Чорне світло

Чорне світло
  • Автор: Богдан Приходько
  • Місто: Краматорськ
  • Рік: 2021

Дійові особи:

Людина з мікрофоном – ведучий телепрограми.

Огдан – юнак 19 років, студент. Стримайний, відповідальний.

Тас – двоюрідний брат Огдана, 17 років, школяр, легкий, відкритий та прямолінійний.

Овоч – дідусь Огдана та Таса. Хворий на рак мозку.

Ван – друг Огдана, 20 років, працівник у великій компанії, почав юзати вітамін, щоб розфарбувати своє життя.

Нік – друг Огдана, 18 років, студент, підприємливий айтішник, егоїст.

Жінка – психічнохвора на шизофренію пані.

Мама

Бабушка

Тітка

Сусідка

Лікарі

 

ДІЯ І 

СЦЕНА І

Темрява. По простору іде Огдан. 

Огдан(кричить): Ау.. Ау. Агов. Де ти? Ти де? Темно тут, не видно нічого. Увімкніть світло хтось. Блять, да увімкніть світло. 

Огдан підходить до глядача та просить увімкнути ліхтарик.

Огдан: Все одно не видно. Увімкніть ще. ЩЕ! 

Один за одним вмикаються ліхтарики, Огдан бачить дідуся.

Огдан: Оо. Деда, ось ти де. Чого ти там стоїш? Пішли на зорі дивитись.

Огдан підходить до діда, бере його за руку та відводить на відкритий простір.

Огдан: Ось тут гарно їх видно. Правда?

Дід (посміхаючись): Угу…

Вони стоять мовчки і дивляться вгору.

Огдан: Якийсь тихий ти сьодні. (пауза) А бачиш ту зорю (вказує пальцем), то насправді Юпітер…

Мовчання.

Огдан: Знаєш, ти ніколи не розказував про себе, бо…

Голос Огдана перебиває різкий ультразвук і темрява. Все поступово заповнюється чорним світлом, землею стелиться туман. Огдан лякається, дивиться на дідуся, але той смиренно дивиться вгору на зорі. 

 Незвідки виходять дивні чорні силуети з підсвіченими шоломами на обличчі, чи то як у космонавтів чи як у лікарів. Вони повільно перекривають собою світло і підходять до Дідуся. Беруть його за руки і ноги й забирають. Дідусь не пручається. Огдан замер від страху. 

Темрява. Нависає напружена тиша.

 

СЦЕНА 2

Вмикається старий телевізор, грає заставка, після якої починає лунати голос ведучого. 

Голос із ТВ: Шановні глядачі нашого шоу, я неймовірно радий вас тут бачити. Хочу попередити, що розказана сьогодні історія повністю засновано на реальних подіях. Все що буде далі відбуватися - це вигадка, це сон, це реальність. Це все одразу. Отже без спойлерів, без тізерів і без коментарів. Занурюйтеся, сідайте зручніше, діставайте попкорн. Бажаю Вам гарного перегляду.

Голос замовкає, починає грати інтро шоу. Кімната заповнюється чорним світлом. На дивані сидить дід і дивиться передачу. Заходить заспаний Огдан. Уважно дивиться на діда. Пауза. Обережно підходить до нього.

Огдан (тихо): Сон, сука.

Дід: Еммм. Повтори, що ти сказав?

Огдан: Оу, кажу, наснився сон, шо тебе НЛО забрали, уявляєш?

Дід: Ясно. Якийсь (пауза, під час якої дідусь на мить подивився в екран) бе-з-глуз-дий сон.

Огдан: Мабуть. Просто обідно що забрали тебе, а не мене. Я теж хотів би в космос....

Дід мовчки відвертається від онука і продовжує дивитися ТВ.  Огдан дивиться на нього. Той не реагує. Підходить ближче. 

Огдан: З тобой все ок?

Дід мовчки киває головою. Огдан підходить ще ближче, починає його штовхати.

Огдан: Гей, дєда, всьо ок?

Очі діда відкриті. Він переводить погляд на онука. Дивиться на нього і відвертається знов до телевізору. Огдан сідає біля нього, дивиться. Після 10 секунд онуку стає нудно, він встає і перекриває трансляцію.

Дід: Ві-ді-ди. А н-у…

Дід стає роздратованим, він відкриває рот, але не може нічого сказати. Зупиняється. Зачерпує ротом великий шмат повітря й повільно намагається сказати. В цей момент його роздратованість міняється на радість.

Дід (радісно, з тупим виразом обличчя, як у дитини): О, вну. Якт, де,шо, зо-рі не, кол, прий, я пості, но, чек,ю, в Ки, ві, як….мол, де, цьцьць. мі.й. Й. Ту т, сіж, уууууу, теле.

Огдан відштовхується від крісла, падає на підлогу, на мить замирає і різко підводиться, підходить до діда і починає телепати його за плечі. В цей момент дідусь все тихіше і тихіше промовляє нескладні між собою речення. 

Огдан: Шо з тобою? Дєда. Гей, скажи шось. Ау, ау, ти мене чуєш? (махає перед обличчям рукою) Мене хтось взагалі чує? Відгукнись!! Прошу. Дедушка. Дєда. Прошу.

Огдан розвертається і починає шукати пульт. Підходить до телевізора, нишпорить.

