Особи:
Коля – 22 роки. Хлопчик-бастард
Віктор Романович – його батько, директор фірми
Таня – законна дружина Віктора
Віка – мама Колі, коханка Віктора
Ангеліна – законна дочка Віктора
Рома – працівник 1
Дмитро – працівник 2
Кіра – секретарка, яка із Віктором спить
Хор – у виконанні однієї людини
Хор:
Пізнати маємо нагоду
Тваринну сутність свого роду
На прикладі дитя простого
Наївного і чарівного
Метелика у тлі людини
Позбавленого норм родини
Виходить Коля, посміхається
Його ховають все життя
І його матір каяття
Здавалось мала бы просити
Пробачення, що мусить жити
Він все життя наче без рук
Бо іменується байстрюк
Коля починає носити бетонні чаші
Хор:
Та що ж це значить, поясню
Колись в весну одну рясну
Його батьки кохались сильно
Все поки добре, будьте пильні
Й побачите, що вже підвіски
Дівчатам краще дарувать, ніж віскі
Життя - любов, нам кажуть зорі
З коханим ніжитись у морі
Чудово, майже ви родина
Та тільки в нього є дружина
Із цього вийшов наш Микола
І все життя його по колу
Несе тягар своїх батьків
І так е лот оф вже років
Коля: (працює)
Не прошу сил я у Аллаха
Тому що сам я Росомаха
Хор:
Його батьки ще досі разом
Та, зрозуміли ви відразу
Для батька жінки це секрет
Такий от Колі є портрет
І ситуація цікава
Вам не потрібна буде кава
Адреналіну вам додасть
В житті у нього ще напасть.
Працює вже він ‘при родині’
У фірмі батька… при дружині
Його. Буває, носить щось
Та що ж, панове, навіть ось (показує на Колю)
Працює в цей святковий день
Не для поповнення кишень
Тому що батько попросив
Микола не шкодує сил
Він не впиває на Творця
Бо ж День Народження
В отця.
Сцена 1. Офіс Віктора Романовича
Виходить ВІКТОР РОМАНОВИЧ, а також РОМА та ДМИТРО, які починають допомагати Колі.
Віктор:
Працюйте ви, мої хороші
Бо не заробимо ми гроші
Зарплата ваша на кону
Коля:
То що, і я собі візьму?
Віктор:
З тобою ми розберемося
(в бік) Я відплатив сивим волоссям
Ганяйте цеглу по рукам
І ми підемо в ресторан
Віктор йде. Робочі дістають почату пляшку
Рома:
Якби Романович нас знав
То б сам з обіду наливав
Дмитро:
Чекаєм, скоро буде стіл
Не знаєш, скільки прийде тіл?
Рома:
Його дружина, доньки, брат
Можливо ще хтось. Маскарад!
(до Колі) А ти сьогодні будеш соло?
Чи ти заснув там, блять, Микола?!
Хор:
В цей час Микола завагався
Можливо сам собі зізнався
Побачив він, як під травою,
З якою він росте бідою
Коля:
Ні, не піду я вже нікуди
Бо сильно я боюсь простуди. Кхм-кхм
(в сторону) Мене не кликав батько мій
Візьми його і зрозумій
Проходить Таня та Кіра.
Рома:
Диви, диви які ідуть
У мене щелепи гудуть
Такі обоє вже красуні
Що я зробив обом би…
Хор: (перебиває)
Струнні!
Заграти мали, та дарма
Вже часу роздумів нема
Дружина Віктора, сеньйора
Сказати хоче вперше слово
Таня:
Привіт, привіт, мої ви друзі
Я рада, що ми у союзі
Готуєм Віктору сюрприз
(бачить Колю)
А хто це дивиться униз?
Коля: (піднімає очі)
Ми, пані, не знайомі досі
Постійно я десь у дорозі
Із мужиками л’ю бетон
Пробачте, прошу, за мій тон
Таня:
Все добре, то також ти будеш?
Кіра:
Якщо турецьку кухню любиш
Таня:
Як так, прийди із гребінцем
Та все ж знайоме це лице
Хор:
Я вийшов папріки додать
Бо ви ж усі могли не знать
Можливо встигли задрімати
Наш Коля схожий є на мати
Вона також трудилась тут
У офісі, між цих споруд
Пів року, потім був привіт
З Ніколой виріс вже живіт
Дзвонить телефон, Дмитро бере трубку.
