сексуально нецікавий. Але ж Дениска в тебе класний. З ним завжди весело.

ОРИСЯ. Весело, поки щось не станеться. А тоді він плаче і не знає що робити, а я розгрібаю. А якщо його паралізує? Я мушу буду все життя за ним судно виносити, бо він нічого не відклав, на тридцятилітнього мужика грошей в інтернеті, як на Афіну, не назбираю − це ж не мила собачка.

МАСЯ. Афіна − дуже милий бультер’єр. 

ОРИСЯ. Та й Денис дуже милий насправді. Це я психована. Але як же це бісить, коли хлопець не може тобі допомогти. 

МАСЯ. Моральна підтримка теж важлива. 

ОРИСЯ. Ну, я сумую за ним. І секс такий хороший був. У нього як якась помилка на рівні генетики, коли людина хоче тільки кайфувати і жити зараз, наче він безсмертний, а в житті постійно якийсь треш стається.

МАСЯ. А, може, він і правий. Люди так раптово помирають. Навіть зірки. І куди ці всі їхні накопичення потім? Сумно помирати, знаючи, що дома лежить тисяча баксів на чорний день.

ОРИСЯ. У Афіни тільки старий нашийник та мішок з кормом на чорний день, то вона живе на повну, виходить?

МАСЯ. Якби знати, як жити правильно.

ОРИСЯ. Та да. Але я хочу зі страховкою.

Раптово до них підходить Денис. Він розкішно вдягнений, з ним Даня. Вони дуже щасливі. 

МАСЯ (до Орисі). Це я йому сказала, де ми, може, помиритеся?

ДЕНИС. Привіт. 

ДАНЯ. Орисю і Масю, в нас чудові новини. Денисе, кажи.

ДЕНИС. Карочє, Орись, я можу врятувати Афіну від лімфоми!

ОРИСЯ. Нирку продав?

ДЕНИС. Дань, скажи їй.

ДАНЯ. Ну, в нас такі новини: Денис не Денис, а Діоніс. Боже, що я несу. Він мені це сказав, але я не вірив, а потім дивлюся, а його квітка направду виросла. Ну, і там ще є деякі докази. Але це, може, просто отруєння димом… Забудьте. Зустрічайте Діоніса!

ОРИСЯ. Господи, де я таких собі находжу? Яка ще квітка? Який Діоніс? Це той, що бог алкашні? То я це і без тебе знаю. Я думала: ти роботу знайшов? Мась, ти ж казала?

МАСЯ. Чого відразу алкашні, я, наприклад, вважаю, що вміти отримувати задоволення від життя − важливо. Якщо хтось хоче працювати, то хай собі працює. Я, наприклад, не хочу. Я вважаю, що просто є такі люди, що люблять працювати, я їм на заважаю: чого вони мені повинні вказувати, що робити?

ДАНЯ. Та я не про це, Денис, тьху, Діонісе може зцілити Афіну: йому батько допоможе.

ОРИСЯ. Денисе, ти ж казав, що в тебе батько помер від пухлини?

Денис мовчить і загадково посміхається.

ДАНЯ. Він попросить батька Зевса дарувати Афіні здоров’я. 

ОРИСЯ. Боже, чого ви понанюхувалися − молочини перепили? Денисе, ти ж казав, що кинув ще в дитинстві?

МАСЯ. А мені ідея подобається. Я особисто вірю в те, що боги можуть жити серед нас, і ми навіть можемо цього не помічати. А Денис дійсно схожий на Діоніса. Орисю, може, ти з богом зустрічалася, а нічого в нього так і не попросила.

Денис тільки посміхається.

ОРИСЯ. Я просила його на роботу влаштуватися, але тепер я розумію, що це ж не божественне діло − працювати.. Ну хай попросить свого батька. Я тут до чого? Денисе, що ти мовчиш і тільки посміхаєшся, ви точно під чимось. Дань, ти ж казав, що ти на ЗОЖ, целібат, вся фігня.

ДЕНИС. Та нічого ми не нюхали. Хіба в Києві є що нюхати? Це ж тобі не Кривий, отам було… Слухай, а можна я в тебе впишуся? Просто зараз така справа, гараж всьо. 

