А чи варто його взагалі писати?

А чи варто його взагалі писати?
  • Автор: Андрій Таранішин
  • Місто: Каховка
  • Рік: 2019

А чи варто його взагалі писати?

Дійові особи:

Чувачок
Оптиміст
Песиміст
Пофігіст

Чувачок вельми стурбовано вештається кімнатою, задумливо мугикаючи собі щось під носа. 
Чувачок (роздратовано). Та ну чорт забирай, усе, що я маю зробити – написати невеличку п’єсу! Хіба це може бути аж так складно?! (Вдих-видих, уже спокійнішим рухом руки бере телефон, і повільно, вже спокійним тоном читає) «Теж хочеш щось сказати цьому світу? Тут ти зможеш сказати те, що хочеш у будь-якій блять формі». Ну, в мене повністю розв’язані руки. Усе, що потрібно – знайти хорошу ідею, і поперли писати!
Песиміст. Зажди, друже, а чого це тобі подумалося, що тобі взагалі потрібно туди щось писати?
Чувачок. Ну… е… це ж круто, сказати щось світу, щоб мене почули, щоб мої слова обгов-- 
Песиміст. Е-те-те, спокійно, давай трохи пригальмуємо й подумаємо реально. Ти хоч колись п’єси писав?
Чувачок. Ні.
Песиміст. А участь у письменницьких конкурсах брав?
Чувачок. Ні.
Песиміст. Ти багато п’єс за своє життя хоча б читав? Можеш навіть рота не роззявляти, друже мій, ми обидва знаємо відповідь на це запитання. Давай подивимося на це з реалістичної точки зору, га? Ти один із купи підлітків, таких самих, як і ти. Твої думки з’являються у сотні тисяч твоїх ровесників. Твої проблеми проживає кожен з них. Твоє невдоволення несправедливістю, системою і життям упринципі носить в собі сила-силенна таких же, як і ти, людей. Чим ти кращий за них? Чим ти відрізняєшся?
Пофігіст. Тим, що він не сцить. На відміну від них, і на відміну від тебе. Баба!
Чувачок. Дякую за підтримку, мен, але це доволі сексистська образа, тобі не здається? Ну, і він в певній мірі має рацію…
Пофігіст. Сексистська? Да і пох, баба – то ж я не про дівчат, то той, блін, наріцатєльноє!
Песиміст. Номінальне, або ж прозивнé, ідіоте.
Пофігіст. Да і пох! Шо я хочу сказати – так це те, що оце перелякане одоробло не має права відмовляти тебе від того, що ти вважаєш правильним! Усе вже й так сказано сотню разів до нас, то нафіга взагалі паритися про те, що хтось інший має такі ж ідеї, що й ти? Це, взагалі-то, називається однодумці, і ці чуваки і є твоїми потенційними шанувальниками!
Оптиміст. Точняк! Реально, раптом ти напишеш щось дуже круте, в тебе з’являться прихильники, ти писатимеш про гостросоціальні проблеми, станеш відомим активістом із послідовниками, й зміниш світ! Слова скількох людей ставали каталізаторами переломних для історії подій?!
Чувачок. Ого, тут іще один з’явився. Ти трохи схожий на того, якому на все начхати, але якийсь більш позитивний і менш цинічний… 
Оптиміст. Так, ми всі тут з’явилися, щоб допомогти тобі в роздумах про п’єсу. Ми персоніфіковані думки в твоїй голові, в кожної з яких є своя точка зору.
Чувачок. Блін, ну чому ти це сказав? Це ж мало стати зрозумілим через якийсь прикольний твіст наприкінці, щоб бошку зірвало карочє!
Песиміст. Ми всі просто в твоїй голові. Ти вклав йому до рота ці слова. А знаєш чому? Тому що тобі впадло придумувати той твіст в кінці, легше просто в тупу сказати глядачеві, що відбувається, для цього зусиль зайвих не потрібно. Знаєш, чому ти це зробив? Бо ти хріновий драматург!
Чувачок (роздратовано й іронічно). Що, серйозно?! Дякую, а то я не знав, що я нікудишній письменник! Так, може я не зміг нормально викрутити сюжет, але з кожним написаним реченням я тренуюся!
Песиміст. Та камон, друже. В людині хист або є, або його немає. Крапка. І вгадай, яка ситуація у тебе.
Пофігіст (розлючено). Ах ти ж боягуз клятий! Раз хочеш тут усім настрій псувати, йди оно в куток, хвоста підібгавши, там під носа собі й квокчи! Я не дозволю так з моїм братаном говорити. Песиміст фігів!
Песиміст. Я не песиміст, я реаліст. В нього ні досвіду, ні знань немає. Він не знає нічого ні про сюжет, ні про те, як правильно розвивати персонажів… Нікому більше не здається, що з таким скілсетом йому не треба носа показувати зі своїми роботами на Тижні? Чи я, блін, тут єдина адекватна людина?
Пофігіст. О, гляньте на нього. Так переймається за те, що подумають інші, що радше житиме в своїй бульбашці, тремтячи від однієї думки про те, щоб з неї висунутися!