Таня:
В тім це доволі неважливо
Сьогодні свято, я щаслива
Приїду в вісім, з подарунком
З дочкою і палким цілунком
Ходімо, Кіро, секретарко
Кіра:
Давай покуримо цигарку
Бувайте хлопці
Таня та Кіра йдуть
Рома:
Які вони усе ж гарячі
Ми б веселилися добряче
Дмитро:
Мені дзвонила наша Валя
Зі складу мабуть перша краля
(Колі) казала, мамі щось погано
Додому їде вже негайно
Хор:
Ах, я забув вам розказати
Аби з коханкою не спати
Бос Віктор дав їй знав роботу
Тягати цеглу у суботу
Коля:
Тоді вже побіжу і я
Вона одна моя сім’я?
Хор:
Мужчини щось йому сказали
Та всі Миколу вже дістали
Бо в день народження отця
Не можна бути як вівця.
Сцена 2. Квартира Колі
Коля заходить до квартири, підходить до мами
Коля:
О, мамо, що ж це сталось там?
Нам Діма розказав, що сам
Так, сам хвилюється за тебе
Чому мовчиш ти, моє небо?
Віка:
Ну як чого? Говориш ти.
(показує на телефон) Дивись, отут же є рядки
Мені ще їх лишилось два
Ба, закінчилися слова
Коля:
Ой все, прошу, кажи по суті
Віка:
Вже вік у мене, рухи скуті
А маю важко працювати
Та я не смію горювати
Коля:
І зараз що? Болить плече?
Віка:
Та трохи вся рука пече
Коля:
Я подзвоню своєму батьку!
Віка:
Не треба, він же буде святку-
вати з родиною в цей день
Ти принеси води лишень
Сцена 3. Кімната Колі
Коля читає статтю у фейсбуці у себе в кімнаті
Коля:
Яка цікава є стаття
Бо справді жить боюся я
І від народження проблеми
Можливо варті навіть сцени
Чутно крик матері з іншої кімнати
Віка:
ААа!
Коля:
Що сталось, мамо?!
Віка:
Все окей
Розслабся, юний між жокей
Та не роби із цього культ
Я просто так, дістала пульт
Коля:
Ну це занадто
Хор:
Каже Коля
Не в слух, бо в мати інша воля
Та не пробачить він повік
Себе, бо все ж він чоловік
Іде в кімнату, телефон
Бере, торкаючись ікон
І дзвонить батьку свому сам
(в зал) Прошу, знімайте в інстаграм
Коля:
Ало, у тебе є хвилина?
Можливо ми у чомусь винні?
Чому найтяжчий труд на нас?
Чи справді ми найнижчий клас?
Хор:
Та ось скінчилися гудки
І батьків голос в ці рядки
Віктор:
Ало
Хор:
Якраз лунає
Коля:
Знаєш?
У мами щось не так з рукою
Я невдоволений собою
Що не змінив її на складі
Бо був же в іншій я бригаді
Й не зміг себе я клонувати..
Вона усе ж для мене мати!
Голос батька з телефону
Віктор:
Сергій, ти хочеш привітати?
Ти на змаганнях, як не знати?
Давай пізніше, тут дружина
Вітає зараз, це родина.
Хор:
І раптом тут різкі гудки
І як би нікуди іти
коли вже рідний твій отець
назвав тебе Сергій-борець.
Коля:
(в зал) Ну це ж хуйня якась!
Хор:
Раніше тихий був Микола
Та пам’ятайте моє слово
Уже в наступну цю годину
Побачим з вами гільйотину.
Та поки все ж ідуть гудки
Наш Коля вирішив іти
До тата прямо в ресторан
Де серед слуг і серед дам
Він, вип’є сотню міліграм
Й розкаже батьку тет-а-тет
Проблему. Геть авторитет!
А, і як вийшов, у садку
Він мамі викликав швидку.
Мужик!