ОРИСЯ. Який гараж?

ДЕНИС. Ну, де я жив. Хазяїну гаража сказали, що в мене там вакханалії.. І ще ми плитку спалили − вони думали, що пожежа, карочє, менти приїхали. Треба десь вписатися.

ОРИСЯ. Ну вписуйся в Дані. Я не розумію, до чого я тут.

ДАНЯ. У мене не можна, у мене ж коти на перетримці.

МАСЯ. А я не проти, щоб Денис в мене пожив. Буде їжу готувати. І Афіну вигулювати. Може, вона й одужає.

ОРИСЯ. А нічого, що ми з тобою разом живемо? Я проти. І з чого він буде готувати − з моїх продуктів?

МАСЯ. Ну це ж моя квартира, я не залишу друга на вулиці. Я йому вірю. Взагалі бувають просвітлені люди, які про це не знають, але створюють різні чудеса. Чому ти, Орисю, не можеш приймати людей такими, як вони є?

ДЕНИС. Дякую, Масю, за запрошення. Я попрошу в батька безсмертя для всіх нас. І для Афіни. Тільки ось зрозумію, як з ним вийти знову на зв’язок.

ОРИСЯ. Боже, ну що за маячня, казала ж мені подруга: не зустрічайся за актором! Казала ж.

ДЕНИС. До речі, мене відібрали на роль, два знімальних дні. Тисяча гривень зміна. Зможу повернути тобі борг.

ОРИСЯ. Ну.. вітаю, канєшно. А на яку роль?

Денис Та я не зрозумів, пофіг.

ОРИСЯ. Дійсно пофіг.

 

Сцена десята

Денис робить букет із будівельних матеріалів, дротів, шматків шпалер та стяжок.

ДЕНИС. Коли помер батько, я поїхав до Києва ставати актором і шукати кохання свого життя. У Києві жили два моїх друга дитинства. Сергій і його брат Юра. Сергій вважав себе поліамором, а по факту просто зраджував дружині відразу з трьома коханками, які не знали одна про одну. Юра нещодавно вийшов з тюрми, де сидів за наркотики. Ми всі жили на об’єктах, які знаходив Сергій. Там ми робили ремонт: і поки робили, могли там жити. Всі гроші я витрачав на акторські курси. Їв мало, спав на мішках зі скловатою, але почав грати у виставі. За таких умов дівчину мені нікуди було привести. Але я таки знайшов одну. Познайомився з нею в барі. Та наші стосунки розпалися, коли в мене закінчилися гроші навіть на проїзд. А на скловату я не міг її запросити. Вона була хороша, добра, але навіть для неї це було вже занадто. Я ходив на курси акторської майстерності, але по факту більше вчився шпаклювати, клеїти шпалери, класти плитку та заливати стяжки. І так було, поки я не влаштувався догсітером до подружки з курсів акторської майстерності. Вона саме поїхала за кордон і попросила побути з її собакою. Почався карантин. Подружка застряггла біля океану, а в мене на пів року з’явилася квартира. Саме тоді я й познайомився з Орисею, і мені було куди її привести.

Денис повертається спиною до глядача і кидає букет через спину.

 

Сцена одинадцята

Квартира Масі та Орисі. Орися виходить з кімнати, одягнена. Мася п’є каву на кухні.

ОРИСЯ. Мась, ти не бачила Афіну? Не можу знайти величезну собаку в двушці. Капець.

МАСЯ. У мене в кімнаті немає. Але подивись, якщо хочеш.

Орися бігає по хаті, кричить: “Афіна, Афіна до мене, йди сюди”. Набирає корму в миску, трусить мискою. Мася теж починає заглядати всюди і звати Афіну.

ОРИСЯ. Вона на хімію записана, може, відчула і заховалася?

МАСЯ. Афіна дуже розумна. Вона може.

ОРИСЯ. Вона за півгодини повинна бути в клініці, блін. Там запис за тиждень! Ну не могла ж вона втекти.

МАСЯ. Я коли вночі повернулася, то вона була вдома.

ОРИСЯ. Бля. А ти двері зачинила, коли повернулася?