Огдан: Зараз, зараз дєдушка. Я вимкну. Все буде норм. Норм, буде все норм. Бля, та де він? Де цей йобаний пульт?

 Онук повертається до дивану, де нерухомо сидить дід і помічає в руках у нього пульт. Він намагається забрати його, але дід не відпускає, міцно тримаючи його в руках.

Дід: Аа, о-й, н-е-не-тре-ба, а, а, від-д-д-д-дай…

Огдан: Та відпусти його!

Огдан вириває з рук пульт направляє на телевізор і вимикає його. Чорне світло вимикається, стає повністю темно. В кімнаті чутно лиш вигуки і крики незгоди дідуся, які поступово замовкають. Тиша. 

 

СЦЕНА 3. 

День. Будинок за містом. З будинку виходить Огдан, заспаний, протирає обличчя. В руках у нього щітка і зубна паста. Він починає чистити зуби. Полощить рот. Починає робити артикуляційну гімнастику.

Огдан: На дворі трава, на траві дрова, у дворі є дім, в якому живе … (замислюється), живе отшельнік, який намагається (роздається дзвінок у телефон), намагається відпочити від дєл і побути на самоті. Але як завжди дєла його наздоганяють.

Огдан дивиться в дзеркало, поправляє зачіску, робить коло губами і підіймає слухавку.

Огдан: Так, слухаю.

А, о, Ван. Да, кажи. 

Звісно я можу і хочу. Кашено, настрой завжди є. Так у нього ж постійно проекти?

Огдан кладе телефон під руку, і під час розмови заходить в комірчину, витягує мішок на двір, дістає з комірчини лопатку і горщик.

Огдан: Ну то супер. Втрьох. Та, спокойно, так. Не довго тільки. Угу.

Да-да, добро. Всьо, не відволікаю. Угу, до вечора.

Огдан дістає з-під плеча телефон, сідає на траву біля горщика, висипає з мішка землю і починає вимащувати, бурмочучи собі під ніс.

Огдан: Окей, ввечері друзі. .. Так, треба записати в календар. (зупиняє себе) Бля, угомонісь, не забуду. 

Починає розгрібати землю, розсипаючи її повз.

Відкладає лопату.

Огдан: Чи все ж таки записати? Ладно, не буду. 

Всьо, я вирішив. Запишу. Так буде спокійніше.

Огдан отряхує з рук землю, заходить в будинок. 

Сонце кілька годин тому пройшло зеніт. 

З будинку виходить Огдан, під одною рукою у нього шезлонг, а на іншій шопер. Він проходить крізь горщик і звертає на нього увагу.

Огдан: Бляааа. Точно. Дерево. Я ж планував. *цокає. Чьорт. Ладно, потім.

Огдан проходить горщик і розкладає шезлонг, кладе шопер і дістає з нього книгу. Лягає на нього і починає читати Зигмунда Фрейда «Теорія сновидінь». Засинає.

Різкий крик. Огдан прокидається, не вдупляючи що відувається, автоматично іде у сторону хвіртки.

Ван: Данчік, братік. Давай давай, чекаємо уже 100 років. 

Огдан відкриває двері, на територію входять друзі: Ван і Нік.

Ван: Одічка, привіт.

Нік: Оо, бачу хорошо спалось?

Огдан: Я вобще то, книгу читав.

Нік: Уу.. Мабуть цікава книга була. (сміється)

Хлопці проходять двором, Ван підходить до Дана, в руках у нього пакет. 

Ван (хлопає по плечу): Та ладно, не парся, ми не подумаємо що ти дібіл. Я вобще книги не читаю, майже. В основному кінчик дивлюсь. Забери пиво.

Огдан просто киває Вану у відповідь і відносить пакет.

Нік підходить до шезлонга і бере книгу. Ван в цей час зупиняється біля горшика.

Нік (гучно, щоб почув Огдан): «Теорія сновидінь». Автор Зигмунд Фройд. Почтенно. Заснути на Фройді не гріх. (іронічно)

Ван: Я так бачу ти сьогодні сама продуктивність. Розкидав тут все. 

Огдан: Не чіпляйтеся, сьодні можу дозволити. Ходім краще в гараж.

Нік відкладає книгу, дістає з кишені вейп і підходить до хлопців. Ван встає, дістає з кишені пачку сигарет, закурює. Огдан підходить відкриває гараж. Заржавілий. Важко дається. Нік просто стоїть і дивиться. Ван підходить до Огдана і різким рухом відкриває заржавілі ворота гаражу. 

Огдан (награно і урочисто): Ласкаво прошу, або стороннім вхід заборонено.

Ван забігає і відкриває пляшку пива.

Нік: Надєюсь це без намьоков.

Ван: Юху. Тріпл тусовка!

Нік стримано сідає на лавку в гаражі, підставляє собі пиво і затягується вейпом. Дан сідає збоку від хлопців. Теж відкриває пиво.

Між ними нависло мовчання.

Ван: На довго ти тут?

Нік (перебиваючи відповідь Огдана): А че, він колись надовго лишався?

Ван штовхає Ніка по нозі.

Огдан: Та ні, Нік правий, я постійно кудись їду.

Нік: Постійно їздиш, постійно заводиш друзів, а на старих забиваєш хер. 

Огдан: Та ладно тобі, ми ж зараз тут, тусуємось.

Нік: Ага, поки що тут. Але ми звикли.

