Гарт



Гарт
  • Автор: Софія Ходєва
  • Місто: Київ
  • Рік: 2020

П'єса «Гарт»

Дійові особи

Мес – звичайний житель гуртожитку, у якого їде дах від недосипу
Щуриня Міна  
Чашка кави Раф
Пес Гриць
Усі інші дійові особи малозначні та не несуть достатнього змістовного навантаження, щоб вказувати їх імена

Дія перша

О першій ночі життя у гуртожитку тільки починається. Стукотять чашки, чутно сміх із кухні, так і на правому крилі  ̶  галасливі сусіди уже дві години не дають Месу спати.

Мес, вовтузячись на ліжку: Ні, ну скільки можна! Третя ніч, як Ви шумите. Розумію, робота, розумію, голодний вечір, але можна на децибел тихіше?

Михайло зневажливо подивився у бік Меса.

Михайло: І що тобі вже є? Ну пошуміли трохи, ти бо його зна, чо чіпляєшся. Он глянь, як Олег солодко мурчить (вказує на порожнє ліжко) Можна, якщо хочеш (сміється).
Мес: Причепо ти людська, і нащо я тільки погодився разом селитися, знав же, що нічого путнього не вийде.
Михайло: Не подобається  ̶  йди до старости, шукай собі інше місце. Нам з Інкою тут і так добре.
Мес: Це кімната хлопців.
Михайло: Це кімната у гуртязі. А значить жити можуть ті, хто заплатив за проживання.
Мес: Цікаво, що на це сказала б коменда.
Михайло: А ти спробуй, запитай, на горіхи усім дістанеться, криса.
Мес піднявся з ліжка, скомкав плед і наблизився впритул до Михайла. Вена на лобі настовбучилася, налилася кров'ю. Він узяв волю в кулак і зарядив у носа сусіду.

̶  Заїбав!

Сонним, він вийшов зі 118 і присів на підвіконні вікна біля туалету. Хлопець почесав потилицю, потер очі, і побачив, як до нього підбігла коричнева хвостата істота. Це був щур.

Блядь! - стисло описав усі емоції він і спробував пихнути його ногою. У відповідь на це Мес почув писк. Вусате створіння заговорило.

Міна: Чо ти пялисся? Ото пхнути мене, ні щоб пригостити, печива там усякого дати, цукерку, папір на худий кінець теж згодиться. Правду Михайло каже, ти криса ще та.
Мес: Сама криса.
Міна: Не криса, а щуриня.
Мес: Може, ще й ім'я маєш?
Міна привітно відкрила рота: Я  ̶  Міна, щуриня Міна.

Цього не вистачало. Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю да́шок пливе. Що ж, Міна так Міна.

Мес: А чо ти тут?
Міна: Я тут, тому, що й і усі. Не знаю навіть, як відповісти на твоє питання. Тобі яку з версій?
Мес, що знову почухав потилицю: Давай ту, у яку віриш найбільше.
Міна: Я не опираюсь на віру у таких питаннях, мені куди більше подобається оперувати фактами.
Мес: Фактами, бач. Ну давай тоді свої факти.
Міна: Не мої, а перевірені тисячами й тисячами, однак якийсь тугий ти співбесідник. Та нічого, слухай, може, чимось зарадить. Як ти, напевне, знаєш, існує декілька версій походження живого на Землі: що усе створене Богом, інопланетянами, або долею чистого випадку  ̶  Великого вибуху, який стався мільярди мільярдів років тому і з'явилася Земля, з ріками, лісами і горами, а потім після купи видозмін перші істоти стали мавпами, а там уже Дарвін, шкільна програма, усе як у книжці, одним словом...
Мес: Так, то ясно. А ти у що віриш?
Міна: Тугий ти, хлопче, на слух, чи що? Я не вірю, я покладаюсь на власне чуття, тільки коли маю тому підстави.
Мес: Добре-добре, то які ж у тебе підстави, Міно?
Міна: А ось які.

Вона дістала з невеликої сумки, що кріпилася на спині, прямокутний девайс і тицьнула на екран. Невеликий промінь світла відобразився на стелі невеличким зображенням.

