Доки це матиме сенс

Доки це матиме сенс
  • Автор: Аня Битшим
  • Місто: Горлівка
  • Рік: 2019

ДЕНЬ ДОБРОВОЛЬЦЯ або ДОКИ ЦЕ МАТИМЕ СЕНС

П’єса без героїв

Дійові особи:
Хлопець (І) – 18 років, високий стрункий юнак з запальним характером, що має проблеми з батьками (мати дуже любить, натомість батька (який не рідний) не сприймає взагалі як авторитет), закоханий і від цього сприймає все, що відбувається, «у рожевому світлі».  Переселенець, приїхав з маленького міста Блага Звістка (що знаходиться в зоні проведення АТО/ООС) в мегаполіс, лякається гучних звуків, спалахів та різких рухів незнайомих людей. Носить в кишені ніж.
Старша сестра (Н)  - 28 років, самотня дівчина з цинічним характером, живе в столиці 10 років, дуже хвилюється за І та його майбутнє, але не демонструє цього. Рухи різкі,  погляд стомлений і холодний. Любов до брата проявляється в тому, що вона ставить під сумнів його починання й захоплення, поки він не доведе їх серйозність.
Мати (Марта) – жінка 46 років, виглядає молодшою. Тендітна, з тонкимирисами обличчя, за інших обставин могла б бути моделлю, але військові дії у місті та конфлікти з її чоловіком підточили природню красу. Мало говорить, виразний теплий погляд, рухи плавні, для неї любов – це перш за все турбота і терпіння, а не пристрасть. Любить своїх дітей понад усе.
Молодша сестра (Дана) - 10 років, школярка, єдина донька другого чоловіка Марти. Любить батьків і брата. Дуже гарна, тихо розмовляє і має такі самі звички, як і Марта. Маленька Марта. 
Чоловік: років 40-45, не яскравої зовнішності, видно, що випиває, вдягнений у домашній спортивний костюм і капці. 

Дія І.
Простір складського приміщення (закинута промзона, завод, фабрика, сквот або подібне), де розкидані палети, банки від фарби, папір, старі покришки. Світло тьмяне, але досить, аби побачити деталі.
І: Можна зняти цю огорожу? (торкається до залізного або з будь-якого іншого матеріалу шматка огорожі, що розділяє приміщення і переносити її)
Н: Можна, якщо сам це зробиш. 
І: А що ти сама тут можеш зробити?
Н: Сама – нічого. Ми тут все робимо разом. Сама я можу тільки здохнути, але для цього можна було і вдома у Благій Звістці залишитися (посміхається невесело).
І: Не смішно
Н: Геть зовсім.
І: Я кажу всім, кого дійсно люблю, що люблю їх, коли «прилітає», і прошу пробачення, якщо, може, кого образив. Бо не знаєш, куди насправді прилетить...
Н: Не знаєш. 
Н. ставить на місце огорожу, яку повернув І. 
І: Де тут АТБ?
Н: Ходім, покажу. 
Н: А потім покажу тобі міст.

Дія 2. 
Міст, який не поєднує нічого. Фрагмент перекриття, на якому сидять І та Н. 
І: Можна, я зніму тут story? (дістає телефон, налаштовує камеру).
Н: Тут ніхто ні в кого не питає дозволу. 

І: Вимикає камеру, ховає телефон, згадує щось, говорить вголос:  - Так почалися наші стосунки. Я подумав, що треба зняти про це фільм, і вона каже по телефону «Давай знімемо фільм…»
Н: І де ж ти житимеш? ( зверхньо).
І: У бабусі поки що, працюватиму офіціантом, потім ще у пана Д….
Н: Якщо ти працюватимеш на пана Д., точно не зніматимеш кіно, просто повір.
І: Там не дуже складно, мені Костік розповідав.
Н: Повір. Костік - єбально мєсне.
І: (продовжує думати вголос): і ми думали поставити на дорозі «розтяжку», щоб все по-справжньому. 
Н: Для чого?
І: Люблю її.
Н: Зараз. Коли працюватимеш в Д., це швидко втратить значення.
І: Її батько проти.
Н: Так триватиме років десять, якщо вам пощастить (посміхається, дістає електронну сигарету, згадує, що вона з малим, і ховає її назад у кишеню, І це помічає).
І: Інколи мені хочеться її вбити.
І: Хочемо зробити фільм про війну. Вона сама придкмала.
Н: Наіщо?
І не відповідає.

Дія 3.
Дім. Стара квартира, перероблена під «лофт», достатньо декількох предметів – наприклад, високий стілець і фрагмент стіни з картиною. 
І: У вас тут така атмосфера (зачаровано).
Н: Ну, а що ти хотів – зверху – показує в бік – цвинтар, знизу – річка і острів, тут тільки один житловий будинок цей на пів вулиці. Колись тут був завод.
І: А що тут зараз?
Н: Ми.
І:  Давай почнемо знімати тут?
Н: Тут є право на помилку, але тільки один раз. Для того, щоб побудувати цей дім, багато чого вкладено, і я не тільки про гроші. В основному – не про них. Це територія свободи, і тут все можна. Але один раз. Я не можу нічого обіцяти, типу «в тебе все вийде». Але шанс є. Тут стільки всього було, що цей простір може тебе і вбити, і відродити. Можеш спробувати. Я підтримуватиму тебе, доки це матиме сенс. Якщо все зробиш правильно, то це буде і твій дім теж.
І: А якщо ні?
Десь вдалині чути звук фейерверку. І щулиться і відходить вбік. На сцені залишається Н.
Н: І я тебе люблю (записує на телефон аудіоповідомлення). Проекція демонструє аудіодоріжку повідомлення.