Ван: Давайте я краще розкажу як ми з воділой напалені розвозили посилки?

Нік: Уже походу розказав.

Ван: Та нє. То лиш синопсис. Карочє. Шось вопще нудно було в офісі сидіти, то я думаю, о там воділа катає, хоч якось розважусь. Ну а він такой шумахєр, щось їдемо на замовлення і каже: « Хош трави?». Ну і ми напалились і таких літаків ловили потім.

Огдан: Божевільні. Посилки хоч розвезли?

Нік: Піздец, більше не буду юзать ваш сервіс.

Ван: Та всьо нармуль було. Шо ви наєхалі. Братік, може включиш музончіка якогось? А то шо так грустно сидимо.

Огдан: Ти не міняєшся. Постійні пригоди. Пам’ятаю тут десь був магнітофон. Можу пошукати.

Ван кивнув. Огдан встав і пішов нишпорити по коробках. 

Ван: Шо у тебе з настроєм? 

Нік: Нейтральний. Не дойобуйся.

Ван дивиться на Ніка презирливим поглядом. Їх контакт перериває Огдан з апаратом.

Огдан: Ща спробую завести…

Ван: Одічка, давай краще тєхнарь з цим порішає?

Огдан відступає. Нік неспішно робить тягу вейпу, підходить до магнітоли. 

Ван дістає з штанів зім’яту пачку сигарет.

Ван: Хочеш?

Нік (пораючись з магнітофоном): Та він же у нас зожнік. 

Огдан сумнівається.

Огдан: Та давай. Від одної ж не стану постійно.

Нік: Станеш, ще й як станеш. Аналогія: ходеш весь час біля саду, яким манить, але ну типу сенс заходити туди, якшо не по путі, та й не знаєш шо там. А потім раз зайдеш з кимось, побачиш шо там за фрукти, ну і всьо, завжди хотітиметься, особливо коли важко. 

Ван: До речі о фруктах. Нещодавно з такою ципочкою познайомився. Всю ніч без перестанку їбались. 

Огдан: Бля, почалось. Говорим про дівчат.

Ван: А ну, у тебе щось було за цей час?

Огдан: Та так, іноді бувало.

Ван: Шо, красоткі? 

Нік та Огдан переглянулись. 

Огдан: Ну-у, а як інакше.

Нік: Всьо, гомікі, можемо слухати музику. Шо тут у нас в коробці є?

О, Цоя давайтє? 

Огдан: Та бля…

Огдан тушить сигарету.

Нік: О, прокидається наш націоналіст….

Його голос перебиває гучна музика. Грає Цой «Перемен». Ваня і Нік починають підспівувати. 

Огдан починає обурюватися, але його не чутно, він підходить до коробки, починає ритися. 

Огдан: Окей, окей, моя черга. Знайшов тут клад.

Нажимає на стоп.

Огдан запускає нову касету. Починає грати Скрябін «Море». Підспівує лиш Огдан. 

Підіймається Ван, викидує недопалок на підлогу, тушить його. Залазить в коробку.

Ван (намагаючись перекричати музику): Ща буде полний разйоб.

Починає грати пісня Queen «I want to break free».

Ван починає танцювати, він заграє до Огдана і той погоджується розділити танець. В якийсь момент навіть Нік встає і підтанцьовує.

З часом Огдан прислухується в сенс пісні, він перестає бути радісним, замислюється, підпалює цигарку, виходить з гаража. Огдан підходить до горщика, сідає і з сигаретою в роті починає збирати землю навколо. Пісня закінчується. 

Ван: Що далі ставимо?

Огдан: Може буз музики? 

Огдан повертається до хлопців і сідає.

Нік: Хтось впав у депресію?

Огдан: Настрій змінився.

Запалений Ван пританцьовуючи підходить до Огдана, сідає йому прямо на коліна, підходить ближче, нахиляючись до вуха.

Ван (заграючи): У мене є шось, шо могло б тебе трохи розвеселити. Або об’їбати.

Огдан: Не хочу траву.

Ван: Та ніхто і не пропонує… Щас. Дістає з гаманця зіп пакетик. У мене є одні вітамінки, які так вставлять, шо з танцполу не зійдеш.

Доля мовчання.

Огдан: Нє, дякую, я не хочу таке. Може Ніку?

Нік: У мене принципи, або п’ю, або … Я уже випив, тому.

Ван: Ой ну ладно вам, шо ви такі нудні. Де запал, шоб як в школі?

Огдан: Чесно кажучи, я за сьогодні так втомився…

Нік: Та ладно, ти весь день проспав. Ти просто хочеш щоб ми уже пішли. 

Огдан: Та хлопці я ж казав, довго не зможу…

Ван: Та ми бачимось раз в пол жизні, шо за діч. Я нікуди не піду. Будем до ранку завісать.

Нік: Чесно,  я теж уже додому хочу, дедлайни і всє дєла. Ну і кісло якось.

Ван: Так, не-не-не, я буду дратись. Кого переєбати першого?

Огдан встає, підходить до Вана і починає його обіймати.

Огдан: Я запрошую вас на днях до мене, з ночівлею. Сьогодні я правда втомився.

Мовчання.

Ван: Я так поняв шо це не жарти, да? (Дивиться на Огдана) Ну ладно, хоч пиво дай доп’ю.

Ван підходить до столу, залпом допиває половину літрової пляшки пива, забирає пачку.