Сцена 4. Ресторан. Передня
Коля:
Я так розлючено прибіг
Скурив багато, вісім сіг
Лиш що сказати не придумав
Мабуть тому це, що я зумер
Нічого, впевнений чогось
Як стане батько поруч, ось
Так йому тут і розкажу я
Можливо навіть покурю я
Та ні, це буде перебір
Він обіцяв купить Ефір
Повз проходить Віктор Романович
Віктор:
Микола?!
Коля:
Оу, зустріч ця чудова
Не бійся, батечку, мене
Бо божий суд не оминеш.
Хор:
Микола в вухах чує дзвін
Жалкує, що не випив він
Коля:
Серйозна, батьку, є розмова
Прошу почути моє слово
А не тікати як завжди
В моменти, що не любиш ти
Віктор:
Давай скоріш, чому прийшов?
Навіщо робиш ти це шоу?
Боюсь, накличеш ти біди
(залу) Як же із глузду не зійти?
Коля:
Сказать я хочу про одне
Бо вже проблему не минеш
Хор:
Та ком у горлі у героя
Язик його тепер не зброя
А непосильний є тягар
Я бачу зараз тут йде пар
Коля:
Ти любиш маму?
Віктор:
До нестями
Коля:
Вечорами?
Виходить, гарний ти актор
Й виходить п’яненький Валерій
Валерій:
Мій брат, ВіктОр!
(до Колі) Кого я бачу?!
Хор:
Цю ситуацію гарячу!
Валерій знає про усе
Він Вітю з юності пасе
Валерій:
Микола, радий, що ти з нами
А не сумуєш вечорами
(Віктору) Давно пора всім розказати
Розбити хлопцю його грати
Віктор:
Та він сюди лиш на хвилину
Розмови, бач, бракує сину
Знайшов найкращий він момент
Не похилив його цемент
Коля:
Він маму похилив!
Хор:
Цього він все ж не говорив
Ба, тільки подумки
Валерій:
(зі сміхом) от ви недоумки
(Віктору) Твоїй не скажем ми дружині
Вона не тут ще поки, нині
Десь забирає твій сюрприз
Задовольни його каприз
Віктор:
Можливо ми і трохи грубі
(на Колю) Та він язик тримає в дупі
Не знає, що мені сказать
А лиш топоче слово «мать»
Коля:
Вона хворіє через тебе!
Та її очі цвіту неба
Вже стали схожі на асфальт
Її потрібно лікувать!
Хор:
І знову, сука, в голові
Сказав Микола це собі
Камон, вже бісить!
Віктор:
Та хай іде, вже все одно
За батька вип’є хай вино
Дружина буде в пів години
Вшаную я бажання сина
Віктор та Валєра підхоплюють Колю та ведуть у головний зал.
Сцена 5. Ресторан. Велика зала
Віктор, Валєра та Коля заходять до Кіри і Валі
Хор:
Ось і це місце говірке
Побачим скоро тут таке
В цьому клянусь вам на Корані
Поки усі ми ще не п’яні
Представлю поки двох жінок
Які із виду наче ок
Це Валя – працівниця складу
Вона туди і в снігопади
І влітку ходить, вам урок
Що вчиться в школі все ж це ок
Тоді ви будете як Кіра
Вона тут не робоча діва
Вона в нас в офісах сидить
І не спітніла ні на мить
Можливо лиш коли ВіктОр
Усе ж знайшов її клітОр
Та це все слухи
Кіра:
Чую звуки! Невже його ви все ж привели?
Ей, Віктор, подивись, омели.
Вже скоро повернеться Таня
Ти ризикуєш всім старанням
Віктор:
Його ховавши? Не проблема
Бо справді все ще вільна сцена
Ми досі маєм пів години
Хай буде, все ж він із родини
Хор:
А, є ж і ще в нас персонажі
(глядачу) А ви забули про пропажі
Забув і автор, не проблема
Покличем зараз їх на сцену
Заходять Рома та Дмитро. П’янючі
Рома:
Сука, кручі! Навкруги
Забракло сил аби іти
І ми лягли у рів дрімучій
Та спокій там скороминучій
Бо сука стрьомні наркомани
Крутили там свої романи
Валя:
О боже, лихо!
Рома:
Валя, тихо!
Дмитро:
Це було круто, горе нам
що не ведем ми інстаграм
Хор:
А Віктор дивиться годинник
Бо в холі зараз грає Винник
І він згадав як гарно злиться
В сенсі трахатись
З його дружиной під вовчицю
Віктор:
Давайте тост!