МАСЯ. Не пам’ятаю. 

ОРИСЯ. Чорт. 

Дівчата кидаються до дверей, кричать у під’їзд: “Афіна, Афіна, Афіна, йди сюди”. Орися вибігає за двері. Мася кричить: ”Афіна!” Орися повертається вся мокра.

ОРИСЯ. Там злива, у дворі немає, треба йти шукати на вулицю. І оголошення зробити, щоб якщо знайдуть, то повернули. 

МАСЯ. Може, вона пішла, бо прийшов час їй переродитися? 

ОРИСЯ. Під моїм контролем буде перероджуватися − ти йдеш зі мною?

МАСЯ. Так, зачекай, одягнуся. 

ОРИСЯ. Давай, а я поки оголошення напишу, роздрукуємо десь. 

Орися сідає в коридорі і дістає телефон.

ОРИСЯ. Блін, яку тупу фігню треба писати: ”Загубилася собака, вона потребує дорого лікування, прошу повернути....”

З кімнати виходить МАСЯ.

МАСЯ. Дениска дзвонив. Сказав, що Афіна з ним. Але вони десь за містом, в лісі чи на річці, я не зрозуміла: там зв'язок поганий і ще дощ такий, нічого не чути.

ОРИСЯ. Дебіл, блін, я ж йому сто разів казала, що хімія в неї!

МАСЯ. Ну чого відразу дебіл? Ви наче помирилися?

ОРИСЯ. Ну, трохи.

МАСЯ. Ну я трохи чула вночі, як ви трохи мирилися. 

ОРИСЯ. Ахаха. Ну в ліжку він таки бог.

МАСЯ. Бачиш, є в нього гарні риси.

ОРИСЯ. Купа вад і принад… Блін, а якщо Афіна застудиться під тим дощем? І хімію пропустить...

МАСЯ. Та ти за Афіну більше ніж за нього переживаєш. А якщо Денис застудиться?

ОРИСЯ. Афіна врятувала мене від депресії. Вона моя собака психологічної підтримки. Знаєш, були дні і навіть тижні, коли тільки вона змушувала мене встати з ліжка і вийти на вулицю, в парк, купити їжі. Хтозна, що взагалі б зі мною було б, якби не Афіна. Лежала б у клініці неврозів і слюні пускала б. Та я готова нирку продати, аби її вилікувати.

МАСЯ. Розумію. Собака це собака, а хлопців може бути скільки завгодно.

Мася сідає поруч з Орисею, обіймає її.

 

Сцена дванадцята

На сцені Денис, у нього в руках військова граната. 

ДЕНИС. У мене є старший на два роки брат. Він не дитина геній, але все одно мама його любить, як і мене. В дитинстві ми з ним зовсім не сварилися і не билися. Просто дружили і багато сміялися.

Мій брат зовсім не схожий на мене зовні. Він має шикарну бороду, чорне волосся і сто кг ваги. Він старший на два роки, але виглядає, наче старший на десять. Коли я був ліваком у Кривому Розі і зробив собі тату анархії на нозі, він став радикально правим. У рік, коли помер наш тато, а я поїхав шукати щастя до Києва, брат пішов на війну. Але було в нас дещо спільне. Він, як і всі в моїй родині, не вмів заробляти, тому не здогадався піти на контракт. Брат пішов у Правий сектор. Ним опікувалися волонтери, але ні зарплати, ні пенсії всі ці роки він не мав. Праворадикальний брат сидів в окопі, їв волонтерську тушонку і тримав наш кордон. Брат подарував мені гранату, яка впала в його казан з кашею та не розірвалася, і сказав, щоб я був актором, а його справа − війна. Там, на війні, він і залишився. Він був готовий до самопожертви, а я не знаю, до чого готовий я. Може, до слави? Але чи можна бути готовим до слави?

Денис зриває чеку з гранати і кидає кудись за сцену. Чекає вибуху, вибух не відбувається.

 

Сцена тринадцята

Ліс. Йде злива, чути грім, ми бачимо спалахи блискавок. У цих спалахах видно фігуру Дениса, який у простирадлі стоїть на пагорбі з піднесеними догори руками.