Міна: Угорі ти можеш бачити Сонце мого життя, великого пастиря усіх щурів Ількуса. Подейкують, що він прийшов із Далекого Сходу, і приніс із собою великі знання. Ніхто достеменно не знає, коли він жив, проте відносять ці щасливі моменти до періоду раннього палеоліту. Він приніс нам вогонь, навчив читати і писати, дарував голос і віру у власні сили. Саме завдяки Ількусу існує все живе і все мертве, завдяки його силі дихає і припиняє дихати.

Щуриня Міна ще трохи поступилася у екран, а потім знову натиснула кнопку і проекція зникла. Вона заховала девайс у сумку і сіла поряд з Месом, який отетеріло переварював її слова.

̶  Тобто у щурів є телефони?
Міна: Так, це технології Ількуса, він лишив нам креслення. Це як Леонардо да Вінчі й літаки, тільки набагато древніше.
Мес: І ви використовуєте їх, щоб показувати казочку про поводиря усіх щурів, який приніс вам вогонь?
Міна: Це не казочка, а правда. Сотні таких як я ходять по світу і діляться знаннями про Ількуса. Ми знаємо, що він був, є і буде, допоки про нього говорять.

Факти безоговірні, подумав було Мес, і задумався про картинку, яку показала Міна. Там був зображений листок із криво виведеними літерами невідомою Месу мовою. Видно, щурячі проповідники використовували його як доказ існування Ількуса та його істин.
Мес: То ти давно так ходиш?
Міна: З самого народження. У нас в сім'ї усі несуть знання пророка Ількуса, ширять їх та діляться його сокровенними дарами.
Мес: Якими такими дарами?
Міна: Основами основ. Збір правил, як воно - жити по правді.
Мес: А скажеш мені?
Міна: З радістю.

Щуриня зайняла зручну позицію, застрибнула на підвіконня і почала рівну, чітку декламацію:

̶  Основа основ перша: жоден дух, жоден хтось не має ширити чутки про Ількуса.

«Перше правило бійцівського клубу - ніколи не розповідати про бійцівський клуб», - виринуло у голові Меса.

Міна: Основа основ друга: всюди, всюди і завжди нести знання Ількуса, розносити його поміж усіх щурів і інших істот.
Мес: Почекай, а хіба нема у цих основах протиріччя? Не говорити і говорити... Якось це не дуже складно.
Міна скривила міну: Усе тобі не так. Це просто трактовка письма, яке ми знайшли у далекій печері на Сході. Це ж не значить, що все дослівно треба розуміти. І взагалі, є безліч трактувань, я от обрала цю. Треба бути наївним, щоб вірити усьому. Є свої нюанси.

Мес поступився у підлогу. Що відповісти щурині, він не знав, тож залишатися на підвіконні не захотів.

Мес: Ок, я тебе зрозумів. Бувай здорова.

Міна отетеріло вирячилась на цю зухвалу пику. Вона точно хотіла продовжити обговорення. Але Мес знав, що говорити перед зачиненими дверима, наглухо запаяних клеєм - собі ж шкодити. Тому він просто пішов.
Поки повертав у кімнату, щоб взяти чайник, задумався. «Подумати тільки! Щури мають свої технології, ба телефони ще, а ходять і несуть якесь знання якогось когось. Та і хто взагалі той Ількус? І чи існував? Де доказовість, факти, на які так сетувала Міна? Безліч питань, жодної відповіді».

Мес пройшов повз Михайла, який тримав серветку біля носа, поставив на стіл чашку, закинув туди дві ложки кави швидкого заварювання, і пішов на кухню з нею і чайником. Компанія приємна, особливо коли сріблястий закипів і облав окропом чорну глиняну. Мес узяв напій і відсьорбнув. Раптом язику стало гаряче.

Мес: Ай!
Чашка кави Раф: Обережніше!

Мес подивився на чашку. Кава у ній дивно булькала, охоплена гнівом.