Коля:
Я хочу.
Рома:
А я можу! Ось
Уже і рюмки є, та щось..
Давай, Дмитро, презент наш, лось!
Дмитро дістає пляшку Black Label
Віктор:
Я років двадцять вже не п’ю
Таку хуйню
Рома:
Оце біда (забирає пляшку)
Ну себто доленька така.
Дмитро:
Тож за любов!
Хор:
Всі випивають
І Коля, досі він не знає
Як батьку розказать про гроші
Бо в них відносини хороші
Та все ж мамусі треба ліки
Бо не розплющить вже повіки
Коля підходить до Віктора
Пробач, та батьку, знаєш, мама
Вона усе ж по віку дама
Невже не можеш ти знайти
Когось тягать стальні листи?
Віктор:
Да як ти смієш? Я плачу
За все, розказуй глядачу
Тоді всю правду, не одну
Свою лишень.
Дмитро:
Кому штрафну?
Валя:
Давай не треба
І так ваш погляд вже у небо.
Рома:
Давай усім! Як повелося?
Що гарна думка є у лося.
Хор:
Усім налили, тост Микола
Хотів узяти, та те слово
Із уст у батька «я плачу»
Дало йому паралічу
Сказала Валя, й гарно так
Наче освіту мала й смак.
Коля:
(Валері) Мабуть я, знаєте, піду.
Валерій:
Чекай малий, іще нал’ю
Одну, ти говорив з ВіктОром?
Коля:
Я намагався, та це сором
Кладе мене він на лопатки
А серце падає у п’ятки
То я й піду
Валерій:
Програв ти справу без суду
Тікать життя ти будеш все
Доки вінок не понесе
Твоя дружина
Хор:
От родина..
Валерій:
Це мотивація така
Тобі від старого дяка
Якщо ти той, хто утіче
Не поцілуєш у плече
Ти міс Фортуну.
Хор:
Знову струнні
Заграти мали та бюджет
Не має наш простий сюжет
Коля:
Це точно, дядьку, вже не можна
Я маю правду, переможна
Моя позиція тепер
Час розігнати всіх химер.
(до всіх) Прошу вас, тост!
Хор:
(наводить телефон на Колю)
Знімаю пост.
Коля:
Мене вже бутність ця стискає
Я живу з мамою, що має
Роботу з нами тут на фірмі
Її обов’язки є спірні..
Входить Таня та АНГЕЛІНА. Вони ж дружина та донька Віктора. З тортом і повітряними кульками.
Таня:
Привіт-привіт
Ми обігнули весь цей світ
Й знайшли ми те, що так шукали
Нікому з вас не буде мало
Ангеліна:
Це кращий мабуть в світі торт
Тепер життя твоє – курорт.
Таня:
З тобою будем ми повік
Бо ти - найкращий чоловік
Ангеліна:
І кращий тато на планеті
Султан ти на життя банкеті.
Таня на Ангеліна дарують Віктору все, що принесли. На торті надпис «найкращому сім’янину».
Ангеліна:
Так, я щаслива лиш не знаю
Хто там стоїть із того краю.
Віктор:
Якраз він зараз тост розкаже
(Колі) Чому мовчиш так довго, княже?
Хор:
І зараз Коліне лице
До страти близько, як і все
Що довго з батьком так ховали
Неначе й вибору не мали
Кульмінаційний це момент.
Згадай, Миколо, за цемент!
Коля:
Я.. Я..
Рома:
Ти хлопчик для биття!
Валя:
Ну Рома!
Рома:
Говорити будеш вдома!
Дмитро:
Ти теж так не кажи
Рома:
Бо що?
Віктор:
(Колі) Прошу тебе, давай будь-що.
Коля:
Я хочу тільки вам сказати
Що радий чути аромати
Турецькой кухні у цей день
Шкода, що я спішу лишень
Бо тут ми маємо всі свято
Тебе вітаю щиро..