ДЕНИС. Зевсе, виходь! Зціли Афіну! Зевсе!

Нічого не відбувається. Денис оглядається, кричить далі.

ДЕНИС. Зевсе, це я, твій син Діоніс! Потрібна допомога. Зевсе! Як користатися суперсилою?

ДЕНИС. Зевсе, блін, ти що, прийшов раз, як аліменщик галімий, і в кущі? Зевс!

Нічого не відбувається, дощ йде. Стає чути скавучання Афіни.

ДЕНИС. Теж мені батько, та пішов ти, Зевс сраний! Собаку зцілити не можеш! Дебіл!

У цей момент чути дуже сильний гуркіт грому, блимає блискавка і потрапляє в дерево біля Дениса. Той лякається, сіпається, шпортається об коряку, падає.

Скавучання Афіни чути все голосніше.

Денис встає з землі і знову починає кричати.

ДЕНИС. Зевсе! Я тебе не боюся. Обіцяв суперсилу, а де вона? Що я мушу зробити, щоб вона була? Як нею користуватися? Зевсе! Ти ж раніше роздавав безсмертя направо й наліво, а тепер мені треба просто здорова собака. І, може, гарна роль у кіно, щоб прославитися й Орисі гроші дати. Зевсе! 

Громи стають сильніші, Афіна десь скавучить − стає зовсім моторошно.

ДЕНИС. Що мені робити? Може, я і не бог... Накрутив собі щось... Блін. Та ні. Я бог Діоніс, бо інакше що? Я − Діоніс. (Кричить) Я Діоніс, і я зцілю Афіну! Я! Сам це зроблю, і не треба мені ніяка допомога від аліменщика! І взагалі ти мені не батько: мій батько помер від раку мозку, а ти глюк від перегріву.

Громи стають такими сильними, що звук його голосу майже вже не чути. Афіна скавучить, але раптово перестає. Дощ скінчився. Розвиднюється. Мокрий розпатланий Денис сидить на землі.

ДЕНИС. Афіно, а ти віриш у чудеса? Вони, чудеса, бувають різні. Для мене чудо, що я не помер від наркотиків у дитинстві. Чудо, що мене не вбили бігуни в Кривому, але, може, для бігунів я був занадто ще малий.. Чудо, що я не сів за наркоту. Що не вмер від бухла. Взагалі диво, що я зустрів Орисю і вона мене покохала. Афіно, а для тебе хіба не диво, що тебе не приспали, а лікують і люди висилають тобі гроші? Ну нафіга взагалі Орисиним підписникам у фб − ти? А шлють. Оце реально диво дивне.

Чути скавучання Афіни.

ДЕНИС. Та ну, що ти скавучиш, все норм. Я тебе зцілю. Почекай трохи. Ти хоч віриш, що я Діоніс? Бо хоч хтось повинен у мене вірити, бо який же я бог, якщо в мене не вірять? Якщо в бога не вірити, він же перестає бути богом. Афіна, блін. Не скигли. Зачекай, а?

Денис дістає з кишені телефон. Робить селфі. Ще одне. Знімає простирадло, намотує його більш красиво, поправляє волосся. Робить ще селфі.

 

Сцена чотирнадцята

Денис сидить на сцені, він посміхається своїм спогадам. 

У моєму дворі, в передмісті Кривого Рогу, була гойдалка, пісочниця і росли тополі. За багатоповерхівкою стояли гаражі і був дитячий садочок. Отже, малюк потрапляв у пісочницю, потім на гойдалку. В дитячий садок він повертався з друзями вже в старших класах, коли ввечері шукав місце, де можна пити пиво, обійматися з дівчатами та отримувати перший сексуальний досвід. Ну, ви пам’ятаєте, що то був за досвід? Гаражі − це вже для дорослих. Тут завжди було повно недопалків, шприців, пляшок і бійок. Тут я бачив, як люди вмирали від передозу і як моя подруга запропонувала секс трьом наркоманам одночасно за дозу, а потім допомагала телефоном вирішувати приклади по математиці своїй дочці. Але це був звичний світ. За гаражами починалася вулиця, в кінці якої біля відвалів породи було поле конопель. Тут росло “дерево маніяка”. Воно було прикрашено трусами та ліфчиками невідомих нам дівчат. Одного літа ми так часто їздили збирати коноплі для варки молочини, що тільки два дні за літо були тверезими. Кожен раз, коли ми приїздили, на дереві з’являлися нові труси і меншало конопель. Ми не приймали ніяких рішень, від нас нічого ніхто не хотів, а тріп був доступним кожен день. Ми попадали в дивні яскраві світи, де могли літати, дружити, довіряти один одному таємниці, і кожен день, кожен день ми пили молочину, яку варили з диких конопель, і нам за це ніколи нічого не було.