Огдан: Можеш одну залишити?

Ван: Кайфаломщікі. Наступного разу я вам не здамся.

Огдан обіймає Вана, жме руку Ніку і хлопці виходять. По дорозі чутно як Ван наспівує пісню «Перемен» Цоя…

Огдан заходить в гараж, сідає, кладучи ноги на стіл,  крутить в руках сигарету, нюхає її. Огдан (тихо наспівуючи): I want to break free. Oh, I want to break free. I want to break free from your lies, you self satisfied I don't need you… I want to be free

Тиша. 

 

СЦЕНА 4 

Ніч, зоряне небо. На околиці міста. Огдан та Тас лежать на каріматах та дивляться вгору.

Тас: Глянь, Там Юпітер. Він зараз найближче до Землі.

Огдан: Погано видно. 

Тас: Та он там, прям біля горизонту. Нормально.

Огдан: Не знав, шо Юпітер на зорю схожий. 

Тас: Ми багато чого не знаємо.

Огдан: Дякую що ти прийшов. Мені не спалося, було самотньо.

Тас: Я уже давно чекав коли ми так зможем поговорити.

Мовчання.

Блін, щас не в тему, але помніш нашу обіцянку, якщо ми побачим НЛО, от прям точно будемо впевнені, що це не глюк, то розкажемо і повіримо один одному? 

Огдан мовчить.

Огдан : Пам’ятаю. Я ще нічого не бачив такого. Мабуть. Хіба уві сні. (Пауза). Пам’ятаєш мій сон? Про дєда.

Тас: Не дуже, чесно кажучи тут свої сни важко згадати, а ще чужі.

Огдан: Не суть. Просто я потім пішов гуляти вночі й поняв, я взагалі його не знаю.

Тас мовчить.

Тас: Але ж це не так.

Огдан: Ну як сказати, я ж у нього цього не можу спитати. Але сон був дуже жахливим.

Тас: То просто сон. Не фокусуйся на поганому. Я кстаті про життя і сон теж фантазіровал. Знаєш, я мабуть і хотів. От шоб прожити життя, померти, а потім виявляється, що то був тіки сон. І виходить що можна прожити абсолютно різ../ 

Огдан перебиває Таса

Огдан: Та ну. Я говорив про реальне. До чого ти зараз це?

Мовчання.

Тас: Я хвилююсь. Ти якийсь загружений. 

Огдан: Я завжди загружений. 

Тас: Я не про це тебе питаю… Що за цим?

Мовчання.

Огдан: Я сюди прийшов, бо за містом спокійніше. Київ виснажує. 

Тас: Тю, а де ми не виснажуємося?.

Огдан: Можливо. Але і тут не легко. Особливо вдома. Душна атмосфера.

Тас: І ти тому сюди вночі залетів? Просто шоб подумать? Нє вєрю.

Огдан: Ну це цікава історія. Хех. Я поспав 3 години і по дорозі різні галюни бачив. 

Тас: О, у мене було схоже. 

Тас дивиться на стомленого брата.

Тас: Чого ти не спав?

Мовчання.

Огдан: Сон. З дідусем.

Мовчання.

Спалах. Зорі затухають. Чорне світло опускається на землю. У просторі з’являється п’яна мама. Підходить до Огдана, починає його штовхати, тягнути за руку, штовхати.

Огдан: Що? Що треба?

Жінка починає ридати. Сідає, береться за коліна.

Мама: Дідусь. Тато мій. Татусик… Помирає.

Огдан (повторює): Що? Що треба?

Сльози. Хлопець підходить до мами, вона підривається і починає його крутити в різні сторони. Йому погано. Вони йдуть.

Огдан (тихо собі під ніс): Хоч би ти уже помер, хоч би ти помер…

Страх.

Огдан: То свариться, то обісреться, то бабушку б’є.

Страх. Мама приводить його в кімнату. Маленька вонюча кімната з ліжком у центрі. Біля нього в калюжі з лайном на спині лежить Овоч, волочить руками і ногами як жук, щось бормоче. Забігає бабушка, починає верещати. Жінка бігає туди сюди. Ступор. Паніка. Паніка. Паніка. Мама бігає туди сюди, бабушка плачить, кричить, Овоч брикається. Огдан опановує себе, намагається підвести діда. Бабушка допомагає. Мама бігає туди сюди. Підняли Овоча і поклали на ліжко. У кімнату забігає тітка з сусідкою. Дід вирубився. Тітка дістає з сумки ліки, починає ставити крапельницю. Сусідка починає ворчати, то на жінку, то на бабушку, то на тітку, всім заважає. Мама бігає туди сюди. Руки у Огдана в лайні. Заходять двоє лікарів. Беруть Овоча, виводять з кімнати. За ними побігла тітка, жінка і сусідка, яка почала сваритися з лікарями.

В кімнаті залишилася бабушка та Огдан. Бабушка почала витирати простирадлом лайно на підлозі. Огдан підходить до бабці, цілує її. 

Огдан: Люблю тебе.

Виходить з кімнати. Бабушка продовжує витирати підлогу.

Огдан повільно іде, намагається витерти руки о речі й поверається до Таса.

Чорне світло вимикається. На небі знову з’являються зорі.

Тас мовчить, думає. 

Тас: Що це було? 

Огдан: Сон.

Тас: Стрьомно.