Пофігіст і Песиміст починають чубитися, Чувачок і Оптиміст знервовано перезираються
Чувачок (що є сили). Тиша, шляк би вас трафив!
Настає мертва тиша, всі звернули увагу на Чувачка, кинувши усі свої справи. 
Чувачок. Народ, як на тих, хто має мені допомогти, реальної допомоги від вас дзузьки. Тому або давайте адекватно над цим думати, або здрисніть нафіг і я сам розберуся. 
Оптиміст. Так, це чудова ідея! Ща як вирішимо це все і будемо потім пожинати солодкі плоди плідної співпраці! (усі мовчать, настала ніякова пауза). Що ж, чудово, я не проти бути першим. Чуваче, глянь на сучасні бестселери. Яким нормальним людям після страшної війни захочеться будувати шоу з убивствами дітей в прямому ефірі, га? Скільки є відомих і багатих авторів, які насправді створюють посередні історії? І скільки є воістину креативних та виразних людей з чудовими роботами, про яких ніхто не знає, бо вони соромляться заявити про себе світові? 
Песиміст (повільні оплески. Іронічно). Як красиво й романтично, Позитивчику – геніальний митець, який довго тримав свої шедеври у секрті, але в решті решт вирішив вийти в світ, і враз знайшов себе осяяним світлом софітів і засліпленим спалахами фотокамер. (моментально перейшовши до властивої йому серйозності). Але давайте не будемо забувати, що зазвичай генії – це ті, хто ночами не спить за роботою, хто віддається створенню своєї спадщини повністю, забуваючи про все, бо лиш їхня справа має для них найбільшу цінність. А тепер глянь на нього. Йому 17, він учень 11 класу, і все, що він може робити безсонними ночами – це залипати на Ютюб чи Порнхаб. В нього часу на домашку немає, що вже говорити про поліпшення своїх письменницьких здібностей?
Чувачок. Реально, а що як я і справді не належу до жодної із цих категорій? Що як я всього-на-всього посередність, до того ж без бабла й визнання?
Пофігіст. Да і пох! Слухай, головне щоб ти отримував від цього кайф. Ну то й що, що бабок не буде? Просто роби це, як хобі. Для душі. І взагалі, знаєш, до біса думку людей! Вони тупі! Ти художник, ти так бачиш. Коли випускаєш роботу в люди, не сприймай її, як частину себе. Вона вже там, відділена від тебе і з нею можуть робити, що схочуть. Як дитина. Ти випускаєш її у світ, і там вона вже має свободу робити, що заманеться, ти не можеш завжди контролювати компанію, в якій вона тусується, чи не так?
Песиміст. Ага, от тільки, наскільки я знаю, зазвичай за проколи дитини, на горіхи від оточення перепадає саме батькам.
Чувачок. А я й правда, блін. Зазвичай твір оцінюють разом із автором і його письменницькими здібностями. Оцінюють також і людину, що за написаним стоїть. І це страшно. Розумієш, от якби я вийшов на ту сцену, зняв би з себе увесь одяг, став би перед глядачами, кажучи, ніби, що ось, це я, який є, голий і беззахисний, з усіма моїми шрамами, синцями й вадами, було б не так соромно. У творчості ми виливаємо усі думки, страхи й переживання. Це шпаринка, крізь яку публіка зазирає нам у душу. І так, доволі стрьомно, коли люди оцінюють тебе ззовні, ржуть із того, що в тебе малий член, чи зад обвис, абощо. Але коли ти дозволяєш чужим рукам нишпоритися в тебе у душі, чужим очам – роздивлятися усі її таємні закутки, чужим вустам – промовляти  слова осуду чи насмішок із самого твого єства, із твоєї сутності – оце по-справжньому руйнівна сила. Така, що зможе надовго, а то й на віки, змусити зачинити браму внутрішнього світу.
Пофігіст. Добре, дивись, ти ж поки лише вчишся. Спробуй, подивися, що для тебе працює, і чи подобається тобі це взагалі. Плюс, ти ж не на Пулітцера подаєшся, тут на Тижні всі свої, це така ж чокнута публіка, як і ти сам. Вони чоткі, вони зацінять, а що можуть подумати інші – да і пох!
Оптиміст. А раптом їм реально зайде? Уяви, як ти тоді радітимеш, що зважився й написав!
Чувачок. Ну, блін, дякую, народ, я спробую. Гляди, й реально стану якимось великим цабе, га? Тільки щось мені відлити хочеться, капець. Після повернення сяду за написання.
І тут Чувачок прокинувся, і стрімголов побіг до туалету. Це все був сон. Га? Як вам такий непередбачуваний твіст в кінці? Банально, кажете? Ну, да і пох!
КІНЕЦЬ