 

Сцена п’ятнадцята

Квартира Орисі і Масі. Денис лежить на дивані в кімнаті, у нього мокре волосся. Він у шортах та білій футболці і дуже сумний. До кімнати заходить Даня.

ДАНЯ. Я Афіну вимив та нагодував. 

ДЕНИС. Дякую дуже.

ДАНЯ. Ну ти й утнув! Навіщо ти з нею так? Орися тут дуже переживала.

ДЕНИС. Я хотів її врятувати. 

ДАНЯ. Молодець, ти дурієш, а потім просиш мене в ту Кончу Заспу у зливу їхати. Вся машина собакою смердить. Тепер її мити від блювоти ще.

ДЕНИС. Може, спрацювало? Вона виблювала ту хімію і тепер одужає.

ДАНЯ. А може, вже досить? Ну ти, звісно, схожий на Діоніса, але щось пути буття не падають і веселіше нікому від тебе не стає. І тобі щось теж. 

ДЕНИС. Ти почав сексом займатися?

ДАНЯ. Ще не пробував: після такої перерви, воно якось стрьомно. І до того вже було .. ну коли як... Ну його той секс в дупу.

ДЕНИС. А ти спробуй. Квітка ж у мене виросла.

ДАНЯ. Ну тепер ми не дізнаємося, чи виросла, чи засохла в тому гаражі і її скурили. Мені нового стресу не треба.

ДЕНИС. А що тобі треба?

Даня.. Ну...

Заходить Мася.

МАСЯ. Хлопці, тут таке було: добре, що Орисі з роботи зателефонували, бо я думала, що вже не витримаю того негативу, що вона транслює. Чого вона так помішана на контролі і чому все повинно бути сплановано. Я ось живу сьогодні і насолоджуюся. 

ДАНЯ. Життєвий досвід у неї. Багато пережила. То хоче стабільності.

ДЕНИС. У житті немає стабільності. 

МАСЯ. Але гроші могли б їй допомогти не нервувати. 

ДЕНИС. Гроші − це порох. Я їх ненавиджу: вони мені так важко даються, що я намагаюся відразу їх позбутися. 

МАСЯ. Ну, це твій вибір.

ДЕНИС. А ти, Масю, чого хочеш від життя?

МАСЯ. Я хочу отримувати задоволення без відчуття провини. Мене бісить, що за будь-яке задоволення треба платити. П’єш − потім похмілля, від сексу можна завагітніти, чи який цистит, чи хвороби. Наркотики псують здоров’я, від сигарет важко потім дихати і шкіра погана. Від солодкого теж якісь проблеми. Я б хотіла, щоб цього не було. Щоб не треба було платити за це. 

ДЕНИС. Розумію тебе.

ДАНЯ. А я б насправді хотів би трахатися без зобов’язань, з ким хочу, і щоб на мене ніхто б не ображався!

Денис встає з дивану.

ДЕНИС. Друзі! Ви тільки вірте мені, будь ласка. Тільки вірте. 

Мася починає щасливо посміхатися: їй подобається, коли відбувається щось дивне.

ДЕНИС. Я вам зараз скажу щось дуже важливе. Я відновив свій культ. Культ Діоніса. Сам. 

ДАНЯ. І де він? 

ДЕНИС. В інстаграмі. Реально. Поки я тебе там під зливою чекав, то записав відео свої і фото, написав, що я бог Діоніс, і в мене там вже купа послідовників. Я сам у шоці. Вони всі хочуть вакханалію і всі хочуть приносити мені жертви і дари. 