Дія 4. 
Мати, І та Дана пів року тому (до попередніх подій). Типова безбарвна квартира в місті Блага Звістка. Вигорілі шпалери, пошарпана підлога, хатнє начиння, тазик на підлозі і фотографії у рамках на стіні.
І (вдягнений у військову форму без жодних відзнак): Мені доручили розповісти вірш на День добровольця.
Марта: Ти нікого не вбивав.
І: Завтра – День добровольця.
Марта: Тато розізлиться.
І: Один вірш і все. І він не мій тато. 
Марта: Сердитиметься він.
І: Мені пофіг. Виходить з кімнати.
Марта загортається у ковдру, як у шаль, стоїть мовчки.
Минає хвилина, І знову заходить.
М: Можеш не піти?
І: Всі підуть. І Марк, і Женя, і Костік.
М: Я можу подзвонити до Тамари Іванівни і сказати, що ти захворів. 
І: Телефон не працює. Лінію перебило.
Марта: Який саме вірш?
І: Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я…»
Марта: Сумний.
І: Ну і свято не «букварика».
І застібає військовий ремінь.
Марта: Чому там про хрест?
І: вдумливо і разом з тим повільно тихо, як для дитини, починає пояснювати словами з підручника: Ма, ну бо він несе свій хрест, типу життя своє важке, долю, талант, викупаєш? От ми з Данкою – твій хрест, це умовно «несеш», типу терпиш, любиш, не напрягаєш.  Ну а він свій хрест, він же дисидент, за свої погляди сидів.
Марта: То він сидів? (здивовано)
І: Ну тоді всі поети сиділи, типу за політику, він, здається, і помер десь там, де білих ведмедів пасуть, і могила його там. Тамара Іванівна казала, де саме, але я забув. На стіні висять чорно-білі фото,  Марта в цей час дивиться на них. Далі Марта бере з тазика, що стоїть на підлозі, мокрі речі, викручує їх, розвішує на мотузці. І. мовчки допомагає.
І: Завтра мені на дев’яту. 
Марта: Може, не підеш?
І: мовчки довішує білизну, витягає з кишені пачку цигарок, зазирає в неї, бачить, що порожня, зіжмакує та імпульсивно викидає в смітник. Виходить.

Дія 5. 
Ранок наступного дня. Настає день добровольця. Вмикається запис (радіо «Промінь»). Оголошують час: у Києві восьма година. Звучить гімн.
Чоловік одним рухом вимикає звук приймача. Більше він не з’являється. 
Марта: знімає трубку старого дискового телефону.  - Телефон не працює. 
Входить заспаний і скуйовджений І.
І: Мам, просив же розбудити.
Марта: Таки підеш?
І: Не починай, будь ласка.
І: Погладь мені сорочку.
Марта мовчки дістає білу парадну сорочку з шафи. Кладе на стіл, схиляється над нею. Вмикає радіо. Передають новини.
І заправляє сорочку в брюки, поправляє ремінь, кладе у нагрудну кишеню складений вчерверо аркуш паперу. 
І: Ма… Скоро повернуся.
Вбігає дівчинка у довгій сорочці. Це Дана. І обіймає її.
І (до Дани): Скоро повернуся.
І. виходить. Марта з Даною залишаються.

Дія 6. 
На сцені пляшки з-під пива – скляні та пластикові, зім’яті пачки з-під цигарок, розірвані аптечки та їхнє начиння (бинти, джгути та інше), кілька бляшанок від енергетиків. В курку залу сидить дівчинка у довгій сорочці, замотана у ковдру.
Проекція налаштовується у ручному режимі, на екрані демонструється процес налаштування.  На проекції запис – І. у білій сорочці читає вірш Стуса. Читає з надмірною виразністю та драматичними паузами. Дівчинка в ковдрі дістає телефон і починає це знімати на камеру. 
Проекція змінюється. Йдуть аудіозаписи пісень з youtube (випадковий список, може бути, зокрема, Kazka, Yuko, «Океан Ельзи»…). Жоден запис не дограє до кінця, постійно перемикається. Остання пісня  - «Лінія Манергейма» - «Їй 15 і вона торгує квітами на вокзалі». Далі йде відеозапис вулиці спального району будь-якого міста (без пізнаваних ознак). Багатоповерхівки, гаражі, «нейтральна географія». 
Дівчинка у ковдрі підвожиться, виходить на центр сцени, бере пластиковий пакет і починає збирати пляшки та все сміття у пакет. Виходить в зал і сідає з глядачами.
На проекції – тільки текст – спочатку імена в’язнів Кремля (у довільному порядку) – Сенцов, Балух і т.д. Потім – назви окупованих міст та міст «сірої зони» - Донецьк, Макіївка, Горлівка, Піски… Потім назви ідеологій – демократія, диктатура, авторитаризм. 
На сцені високий стілець (з дому Н.). І у розстібнутій білій сорочці повторює, переплутуючи рядки, вірш Стуса, і сьорбає «Revо» з пляшки. Допиває, ставить пляшку на стілець, виходить.
На проекції фраза «Доки це матиме сенс».

2019, Горловка