Мес: Сорі!
Чашка кави Раф: Вибач назад не наллєш!
Мес: Резонно.
Чашка кави Раф: Я  ̶  Раф.
Мес: Що б це не означало, привіт.
Чашка кави Раф: Котра зараз година?
Мес: За другу перевалило.
Чашка кави Раф: Працюєш?
Мес: Та ні.
Чашка кави Раф: А нащо мене п'єш?
Мес: Та шось мої сусіди збили режим, тепер заснути не можу, от і вирішив бахнути.
Чашка кави Раф: Логіка залізна.
Мес: Угу.

Розмова не клеїться. Раф - жорсткий співбесідник, видно, що він уже вичерпав ресурс терпіння на сьогодні.

Мес: Тебе часом ніхто не пив з моїх сьогодні?
Чашка кави Раф: Знаєш, є один хлопець, він, страшно сказати, багато мене використовує. Сьогодні ложки чотири. Одного разу купив якусь бадягу, і в банку до мене підсипав. А я ж бачу - дешеве!
Мес: Тьху, а я думаю! З тонкими руками такий?
Чашка кави Раф: Так, так.

Знову запала мовчанка. Мес почав було активно сьорбати, поки не почув голос Рафа.

Чашка кави Раф: А як ото такий чайник називається, що він або є, або його немає, коротше, що точно не скажеш, але і перевірити ніяк?
Мес: Чайник Рассела.
Чашка кави Раф: Так от, він є. Вчора бачився. Великий такий, справжній бугай. Правда просив не казати нікому, а я пролив усю воду, як завжди, словом.
Мес: Чим доведеш?
Чашка кави Раф: Та нічим. Тут-во вся сіль, що нічим, він любить грати інкогніто.
Мес: А що він казав?
Чашка кави Раф: Казав що сусід твій - мудак, таку бадягу у мене підмішувати. Я ж не якийсь там цейлонський чай.

«Здуріти, конкуренція у світі гарячих напоїв».

Мес: А давно він підмішує?
Чашка кави Раф: Двічі точно, один раз я спав, підозрюю, що так, бо чув шум.
Мес: Ну я пішов. Привіт Расселу передавай. А з Микитою я поговорю, тебе переставлю, не хвилюйся.

Мес зробив останній ковток, лишив чашку біля мийника і вийшов з кухні. Йому на мить здалося, що у животі хтось кричить. Виявилося бажання відлити.

Закінчивши справи у вбиральні, він натиснув на змив і подумки попрощався з Рафом. «Хороший мужик».
Мес захопив у 118 куртку і спустився сходами, пройшов повз вахтерку та відчинив вхідні двері.

Вахтерка: Куди зібрався?
Мес: Покурити хочу.
Вахтерка: Кури надворі до 11. А так  ̶  всередині, нашо вам курилки облаштували біля пральних машин?
Мес: Ну ок.

Він трохи пройшовся туди-сюди коридором, але ой як не хотілося знову підніматися. «Краще добазаритись», - подумав хлопець і направився реалізовувати мету.

Мес: Цей, ну, може, все-таки пустите? Я вам шоколадку куплю.
Вахтерка допитливо на нього глянула.

Вахтерка: Ну ладно, я люблю «Максфан» за 50 гривень, на верхній полиці у сусідньому магазині, біля горілки, між «Рошеном» і «Мілкою».

Мес: Дякую, я втямив.

Він уже було розвернувся в сторону дверей, коли жінка зупинила його.

Вахтерка: Стій. Ще одне.

Вона підвела до нього песика.

Вахтерка: Це  ̶  Гриць. Його треба вигуляти, це можеш зробити ти, поки йтимеш за шоколадкою. Біжи.
Мес, очманіло: Який в біса пес? В гуртязі з тваринами не можна.
Вахтерка: Не твоє собаче діло. Комендантка попросила придивитися. Йди вже, не барися.

Мес взяв повідок і нарешті вийшов з Грицем надвір. «Може, треба було таки палити всередині. Мало того, що шоколадку тепер нести, так ще й цього псяку вигулювати тре. Бовдур».

Гриць: Не бовдур, а людина, яка стоїть на своєму до кінця.

Мес запалив цигарку.