Огдан: Угу…

Мовчання

Огдан: Мені тепер так соромно, що я хотів його смерті, там. Я і в житті думав про це, але не так серйозно. Я жорстокий, та?

Тас: Ти мислиш раціонально. Це нормальна реакція.

Якийсь момент брати мовчки лежать, але Тас підсовується ближче і обіймає Огдана.

Тас: Хочеш я покажу завтра місце, тобі має сподобатись. За містом, недалеко звідси.

Огдан: Спасібо, за те що ти є. Мені так легше. Можу тобі все розказати. 

Тас: Ну цей, ми сім’я. Але мені дуж приємно що ти, цей во, довіряєш.

Огдан: Хочу аби ти показав завтра местяк. 

Тас: Канешно.

Хлопці ще кілька годин лежали на каріматах та розмовляли про вічне. Зорі затухають. Темрява. Чутно лиш голоси Дана та Таса, які поступово замовкають.

 

ДІЯ ІІ

СЦЕНА 1

День. Закинутий будинок. З будинку виходить жінка з відром та маленьким мішком овочів. Вона сідає на табурет, відкриває мішок і починає чистити картоплю. Жінка викидає чищену картоплю в сторону, а шкурку збирає у відро.

Вулицею іде Тас. Зі сторони закинутого будинку на нього летить сира чищена картопля. Він зупиняється, нікого не бачить. Дивно. Жінка підіймає голову й насторожено дивиться на Таса. Вона починає лаяти. Тас лякається, придивляється до будинку.

Тас: Ей! Тут хтось живе?

Жінка продовжує лаяти.

Тас прислуховується. Він обходить будинок і бачить жінку.

Тас: Пані, з вами всьо нормально?

Побачивши Таса, жінка перестає лаяти й продовжує чистити картоплю. Тас підходить ближче.

Тас: Я можу зайти? Я чув тут десь собаки, вони не кусаються?

Жінка мовчить.

Тас: Мене звати Тас, я тут проходив, мабуть це ваше?

Він протягує жінці картоплю і стає поруч.

Жінка: Це сміття. Викинь. Для бульйону це точно не добре.

Тас: Дивний бульйон. У вас все окей? Проблем ніяких немає?

Жінка: У мене? Ні. Це у вас здається проблеми…

Тас: У мене? З чим?

Жінка: Ну з тим. (сміється)

Тас: З чим проблеми?

Жінка: Не знаю, ви ж усе бачили – біле чорне, розкручуйте.

Тас: Не розумію, ви постійно загадками якимись говорите…

Жінка: Ааа, так – так, крути педалями, ну-ну. Чьо ще розказать? 

Тас в ступорі.

Жінка: Розказати де я народилась, що з Донбасу, селище Іванівка. В’ячеслава Чорновіла знаєте? Батько мій.

Тас: Хто? Чорновіл? Той шо політик?

Жінка: Канешно, а ви не знали? Це у нас екзамен по історії, так? Останній. Ви мене питайте, а я буду відповідати. Серйозно… (сміється).

Тас мовчить.

Жінка: Я зараз буду бульйон робить, допоможи шкурку відібрати. Біжи як тарган, я тебе задавлю.

Тас: Перепрошую, мені треба іти…

Тас починає повільно відходити від жінки.

Жінка: Труси всі тікали, коли Крим брали. Куди побіжиш ти?

Тас: Чого ви пристали? Я з братом був. Додому йшов. А тут картопля на землі. І будинок старий, і собаки, а їх нема.

Жінка: Під ноги дивишся, а що на горизонті бачиш? Роботи уже серед нас.

Тас: Якщо ви про моє майбутнє питаєте, то я думаю бути дипломатом. Хочу зміцнити Україну і будувати мир.

Жінка: А для кого, якщо ви останнє покоління? Я дітей віддала подрузі. 

Тас: Ви тиранка! (вигукнув).  І дивна.

Жінка: Я не про себе думала, тут потоп буде, все затопить. А Нінка в горах живе, там їх і лишила.

Тас:. Знаєте, мене уже бісять розмови про потепління, я особисто вважаю, що людство не вимре.

Жінка: А сенс з людства, якщо людей не залишиться? Сідай, кажу, картоплю чистить!

Тас(замислюючись): Теж правда. 

Тас сідає біля жінки, бере ніж і починає повільно ритися в мішку з наполовину гнилою картоплею.

 Тас: Може це не етично таке питати, але коли ви стали, такою?

Жінка: Я була завжди. На ногу наступи і буде бунт.

(мовчання)

Тас: Скільки вам років?

Жінка: Я не стара і точно молодша за тебе. Тебе охопило сміття, а я он яка чиста!

Тас: Ви говорите дуже странні, але цікаві цитати, хоч бери і записуй. (посміхається)

Жінка: Я зараз буду он туди дивитись і слова більше не скажу! Всьо.

Тас: Ви образились?

Жінка сміється.

Тас: Що це значить? 

Жінка: Всьо, я спокійна як танк. Що хотів - отримав? Розхльобувай далі! Я тобі пакетик залишу, там підказочки будуть. Бери, читай.

Тас: Який пакетик?

Жінка: З картоплею. Прочитати можу на зеленому фоні. Світлофор не встановили, значить я поїхала.

Жінка підіймається, дістає мішечок картоплі. Кладе біля Таса.