Радо
Хор:
Яскраві оплески і крики
В душі у Колі роблять стики
І поруч хоч нема медуз
Та все одно він боягуз
Наш Коля
Коля підходить до Валєри
Коля:
Це, дядьку, є складне питання
Тож ти приймай мої вітання
І щастя батьку побажай
Все, я пішов, не заважай
Валєра:
Та не забудь одне, що я
Й вони усі – твоя сім’я
Хор:
А Колі важко говорити
Забрав він речі й хоче пити
Та не наважується, йде
Воно ж наївне й молоде
Вважає, що мине проблеми
Ходімо разом з ним з-за сцену
Сцена 6. Вулиця
Коля закурює
Хор:
Він злісно палить сигарету
Й не любить всіх він на планеті
Але найбільш за всіх – себе
Так сильно це його…Кхм.. скубе.
І по законам давнім жанру
Кінчити тут було би марно
Приходить смс хлоп’яті
А хто це пише? Точно! Мати!
Забули ми давно її
Мабуть бо близько до землі
Вона
Коля:
«Спасибі, сину, я сповна
Вже гарна буду, як струна
Це скоро. Поки мені важко
Лежу в лікарні, мені б кашку
Ви прихопили
Хор:
Не дивно, та з наступних слів
Миколу холож охопив
Коля:
«Прошу я, напиши ти тату
Бо він сліпий як немовлято
Вже знов десь телефон забув
Тож і не брав дзвінки, не чув»
Хор:
Кипіли руки тут і серце
На рану хтось посипав перцем
І щоб не кінчити життя
Вже Колю відвело взуття
Назад у ресторан
(до залу) Дивися сам.
Сцена 7. Знову ресторан, великий зал
Рома: (До Тані)
Не хочеш? Йду я танцювати
Я розумію, що ти мати
І все це бачить чоловік
Та не розімкне він повік
Як все скінчиться
Таня:
Ні, його зіниця ще легка
Побачить зразу козака
Рома:
Один піду я на танцпол
Знайду дівок, зроблю прокол
Між ніг комусь я зазирну
А може й вхОплю не одну
Хор:
Наш Коля вже побачив батька
Із ним стоїть їх секретарка
Вони сміються, бачать всі
Що Віктор падкий до краси
Та Коля все ж до них підходить
Можливо і промову родить?
Віктор:
Ти досі тут? Оце біда
(Кірі) Покликав, бачиш, юнака
Пустив до себе на хвилину
Його поглянуть на родину
(дивиться на годинник) А тридцять вісім вже пройшло
Я бачу, досі не дійшло
Коля:
Так дай мені сказати слово
Я розумію, все чудово
Тут свято, танці, тут коньяк
А я стирчу вам як кістяк
Із дупи, та мені хвилина
І будемо разом ми вільні
Віктор:
Як хочеш, розкажи Валєрі
Він випив, дивиться на стелю
Робить нема чого йому
А я тут Кіроньку прийму
Та лиш не тут, в сусідній залі
Бувай, мій любий, ми у справі
Віктор бере Кіру за талію та вони йдуть у сусідній зал.
Хор:
І от, в оточенні рідні
Стоїть Микола тут і ні
Він зрозумів, що має статись
Бо його тато йде…кхм
Скажімо так, не цілуватись
А Коля думку не пускає
Про те, щоб зволікати, знає
Момент це «зараз чи ніколи»
Бере бокал й бере він слово.
Коля:
Прошу пробачення я, друзі
Раз ми зібрались в цьому крузі
Я маю що іще сказать
Прошу вас, Віктор, почекать
Хор:
І раптом стало тут так тихо
Що дзвони мух були за лихо
Нарешті Коля скаже нам
Те, з чим ділився тільки снам
Коля:
Шановні пані та панове
Я хочу все ж сказати слово
Про Віктора – Героя часу
На нього маю я образу
Він має на роботі маму
Мою, із віку, скажем, даму
Яка, хоч має і освіту
І вже поїздила по світу
І має погляди свої
Розносить все ж чомусь листи
На твому складу
(До всіх) Ви раді?