ДАНЯ. То кинь їм номер карти, чи що? Хай туди жертвують.

ДЕНИС. Та в мене зараз карти заблокували − за кредити.

МАСЯ. Дениска як завжди.

ДЕНИС. Не як завжди! Я дам вам всім, що ви хочете. Я хотів потім, але якщо ви не вірите мені, то можу і зараз. 

Денис бере мобільний і щось там швидко пише. Сідає на диван. 

МАСЯ. Відчуваю, як вже все отримую. 

ДАНЯ. І я. Ага. Молодець Дениска.

ДЕНИС. Треба почекати. 

МАСЯ. Поки прийде Орися і відкусить тобі голову, ахаха.

Лунає звук домофону. 

МАСЯ. Ну ось і вона. 

Даня йде відчиняти двері.

ДЕНИС. Ні, це не Орися, це вони, мої вакханки. Я написав їм адресу. Дань, зачини десь Афіну, бо вони її розірвуть у божественному екстазі священного безумства. А я мушу перевдягнутися. 

Денис відчиняє шафу і дістає простирадло, починає знімати одяг і замотуватися в простирадло.

МАСЯ. Я теж хочу бути вакханкою, я теж перевдягнуся.

Вибігає з кімнати. Вертається Даня.

ДАНЯ. Там.. там вони і їх дуже багато..

ДЕНИС. Я знаю.

ДАНЯ. А я ж сатир, сатир? Денисе, тьху, Діонісе, я ж ще сатир?

ДЕНИС. Сатир! Ти мій улюблений сатир. Роздягайся і відчиняй двері!

 

Сцена шістнадцята

Денис запалює церковні свічки. 

ДЕНИС. Я ніколи не вірив у бога. Сама ідея богів здавалася мені дурнуватою та дивною, особливо в наш час розвинутої науки. Я ж був дитиною-вундеркіндом, пам’ятаєте? То як я міг вірити в бога? Але я хотів грошей на пиво з фісташками, тому влаштувався співати на кліросі, в одну з обдертих церков нашого передмістя. Пахніло там непогано, і гроші давали. Піп мав свій бізнес з продажу самогону та довго служби не вів. Отже, після третьої чи четвертої служби за місяць, допивши чи, може, доївши за всіма вірянами плоть христову, вимочену в міцному кагорі, він попросив мене залишитися і допомогти йому в якихось справах. Я вирішив, що тема норм, тим паче я ще на тому тижні зрозумів, як знімається кришка в банці для пожертв і хотів трохи пожертвувати на себе. Але вийшло не так. Піп завів мене в якийсь куток і сказав, що я повинен сповідатися, бо якщо ні, то мене більше на клірос не пустять і про зарплату можна забути. Я погодився, бо чо, прикольно, можна і погнати щось.. Піп накрив мене шматком свого плаття − у цій темряві перегаром стало тхнути ще дужче − і спитав, чи не грішив я. “Грішив, чого б ні”, − відповів я. Тоді піп поклав мені руку на дупу і стиснув її. “Розказуй про гріхи”, − попросив він. "Убив попа-педофіла”, − відповів я. Рука на дупі стиснулася сильніше. Тоді я вибрався з-під попівського простирадла і, забувши про всі свої навички дзюдо, просто зарядив попу проміж ніг. Поки він волав, я вибіг з церкви, захопивши всю банку з пожертвами. Бога не існує.

Денис затоптує всі свічки

 

Сцена сімнадцята

Квартира Орисі і Масі. Оргія, яка добігає кінця.

Десь у кутку голий Даня, якого гладять кілька дівчат. Мася лежить гола на килимі і їсть виноград, п’є вино, курить косяки. Денис у тозі стоїть посеред цього всього і звертається до всіх присутніх.

ДЕНИС. Мої фавни, сатири та вакханки! Піднімайтеся, ми повинні пробудити це мертве місто, пробудити всі міста в цій країні, повинні вийти на площі, у парки, на дитячі майданчики і показати людям їхню справжню природу! Ми повинні пробудити їхні інстинкти та звірину хіть і лють. Робіть пости й репости сторінки мого культу, робіть сторіз і закликайте приєднатися. А зараз піднімаймося і виходьмо з цієї клітки. Ми повинні захопити цей світ! Ми будемо злягатися, пити, танцювати і співати всюди, де буде вільний клаптик землі.