Мес, із вдаваною здивованістю: Отакої, може ще мою долю передбачиш?

Гриць принюхався.

Гриць: За моїм підрахунком, якщо ти перейдеш дорогу через 10 хвилин, то позашляховик розірве твоє тіло на шмаття.

«Дурня! Дурня! Дурня!» - почув Мес голос позашляховика.

Мес: Чим доведеш?
Гриць: Нічим, ти спитав, я відповів. Потоваришувати ми не встигнемо, тому брехати мені нема причин. Ні друзі, ні вороги, так  ̶  прості знайомі.
Мес: А якщо я піду раніше?
Гриць: Залежить від того, як ти це зробиш. Я житиму у будь-якому випадку. Ти  ̶  навряд чи.
Мес: Чому це?
Гриць: Розумієш, Месе, ти не дуже-то вписуєшся у систему світобачення жителів цього гуртожитку. Таких ми нейтралізуємо, якщо вони самі не додумаються пошвидше піти.
Мес: Як це - нейтралізуємо?
Гриць: А отак. Вийде такий як ти покурити - і позашляховик такий - гоп - і нема ні Меса, ні стресу. Таке собі запізнє кесареве.

У Меса запаморочилося в голові. Цигарка зотліла, а він зробив всього декілька затяжок.

Мес: Хто ти?
Гриць: Я - Гриць.
Мес: Чому Гриць?
Гриць: Ходять чутки, що якщо у твоєму житті немає знайомого з українським ім'ям, ти або в паралельній реальності, або в іншій країні. Тому - Гриць.
Мес: То що, я попав, песик?
Гриць: По-любому, браток. До цього імені не було, а тепер є - одже ти повернувся з тої реальності в цю. Гештальт закритий, вина більше немає.

Дія друга

Мес замешкався. Відійшов до дерева біля гуртяги, потім до сміттєвих баків, знову до дерева, усе метався і метався. Кинув повідок, обхопив голову руками і глибоко вдихнув.

Мес: То я помру?
Гриць: Недарма Міна казала, що ти тугенький.
Мес: Звідки ти знаєш Міну?
Гриць: Ти знаєш Міну, отже, її знаю я.
Мес: І багато ти знаєш, що знаю я?
Гриць: Достатньо для того, щоб передбачити, як тебе розчв'якне позашляховик.
Мес: Ти що, Бог?
Гриць: Я не прихильник абстрактної філософії. Я знаю те, що знаєш ти, от і всього.
Мес: Ага, а ще говориш. Темниш ти щось, песик.
Вони помовчали.
Мес: Окей, а що буде, коли мене розчв'якне?
Гриць: Та нічого особливого. Коли помирає хтось із кімнати, інші ще рік можуть жити у ній безкоштовно, і сесію їм закривають. Твої сусіди облаштують тату-салон, одному наб'ють твоє ім'я.
Мес: Стоп, кому?
Гриць: Михайлу. В знак трауру, чорну, на кісточці ноги, або на пальці, там, де менше видно. Адже якби він не шумів, ти б і вийшов надвір.
Мес: А якщо я повернусь?
Гриць: Ти не повернешся. Він уже їде, тому лишається просто піти по солодощі вахтерці.

«Та бреше він, чо ти ведешся, наївний ти такий»,  ̶  галдить десь на фоні позашляховик.

Мес: Гриць, тебе треба завести, щось ти розпиздівся.
Гриць: Як знаєш, але тоді тебе не випустять заново, а шоколадка треба, інакше виселять.
Мес: Та хай краще виселять, ніж я помру.
Гриць: Ну це не точно.
Мес: Що?
Гриць: Якщо зачистку запланували, то вона відбудеться. Як не позашляховик, то вікно, або ніж, або лезо.
Мес: Тобто?
Гриць: Тобто або ти сам себе, або тебе.
Мес: Тобто!?
Гриць: Лови the rhythm of the night. Покури, вдихни і відпусти. Що станеться, те станеться.
Позашляховик: Привіт.

Мес подивився у бік машини сонячного кольору, яка підмигнула йому фарами.