Тас: Не треба. Вам корисніше буде.

Жінка: Я тобі подобаюсь, сонце моє?

Тас: Я.. Ви…дуже своєрідна.

Жінка: Ти думав ти мене цей, то саме? А ні, це я тебе! Я мила підлогу, тепер розводи лишились.

Тас замовк, почав чистити картоплю.

Жінка: Що за лунатікі. Кажу, шкурку в бульйон, картоплю в землю.

Тас: Але це нелогічно.

Жінка: Ти отримуєш висновок з набору своїх припущень, я ж мислю дуже логічно…

Тас: Нічого не розумію. В картоплі крохмал, його їдять, щоб була енергія. 

Жінка: Користь в шкурці. Там вітамін. Мені не треба ваші американські емігранти, лише сонце.

Тас: Вам навєрно дуже важко так жити? 

Жінка: Я собі можу воювати скільки хочу і ніхто не завадить.  А ти в полоні інших себе.

Тас: У мене є дідусь, у нього теж проблеми з мозком.

Жінка: Це у вас проблеми! Може він здоровий, а ви хворієте. Царь звєрєй, царь звєрєй. А сам то що можеш? 

Тас: У нього 17 років тому був інсульт і частину тіла паралізувало.

Жінка: Хочеш сказать що ти володієш всім тілом? Може у тебе просто зайва рука. Мені б третя не завадила.

Тас: Мені теж 17 років. Я взагалі його не знаю. 

Жінка: То може ти його вбив? Пожиратель душ. 

Тас: Я не винен в цьому. Не смійте мене звинувачувати! Це не пов’язано.

Жінка: Якби не було вітру, був би штиль, а так цунамі.

Тас замислюється.

Тас: Ми з ним майже не говоримо. Йому важко. Мені важко. Я себе постійно звинувачую. 

Жінка: Якщо ти не можеш щось зрозуміти, це твої проблеми. Щось не винне у твоїй безпорадності.

Тас: Чого ви його захищаєте?

Жінка: Так ніхто ніби не нападав. Ти з тінню дерешся.

Пауза. Тас намагається перевести тему.

Тас: А як же Крим і Донбас? 

Жінка: У кого вода, той і правий. Ліві уже програли. А дід за кого був?

Тас: Він комуніст. Думаю йому б не сподобалося жити зараз.

Жінка: Нікому не подобається. Я наприклад рада. Я живу і бачу землю.

Тас: Тут ми з вами схожі.

Жінка: До діда сходи, бульйон принеси, вітамінний. 

Тас: Дякую, але думаю він не допоможе.

Жінка: Півень теж думав. А чого ти на мене дивишся? Всьо, ти іди, а я посиджу подвилюсь на землю.

Тас привстає.

Жінка: Ти задоволений?

Тас: Мабуть. Дякую за розмову.

Жінка: Я тобі, що, жарт якийсь. Суп треба їсти холодним, не ложкою а руками.

Жінка бере пусту пляшку, набирає з казанку бульйон та протягує Тасу.

Тас з огидою бере пляшку і кладе собі в рюкзак. 

Жінка: По запаху винюхаю, якщо проллєш. Собак натравлю. Ти ж їх бачив. Сттрашні вони! Сама лякаюся уночі.

Тас: Не хилюйтеся все бу..

Жінка перебиває. 

Жінка: Куди намилився?

Тас: Напевно що вже точно не додому.

Тас натягнув на обличчя посмішку, хотів було протягти руку, але передумав. Він подякував жінці і швидко вийшов з її двору. 

Жінка: Странний тіп.

Жінка підходить до відра, набирає у чашку бульйон, випиває і заходить у будинок.

 

СЦЕНА 2

Вечір. Гараж. До Огдана прийшли Нік та Ван. 

Ван забиває банку листям ганджі, наповнену наполовину водою. 

Ван: Так, зараз по одній, якщо мало буде ще по..

Огдан: Не міцно буде?

Нік: Не міцно! 

Ван: Я можу гарантувати що зараз полетимо! Готові? Підпалюємо. О, хорошо пішло.

Хлопці сидять і дивляться один на одного.

Огдан: Якось без ефекту. Я думав одразу буде щось типу вау. 

Нік: Ну ефект не одразу. 

Огдан: Треба ще по одній.

Ван: Одразу видно що зелений. Ну я можу забити.

Огдан робить другу тягу. Хлопці повторюють за ним.

Огдан: Вона точно норм? Бо жодного ефекту. Давайте ще по одній.

Нік: Має пройти час, погодь.

Ван(починає сміятися): Накриває.

Огдан: Ооо, все починає гнутись. Бігти. Треба бігти, швидше. Час по іншому іде. Вау. Дивіться. Бля, я ору? Здається що голосно.

Нік(сміється): Тшшш, сусіди почують…

Ван присів і почав без перестану сміятися. 

Усе крутится. Ефект то ехо, то 3Д звуку, то затухання. Хвиля 1. 

Огдан: Качає. Їбать як качає.

Нік(нюхає підлогу): А ти ще 3 хотів. Бля, вона так гарно пахне.

Огдан: Нік, а шо як..

Нік: Я теж думаю що Да…

Підходить Нік до Огдана, вони починають цілуватися. 

Ван: Бля, пацани, мені так ахуєнно. АХУЄННО просто. 

Хвиля 2. 