Хор:
Та всі мовчать, секунди йдуть
Микола свій продовжить путь
Коля:
Були часи, коли ВіктОр
Її запевнив: він - мажор
Тому нікуди працювати
Він і не думав мою мати
Пускати
Та роки сплинули, її
Вже трохи хилить до землі
Й не має досвіду роботи
Бо Віктор не хотів турботи
Щоб офіційно подавать
Свою коханку. Мою мать
Тож її більше не беруть
Нікуди працювати, тут
Лиш має змогу догоджати
Шляхетна і розумна мати
Нажаль лиш скоро її вб’ють
Роботою. От звідси лють
До тебе, тату. Ще одне
Скажу, поки дружина все збагне
Це не до тосту, особисто
Дізнатись хочу, бо тернисто
Я відчуваю все життя
Невже от народився я
З пороку вашого й повинен
Я бути вам у чомусь винен?
Та ні
Не винен я нікому
Чому тоді не бачив дому?
Твоєї матері, бабусі
Моєї кровної, не в дусі
Вона для зустрічі наразі
(усе життя моє) в образі
На неї був я, це мій крик
Хотів зустріть хоч Новий Рік
Один з тобою
А я з ганьбою
Стою, бо вирішив тут вам казати
Те, що б давно ви мали знати
Та все ж це тост, ми п’єм за тебе
Бо ж День Народження і треба
Сказать хороше, тож і губи
Все ж скажуть, що тебе ми любим
Бо ти колись любив і нас
Тож заслуговуєш на шанс.
Коля видихає, п’є
Хор:
І Коля випив все за раз
Та став чекати гнівних фраз
А там стояла тільки тиша
В житті мабуть його сильніша
І раптом, грім між неба, сміх
Сміявся Віктор так як міг
Віктор сміється
Віктор:
Найкращий будеш ти актор
Давай, я заплачу!
Повтор!
Усі інші також сміються. Усі, окрім Колі.
Хор:
Під гучний вереск цей та крики
Микола в шок упав великий
Поставив келих та пішов
Бо зараз вбив його ВіктОр
Сцена 8. Вихід з ресторану
Хор:
Коли вже вийшов з ресторану
Микола тут побачив драму
Бо його мозок провокує
Ту думку, що він не існує
Та зараз шок предстане нам
Бо наздогнав його Роман
Виходить Рома
Рома:
Не можу більше я мовчати
Хоч і просила твоя мати
Та покладем брехні кінець
Миколо, я є твій отець!
Коля:
Піздець
Хор:
Подумав тут Микола
Не встиг він вимовить це слово
Як наче хтось розвів дурман
Вже біля ніг лежить Роман.
Сцена 9. Наступний день. Лікарня. Ранок
Коля:
Мамуля, як ти відчуваєш?
Тобі вже краще? Ти не знаєш?
На вигляд наче все окей
То відкликати мавзолей?
Віка:
Вже кращу, милий жартівник
Чому ж то погляд твій поник?
Коля:
Я не хотів про це відразу
Та сильну я таю образу
Прошу, вже досить цих оман
Зізнайся, батько мій…
Хор:
Та знову по законам жанру
Хтось мусить перервати мантру
Заходить Віктор з квітами
Віктор:
Як радий я вас тут вітати
Тут син мій, і його тут мати
Мою кохана, люба муза
Що вже стомилась від аб’юза
Віктор дарує Вікторії квіти та стає біля неї на коліна.
Віктор:
Я прошу, не несіть образи
І не забудьте мою фразу
Яку обдумував всю ніч
Тягар вини я скину з пліч
Прошу пробачення у вас
(озирається) Щось я не бачу зовсім ваз
Тепер я поруч, ми сім’я
Найкращим батьком буду я
Родина номер ви один
Бо все ж єдиний ти мій син
Тепер живу я лиш із вами
Пограєм в шахи вечорами
З родиной тою розійшовся
За ваше щастя я боровся
Обох вас до небес здійму
Ідіть, родино, обійму
Хор:
На хвилю ми зупиним час
Бо ситуація у нас
Доволі дивна і цікава
Раптова Віктора поява
Змінила Коліні всі плани
Про розкриття того обману
Що все окутував життя
Миколи – це мале дитя.
Момент для вибору прийшов
Не хочу, щоб скінчилось шоу
Та час вже Колі обирати
Яку родину хоче мати.
Вже краще батько при грошах
Бо алкоголіки - це жах.
Родина щасливо обіймається.
Кінець.
Текст створено в рамках драматургічної лабораторії ТИЖДЕНЬ / DRAMLAB / NEO 2021 року за підтримки Українського культурного фонду.