Мес: Ти по мене?
Позашляховик: Так.
Мес: Але ж я не готовий, і взагалі не вірю у фатум, ідіть нахуй. Так, ідіть.
Гриць і позашляховик: Сам іди!
Мес: Це все просто неможливо знести. Краще вже піддатися. Ок, ведіть, де мені там вмерти треба.
Гриць: False alarm, Месик, відміна.
Мес: Як?
Гриць: А отак. Якщо ти не купиш вахтерці шоколадку, то у неї не стрибне цукор, а кортизол спричинить надмірну злосність. Один удар  ̶  і нема Євгена Олеговича.
Мес: Якого ще Єв...
Гриць: ...ген Олегович, її чоловік. Прийде додому напідпитку, подивиться  ̶  дружина майже спить, приляже, погладить, а їй може спати хочеться, може її хлопець якийсь у гуртязі надурив, смачного не приніс, а курити пішов. Вона, Месе, почне віднєкуватися. Та і втомилася, мабуть, весь день сиділа, за такими одороблами дивилася, як ти. А чоловік-дурень, іншого не знає, як напитися і лізти. Того один удар  ̶  і нема Євгена Олеговича, тільки тіло якесь в калюжі крові лежить. Непорядок, хлопче. Йди собі, сьогодні за планом треба був тільки ти, пізніше заберемо. Веди мене, поки не передумав.
Мес: Пізніше заберемо?
Гриць: Що, днів мало? До кінця століття можна не спішити, рівень смертності падає не значно.
Мес: Як це? У кінці століття сильно?
Гриць: Слухайте Грету, вона в цьому розбирається, хоч мало хто сприймає її слова серйозно.
Мес: Ааа, ну ти зав'язуй з цією конспірологією, перенаселення, нестача ресурсів.
Гриць: А ти купи силіконову кружечку і шопер і пизди що завгодно. Побачиш, собі ж краще зробиш.
Мес: Який мені резон? Усе одно мене скоро заберуть.
Гриць: Це ти так думаєш. Я ж знаю тільки те, що знаєш ти, не забувай.
Мес: Чому б мені хотіти вмирати?
Гриць: Ти хіба схожий на того, хто хоче жити?

Мес промовчав.

Гриць: Днями сидиш за ноутбуком, переїхав у гуртягу - почав палити. Проїдаєш сусідям плісняву. Ні піти на роботу, зняти квартиру, почати жити.

Мес: Я уже живу.
Гриць: Є різниця між життям, і тим, що ти цим словом називаєш.
Позашляховик: Я думаю, тобі не вистачає динаміки.
Гриць: Що, в біса?
Позашляховик: Сидиш багато. Я постійно у дорозі, підбираю таких, як ти, і відвожу подалі, щоб шлях не займали.
Гриць: Кому?
Позашляховик: Багато кому. Бізнесмени, танцівники, перекладачі. Зазвичай іменують професіями, проте я притримуюся іншої класифікації. Мрійники, активісти, живі комп'ютери та книги - от хто рухає.
Мес: Ти ж не про справжні книги?
Позашляховик: Я про людей, на яких ти перестав бути схожим. Як Радченко із «Міста» Підмогильного. Що, думав, переїхав у велике місто, і усе литиметься у руки саме?
Мес: Нічого я не думав. І взагалі, Радченко свого досягнув.
Гриць: Бо мислив по-щурячому.
Позашляховик: Професіями.

Вони помовчали, Мес допалив цигарку. Почувся звук кипіння чайника Рассела.

Мес: Той-во, ви про Ількуса знаєте?
Гриць: Ну ти ж знаєш, от і ми знаємо.
Мес: Ага, тобто я знаю, коли помру, і про збільшення смертей наприкінці століття?
Гриць: Якщо глобально, то так. Ти думаєш, я це за вуха притягнув? Нема статистики, інформації дослідницької? Смерть, якщо це не випадковість, звичайно, ми дійсно обираємо самі. Куриш  ̶  з'являється ризик раку легенів. Мало спиш  ̶  перевтома. Любиш побавитися гостреньким  ̶   підшлункова.
Позашляховик: Ну ти не перегинай. Є ті, хто бавляться, курять, сплять мало, а помирають в якісь 110.
Гриць: І багато ти таких знаєш? При них у медіа і пишуть, бо ці випадки унікальні. Істини прості, але мало хто їм слідує.
Мес: Щуриня Міна так само сказала.
Гриць: Система дала збій. Прямо «Матриця». (Похмінувся)
Мес: Я пішов по шоколадку. Сиди тут.