МАСЯ. Щось я втомилася, мабуть, залишуся − йогу зроблю, висплюся. 

ДЕНИС. Збирайтеся вакханки, ваш Вакх повернувся!

Всі, хто може, плескають у долоні і кричать: “Слава Діонісу!”

У цей момент до квартири заходить Орися. Вона слухає цю промову, потім підходить до Дениса.

ОРИСЯ. Усім привіт. А що в вас тут?

МАСЯ. Орисю, класна вечірка. Хочеш курити?

Мася простягає Орисі косяк.

ОРИСЯ. Денисе, ти здурів: куди ти зібрався, взагалі в тебе завтра знімальна зміна! Ти що, забув? І взагалі хтось це все прибрати мусить.

ДЕНИС (до Орисі). Аріадно, кохана моя. Та скинь вже ці пути побуту! Господи, скільки можна бути такою нудною.

ОРИСЯ. Окей. Я, значить, нудна, а ти зібрався злягатися з цими малолєтками в парках і дитячих майданчиках?

ДЕНИС. Ну пішли зі мною і будемо разом це робити.

ОРИСЯ. А якщо я не піду, бо мені треба працювати, то ти з ними будеш? Класно порішав. Я все зрозуміла… Окей. Вали, карочє, звідси. І щоб я тебе ніколи більше не бачила. Я втомилася від тебе, твоїх фантазій, твого безгрошів’я та іншої маячні. Йди, живи як хочеш, і щоб я тебе не бачила. І цих малолєток своїх забирай. Давай. Взагалі мені завтра о восьмій вставати. (До всіх). Так, свято завершене, збирайте кондоми, пляшки і валіть уже звідси. Хутко. Вакханалія переноситься на двір.

Купи вакханок, фавнов і сатирів по кутках квартири починають рухатися. 

ОРИСЯ. Швидше, бо бультер'єра спущу!

Денис дуже сумно дивиться на Орисю. Підходить до неї, встає на коліно, цілує їй руку, встає, розвертається і йде до дверей із квартири. За ним виходять всі, крім Масі. Орися падає на диван, втомлена, заплющує очі.

ОРИСЯ. Мась, тільки не кажи мені, що я знову нагримала на нього нізащо. Блін, ну я так не можу. 

МАСЯ. Він класний..

За вікнами хати починається якесь гудіння − Мася підходить до вікна.

МАСЯ. Орисю, ти це бачила?

ОРИСЯ. Що там?

МАСЯ. Фанатки Дениски.

ОРИСЯ. Що?

МАСЯ. Ну, він усіх не пустив у квартиру − наказав чекати. І ось поки ми тут веселилися, вони десь чекали, а він вийшов і там цілий натовп зібрався. Виглядає наче парад на фестивалі “Мельпомена Таврії”.

Орися теж підходить до вікна

ОРИСЯ. Капець. А він де? 

МАСЯ. Та он, вони його несуть на руках. Кудись…

ОРИСЯ. Чорт. Він такий красивий зараз. Може, він і правий, Масю.

МАСЯ. Він просто хоче красивого життя. Але хто не хоче.

Бар Олімп. Кривий Ріг.

Денис сидить перед баром на бордюрі.

ДЕНИС. Я не був у Кривому після того, як поїхав звідси. Мати дзвонила і розповідала, хто помер, хто сів, хто вийшов, хто ще торчить, барижить чи поїхав. Бар Олімп у часи мого дитинства був найкрутішим місцем. Це був наш Олімпійський і Атлас Вікенд, наш Бернінгмен та Клозер. Сюди приходили справляти головні події життя. Тут відбувалися найстрашніші бійки, і тут я вперше виступав на День Молоді зі своїм гуртом. Після − п’яні менти побили мене, але це було неважливо. Це була нормальна ціна за хвилини слави, коли я горлав щось незрозуміле в мікрофон, а всі, хто був на Олімпі, дивилися на мене. Заради цих хвилин я й хотів бути актором. Бо коли я на сцені і ви всі дивитися на мене, я дійсно відчуваю себе богом. До речі, про це.