Ван: А у нас уже скінчилась хавка?

Огдан: Світ так цікаво працює, все ніби не встигає опрацьовуватися. Я бачу що все якесь або не реальне або дуже.

Ван: А вода є? Пити хочу! Очі їбуться! Дуже їбуться! 

Огдан: Ніхера, я щойно відчув аромат дому в бабушкі. Там ще поруч завжди був вулкан, я його боявся. Нік, що ти бігаєш тудасюда.

Нік: А якщо хтось прийде. У нас брудно. Запалять. Поліція. Пов’яжуть.

Ван: Що ти як вперше, та всім похуй. Мєнти самі такі шо. 

Ван сміється. Нік бігає туди сюди. 

Дан: Все так крутится, піздець.

Дзвонить телефон. Тас. Але Огдан навіть не звертає на це увагу.

Дан:А ви знаєте як вийти з цього стану? Я ниряю, падаю на дно, пацани. Тут темно. Ван, заібав сміятися! Що смішного? Я смішний? Нік не метушись. О тиша. О, сплив. 

Хвиля 3.

Ван продовжує їсти. Нік впав на землю.

Нік: Я втомився. Але якщо вони прийдуть. Якщо нас хтось побачить. Треба прибрати. Дан, блять, вставай помогай.

Ван: Не налаштовуй себе. Ти ж розумієш що ти сам себе налаштовуєш. 

Дан: Мені хєрово парні, мені піздець. Я помру. Нахуя ми так? 

Ван: Ніхто ще від цього не помирав. Буш воду? 

Дан залпом випиває воду. Рвотний рефлекс. Блює. Лягає на землю і продовжує блювать. 

Нік: а мені тепер ахуєнно, я Короче почав думать і придумав стартап. Буду робити мапу міста, а на ній відмічатиму усі популярні місця, всі можуть додавать свої. Мусорку або будинок, нє важно. 

Ван(сміється): Ну ти геній, а стартап то в чому?

Дан: Хуєво парні. Хотів відпочить. Пізда. (продовжує блівати). 

Ван протягує ще води. Починає сміятися і нести брєд. Ніку постійно приходять в голову дурні ідеї. Огдан блює. Відповзає від них. 

Огдан: Горло болить. Блять. Горло дере. Дере, блять. А.. блює і повзе. 

Огдан заповзає на диван, лягає і засинає. 

Ван продовжує сміятися, Нік щось бубонить.

Огдан прокидається з переляку, поруч бачить хлопців. 

Огдан: Вставайте. Вставайте. Мені треба йти. Зараз треба іти. Дед. Дедушка. Він причина. Через нього я почав думати над всією цією херньою. Він мав померти. Померти. Я вб’ю блять його.

Нік: Якого хуя ти блять кричиш. Завались. Угаманись! Сядь. Сядь Дан. Якого хера?

Ван перегорнувся на іншу сторону, накрив голову подушкою і продовжив спати.

Огдан: Я планую в лікарню. Прям щас. 

Нік: А тепер емоції нахуй відкинь. Раціоналізуй. Вб’єш? Сядеш. А йому шо? Нічого не зміниться.

Огдан: Мені треба його бачити. Я піду. Вставай блять Ван. 

Нік: Залиш блять ключі. Не ори. Ми занесем під лікарню.

Огдан лишає ключі на столі, швидко вдягається. Виходить. 

 

СЦЕНА 3

Лікарня. Дан підходить до жінки у віконці. Питає де лежить Овоч. 406. Підіймається сходами. Біжить. В коридорі до нього дойобується санітарка, не вдягнув бахіли. Шаленими й червоними очами він пропалив і знищив цю санітарку. Вона від’єбалась. Дан підходить до кімнати 406. Стоїть. Вдих. Видих. Так ще кілька циклів. Наважився – заходить. В кімнаті лежить Овоч, поруч на стільці сидить Тас.

Тас: Воу, шо ти тут робиш? Дедушку проведать.

 Огдана кардинально міняється. Він неочікував, що Тас буде тут.

Огдан: (обережно відповідає) Те саме. А що ти тут? Неожиданно. 

Тас: Я тут замість мами. Вони всі по черзі, шоб прісматрівать.  Я кстаті злий на тебе. З пацанамі вчора сидів, та? Я дзвонив тобі...

Огдан: Ага. Я не чув.

Мовчання.

Огдан: Тас, прості за вчора, но мені поговорити з дедом. Дуже треба. Я біг сюди.

Тас: Він спить.

Огдан: Я розберусь, ок? Можеш просто – за двері. Так треба. Я розкажу потім.

Тас бачить втомлений, злий і одночасно спустошений вираз обличчя Дана. Дуже обережно встає. Дивиться на діда.

Тас: Окей, у тебе 15 хвилин, бо потім не можна, лікарі прийдуть.

Огдан: Хорошо, я понял, спасібо.

Тас вийшов за двері. В кімнаті лишилися сонний Овоч та злий Дан.

Огдан звертається до нього. Не реагує. Починає говорити з ним. Безрезультатно. Мовчить.

Огдан: Дедушка, привіт…

Овоч мовчить.

Огдан: Я прибіг ненадовго, щоб з тобою поговорить. Прокинься…

Трохи штовхнув діда..

Огдан: Навіщо я це роблю? Бля, мені страшно. Чуєш?

Дід почав прокидатися. 

