Кляті судді

Кляті судді
  • Автор: Богдана Демченко
  • Місто: Каховка
  • Рік: 2019

Кляті судді

Вистава – як звернення до людей
Монолог

Дійові особи:  Я

Виходить на сцену, починає стрибати, поступово хороший настрій перетворюється на істерику (від посмішки до сліз).
Заспокоюється і крізь сльзи:

Як же боляче! Ось тут. (показує на серце)
Як мені це набридло! Господи, як же мені це набридло!  
(плаче)

Задихаюсь, я задихаюсь від всього цього сморіду!
Люди навколо давлять, все навколо... давить.  Суспільство, влада, менталітет загалом. Антагонізм між встановленим «нормальним» та ненормальним. Між клятим добром і злом. Між гомофобністю та толерантністю. Між гнівом та радістю. Між булінгом та розумінням. Між повними психами та чуваками, які стверджують, що вони повністю здорові. 
(пауза)

Божий світ сказився до усіх чортів. Люди взбісилися. 
Ті, хто стверджує, що у нього є справка від невропатолога – довбані бовдури. Вони говорять про інших бридкі речі, судять їх за спиною. 
І якщо ви вважаєте себе психічно-урівноваженою людиною, в мене для вас погані новини! Ви – псих! Просто псих. Ніхто не ідеальний, але ви... 
(пауза, істерично, через сміх)
Хочете сказати, що це я істеричка? Бо щойно сміялась, потім плакала... 
Правда? !

(спокійно)
Може й так... 

( агресивно)
Але хто мене такою зробив?! ХТО?! 
Так, я відрізняюсь від більшості. В мене пофарбоване волосся, яскравий мейк, пірсинг, я ходжу за руку зі своєю дівчиною, в мене є велечезний шрам на шиї від ножа мого сусіда, психологічна травма після насильства, я переселенка, ношу кльоші і короткі спідниці, але чи заслужила я всього цього?! 

(пауза)
Якого біса ви корчите з себе богів? Ви вилите породження Сатани, хоча й говорите таке про мене! 