Ви знаєте, що в Україні не можна організовувати оргій? Виявляється, є кримінальна відповідальність для тих, хто утримує місця розпусти. І злягатися на вулиці теж не можна. Але на Олімпі в Кривому про це не знали. Тут хлопці робили пропозиції дівчатам, а після, якщо ще могли стояти на ногах, закріплювали їх сексом за рогом. Кривий Ріг, Олімп і я, який вірив у себе попри все і всіх. Бо в людину повинен вірити хоч хтось. Мій ліпший друг сказав, що я ніколи не буду актором, Орися хотіла стабільності, а я… А я чомусь дуже захотів додому. Може, я й ніколи не вибирався звідси? Можливо, я ще лежу в полі з конопель з друзями − навколо літо, і всі ми думаємо, що ми боги. А мій тато Зевс заїде за мною на мопеді, який гарчить гучніше, ніж будь яка колісниця і скаже: “Давай додому, малий”.

 

Сцена остання

Орися, Мася та Денис чекають на аналізи Афіни у клініці. 

ОРИСЯ. Ну що, друзі, треба тільки змиритися. З лімфомою в собак четвертої ремісії не буває. Зараз вийдуть і скажуть, що вже час Афіну присипляти. 

ДАНЯ. Ну що робити? Ми це знали. Добре, що дали їй хоч рік ще прожити.

МАСЯ. Але ж так шкода її.

ОРИСЯ. Дуже шкода. Мась, Дань, а що там Денис? Я йому писала, але він не відповідає (Орися взагалі образилася на нього, що він пішов тоді і забанила його).

ДАНЯ. Та хз що з ним: я йому телефонував, але він не брав. А потім у мене з Марійкою закрутилося. Ну ви знаєте. Якщо чесно, то я думаю, що він до мами в Кривий Ріг поїхав.

МАСЯ. Боже, Кривий Ріг − це ж пекло реальне. 

ОРИСЯ. Я його попереджала взагалі, що коли він працювати не буде, то його шлях тільки в Кривий Ріг.

МАСЯ. Та відчепилася б вже від хлопця. 

ОРИСЯ. А що, я його чіпаю? Я ж його забанила.

МАСЯ (зітхає). Забанила, а гроші береш, які його фанати кидають тобі на карту.

ОРИСЯ. Ну він сам мою картку їм дам, а мені на собаку гроші треба. Шо не так тобі? І він обіцяв допомагати.

МАСЯ. Та нє, все правильно.

Виходить лікар.

ЛІКАР. Хто хазяїн Афіни?

ОРИСЯ. Блін, ось воно. Я тут.

Лікар підходить ближче. Сідає біля всіх.

МАСЯ. Що, все?

Мася починає схлипувати

ЛІКАР. Ну друзі, тут таке. Я не знаю, що сталося. Ви з самого початку знали прогноз.

ОРИСЯ. Так, дві ремісії і все.

ЛІКАР. Третьої практично не буває, а четвертої зовсім не буває. Ну, я таких випадків не знаю.

ОРИСЯ. Я розумію. 

ЛІКАР. Карочє, в неї четверта ремісія − це якесь диво. Ваша Афіна повністю здорова. Може, то наша помилка, але ж усі аналізи показували агресивний рак, а тепер вона здорова. Отже, вітаю з чудом.

МАСЯ. То Дениска виявився справжній бог? Вау. Оце ми лоханулися всі.

ДАНЯ. Я знав! Я вірив у нього. Я завжди вірив.

ОРИСЯ. Я так сумую за ним.

МАСЯ. Ну то їдьте з Афіною до його Кривого Рогу, може, він на вас там чекає? А де він взагалі, той Кривий Ріг? Ніколи там не була.

ОРИСЯ. Я не знаю. 



 

Текст створено в рамках драматургічної лабораторії ТИЖДЕНЬ / DRAMLAB / PRO 2021 року за підтримки Українського культурного фонду.