Огдан(робить глибокий вдих, дивиться у вікно, знов повертається до дідуся): Пам’ятаєш, ти мав своє господарство і всі жили забезпечено? А потім, в один момент все змінилося і ти почав деградувати.

Пауза.

Огдан:Мені страшно помилитися. Страшно не виконати поставлені перед собою амбіції. Страшно не витягти родину з того стану, в якому вона зараз. Я боюсь втратити пам’ять і бути не працездатним – овочем, як ти. Я не можу, я ще нічого не зробив. 17 років з тебе виходила свідомість – але блять, зараз найгірший стан, апогей, краще – смерть. А ще був батько. Він намагався. Спочатку пиячив, потім народився я і він припинив. Він кинув пити і почав багато працювати. Не пам’ятаю навіть скільки він змінив професій.  Це був новий пік. Але потім він неочікувано помер. Блять. Крах мене, крах мами, крах сім’ї. Сім’я посварилась, майже розпалась. Лишились я, мама, сестра, Стас, тітка, бабушка і ти, але ти – овоч, тому нас лишилось 6. Все погіршувалося постійним пиятством мами. Скільки я методів перепробував аби її зупинити. Скільки я плакав, скільки злився. Я готовий був вдарити її – але стримався. Всеодно люблю. Ну і шо мені лишалось робити? Тільки брати цю відповідальність на себе. Але треба час. Багато часу. 

Овоч дивиться на Огдана, мовчить, хоче щось сказати, але не в силах. Він просто дивиться на онука. Дан підсовується ближче до Овоча, починає гладити його по голові.

Огдан: Слухай, це ще не все. Напевно питаєш, чи втомився я від цього? Я втомився бути правильним. Я втомився всім подобатися, бо це ж залог успішної комунікації. Я втомився пиздіти і мало робити. Я завжди буду мало робити для себе. Хочу просто робити, просто бути впевненим. Просто бути – вільним мабуть. Я хочу позбутися цього тягаря. Але не можу. Я просто не можу. Бо я ж герой. Герой родини. Я маю всіх врятувати. Спочатку сім’ю, потім країну і взагалі весь світ від катастрофи. Да, амбіції захмарні, блять. Дурень. 

Огдан встає.

Огдан: Я не знаю. Не знаю чи варто позбуватися цієї нав’язливої відповідальності. Хто я без неї? Ким я стану тоді? Я не знаю. Може ти знаєш? А?

Овоч урчить, починає йорзати. Дивиться за рухом Дана по кімнаті.

Огдан: Чого ти мовчиш, чого ти блять просто мовчиш. ДА, я дурень. Думаю що десь в тобі ще є крапля свідомості і ти розумієш мене. Я вірю блять. 

Овоч мовчить.

Огдан: Знаєш, я боюсь відпустити себе і стати вільним, справді вільним, а не в моменті, коли спочатку аналізую, а потім дозволяю зробити якусь ніби спонтанну річ. Ніхера, я це вже продумав і дав собі добро, або не дав. Зробив одну помилку – закурив. Залежний тепер. Взагалі, я помітив що схильний до залежностей. Ігроманія наприклад, я не граю там в доту, але от в Цивілізацію можу катати багато. З алкоголем простіше, не дуже тягне. То саме і з тровою – не заходить, мав поганий досвід. А от мастурбація – о та. Вибач діду, але мене вже не зуппинити, я скажу все. Скажу все. Я обожнюю торкатись свого тіла й гратися.. В різних місцях робив це. Найцікавіше – в Верховній Раді, під час шкільної екскурсії, ще були озера, рибалка, універ, пустеля в Ізраїлі, Карпатські Гори. Колекціонер блять. Словом, схильний я до залежностей, це ж у мене в крові. 

Огдан: Слухаєш? Ти мене чуєш да? 

Дивиться прямо в очі діду. Обличчя Овоча червоніє, він микає, хоче щось сказати. Не може. Очі червонішають.

Огдан: Яка взагалі різниця . Чому я тобі це все говорю? Чому ти мене слухаєш? Може тому і говорю.

Заспокоюється.

 Огдан: Чому я злий на тебе? Може і не злий. Може ти просто найкращий слухач, якому я можу розказати все?

Мовчання

Огдан: Я злий на себе. Мені шкода себе? 

Овоч починає сильно дьоргатися. Кричить.

Овоч: Ааа, ааа, ма, дє мам, Ліна, шо, чому, Огдан. А, аа. 

Овоч починає кашляти, задихатися. Панічна атака.

Огдан підходить до нього.

Огдан: Дякую дедушка, що вислухав мене.

Огдан підходить ближче до дідуся, який в паніці дьоргається у різні боки й з усієї сили обіймає його, намагаючись утримати. обертається, біля дверей стоїть Тас, дивиться на брата. 

Тас: Прості, я зашов шоб... Шо з дедушкой? Огдан? Шо сталося? Блять. Лякарі! Відійди від нього.

Тас відчіпляє брата від дідуся. 

Лікарі заходять в кімнату Дан повторює. Пробоч, пробач. Проходить крізь них і виходить з кімнати, Тас проводжає його поглядом, бачить сльози.

Дан виходить з лікарні. 

Кінець

 

 

Текст створено в рамках драматургічної лабораторії ТИЖДЕНЬ / DRAMLAB / YOUNG 2021 року за підтримки Українського культурного фонду.