(пауза і спокійно та з усмішкою)
Коли мені було 13,  я ще жила з батьками. Ми часто їздили до бабусі, просто подорожували, я встигла побачити майже всю Україну, яка ж вона прекрасна. 
(пауза, усішка зникає)
Якось лишилась вдома сама, батьки були на роботі. Зайшов сусід у двір, гукав тата, зрозумів, що я одна, схопив ніж, порізав шию, хотів згвалтувати, апілюючи тим, що мені, бачте, не важко, раз в мене коротка спідниця та волосся іншого кольору, то я з усіма вже тут... 
у нього майже вийшло... 
Мене врятував голос жінки, яка покликала чоловіка додому. 
Ледь не захлинулася кров’ю... 
Він наказав мовчати. Я й нікому не розповіла. На шиї лишився шрам.
( Пауза)
(радісно) Мені 15, (зі смутком) на власному досвіді дізналась, що таке війна. Луганськ. Знаряди. Крики. Трупи. Загарбання земель. Смерть. Застрелили батька. Сльози... 
( полегшано) Довелось переїхати - від нашого старого будинку залишилисьтільки вхідні двері... Перейшла до нової школи. 
( Пауза)
  ( Радісно) Мені 16, я закінчую школу, мрію про вступ до Польщі, про кар’єру журналістки, про те, як відкрию власне видавництво, згодом бізнес піде вгору, зароблю достатньо грошей, повернусь додому, побудую великий будинок для мами та переїду до столиці. 
( Пауза)
В мене постійно були проблеми з однокласниками, не знаю, через що. Я ніколи не була конфліктною, завжди відкрита та дружелюбна. Можливо, їм не подобався мій рожевий колір волосся або «автограф» на шиї від ножа сусіда.
( Пауза)
У мене ніколи не було стосунків, мені ніхто ніколи й не подобався. 
В середині семестру до нас перевели дівчинку з сусіднього міста. ...
 Вона була така вродлива. Такі витончені риси обличчя, ідеальна шкіра, волосся. Вишуканий стиль одягу. Вона дуже виділялась і, звичайно ж, привертала увагу хлоців і, якщо відверто, мені це не дуже подобалось..., не знаю, чому. Щось було якось не так, мені здавалось. Наче така як і всі, але ... На хлоців уваги не звертала, чомусь постійно дивилась на мене. Після першого тижня у новій школі йшли разом додому, виявилось, що поряд живемо. У неї не закривався рот, постійно щось розповідала, з нею дуже цікаво. Так продовжувалось декілька місяців, ми стали найкращими подругами, нарешті з’явився справжній друг. Могли довго говорити по телефону, ходити магазинами... Якось ішли до мого дому, вона попрощалась... і поцілувала мене. 
( Пауза)
Тоді я зрозуміла, що мені в ній здавалось не таким. Їй подобались дівчата..., та, як виявилось пізніше, мені теж. Ми зустрічаємось.
 ( Пауза)
Склала всі іспити, йшла додому пізно ввечері, вже було темно. В провулку, через який я завжди проходила, було якось по-особливому моторошно. 
... В той вечір мене побили. Дуже жорстоко. Не побачила хто, було темно та й, власне, я валялась у багнюці. Потім дізналась – то були мої однокасники.
Люди жортокі і вони спотворюють усе прекрасне на цій планеті. 
( Пауза)
Життя мене навчило одному: ніколи й нікому не кажи правди! Бреши... І це твоє єдине спасіння. 
 ( Пауза)
Якщо тобі не спокійно на душі..., кажи, що все добре... якщо ти хворієш, кажи – здоровий... Якщо ти лисий через хімію, кажи, що модна стрижка... Якщо тебе булять і б’ють, кажи, що просто тимчасовий депресняк. Якщо ти з Донбасу – просто мовчи. Якщо ти гей – кажи, що нормальний... Якщо тобі гидко знаходитись тут, кажи – що чудово почуваєш себе в цьому оточенні. 
Бреши! Тільки це врятує тебе від ганьби! 
Якого чорта блять? 
Я маю брехати заради когось? Серйозно? Чому я маю робити щось для когось, коли для мене не роблять абсолютно нічого. Якщо я й буду брехати, то тільки для себе, тому що я так вирішила, тому що захотіла! А не тому що так вирішило сусіпільство. Якого біса те суспільство вирішує, хто і ким має бути?! Хто вони такі і чому уявили себе богами, які вирішують чужу долю? Якого блять чорта? Хтось на телебаченні говорить про те, що гомосексуалізм – це хвороба, таких треба лікувати. Хтось хоче якомога скоріше до Європи, а сам продовжує кидати на вулицях пластикові склянки. Хтось просто сидить вдома і судить ні в чому невинних людей. Хто придумав ці правила? Хто втановив кордони? Хто сказав, що геї та лесбійки не люди? Хто? 
Я не готова жити за правдою, де межа — між насильством і примусом, між примусом і тими догмами, які нам диктує суспільство.
( Пауза)
Байдуже на шрами та синці –це все минуле. Я не збираюсь жити минулим. Але я хочу бачити своє майбутнє... І в мене його може й не бути. Не хочу цього. Мені боляче, не через фізичні удари, а через моральний тиск. Виправдання, що суспільство ще не готове до таких різких змін – взагалі не виправдання! Яких блять змін? Коли вони до них будуть готові? Коли нахрін винищать всіх несхожих на себе? Класно придумали! Але це повна фігня! Я хочу жити сьогодні, а не чекати на завтра, яке може не наступити...

( Пауза і тихо)
Мені боляче .... Ось тут (показу на серце) 
(на сцені гасне світло)

Висновок: Є дуже різні люди, тож не потрібно, як то кажуть: «всех под одну гребенку», не варто загострювати увагу на якихось особливостях та відмінностях. Важливо, які людина робить вчинки, що вона робить.
Сподіваюся, що людям вистачить розуму в будь-якій ситуації залишатися людьми. І розуміти, якщо ми хочемо жити в цивілізованому світі, хочемо бути Європою, прагнемо бути вільними, то свобода має стосуватися усіх тем і людей..