Дія третя

Мес вийшов з магазину, тицьнув Грицю крило курки.
Мес: Лови, заслужив.
Гриць: Пасибі.

Гриць зжував увесь шматок і почав бубніти.

Гриць: Ти не злись на сусідів.
Мес: Так а як не злитися? Невже вони не знають, що таке субординація?
Гриць: Ну я, наприклад, не знаю.
Мес: Так ти ж знаєш усе, що знаю я.
Гриць: Натяк зрозумів?
Мес: Тобто я ще й винний?
Гриць: Ніхто не винний. Обставини - як течія води, від вітру змінюються, коли швидко, коли ні. Я колись сидів у Оленки у гостях, це донька твоєї коменди. Підійшов її син, коменди внук, і сказав, що його ведмедику відірвало лапку, коли хлопець кинув його у стіну. І тоді я подумав: рішення  ̶ імпульс, мало наслідки, і що керувати імпульсами - справа складна. От ти в гуртягу заселився, здавалося б, підшукай університет з нормальними умовами, подумай про майбутнє, попрацюй, зароби. Але ні. Імпульс. Красива дівчина вступила сюди і ти за нею. Рішення прийшло, і, як відірвана лапка, тепер приносить сум. Справа у компромісі, Месе. Імпульсів, рішень і совісті. Шукай вихід, бажано не у вікно, і обов'язково вийдеш. Чорт, знову вікно. От гівно. (Сміється) Сорі, моя попередня власниця була репетироркою китайської, а не філософії, тому я такий собі мислитель. Простіше стався і менше парся. Амінь.
Мес: Гайда в гуртягу, малий. Не знаю, що ти за примара, але щось у тобі є.

Вони зайшли у гуртягу. Мес тицьнув вахтерці шоколадку і повідок.

Мес: Тримайте, і цей, не зліться на Євгена Олеговича. У всіх бувають складні дні.

Вахтерка взяла смакоту і отетеріло глянула на хлопця, проте нічого не відповіла.

Мес: Бувай, Грицик. Гештальт не такий вже й закритий.
Гриць: Жидао, комрад.

Мес піднявся сходами. Хотілося чогось смачного і спати. Він підійшов до дверей 118 і постояв біля них. Потім повернувся до сходів і збіг вниз. Більше його тут не бачили.

Епілог

Два голоси, чоловічий і жіночий лунають з кухні п'ятого поверху.

Хлопець: Та кажу тобі, він дахом зсунувся. Михайла йобнув і втік, зараз з бомжами десь живе.
Дівчина: Нє, ти все вигадуєш. Його Інка бачила у бізнес-центрі, де вона секретаркою працює, він у костюмі, весь такий галантний, йшов холом, привітався з нею навіть. А потім, тижні через три, його у Оттаві бачили, він музику робить, або барменом працює, мені фотку з клубу показували.
Хлопець: То барменом чи музику робить? Просто так звалив і одразу на класну роботу? Чому речей не забрав? Не сказав нікому?
Дівчина: Що тобі вже є? Може, йому тут погано було, мені теж не особливо б хотілося сюди повертатися, якщо б була можливість переїхати. Гроші є  ̶   усе інше буде.

На кухню зайшов Михайло із синцем під оком, щоб заварити воду у чайнику.

Хлопець: Михайло, чуєш, куди сусіда подів?
Михайло, потираючи око: Та не знаю я.
Дівчина: Що, невже він тобі не двонив, не писав?
Михайло: Дзвонив один раз, просив його каву пити, але іншої не підсипати. Мовляв, це неповага до благородного напою.

Хлопець і дівчина переглянулися. Засвистів чайник Рассела.
Київ, 26.09.20